розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року у складі судді Коваль Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа - Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, яка є його бабою та матір`ю його батька ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_2 належала земельна ділянка загальною площею 9,727 га, яка розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. Після смерті ОСОБА_2, батько позивача ОСОБА_3, фактично прийняв спадщину, шляхом вступу в управління майном, однак за життя не отримав свідоцтво про право на спадщину на зазначене майно.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (батько позивача). Після його смерті позивач звернувся до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину, але отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку із тим, що нотаріусу не надані правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності та належність майна спадкодавцеві на земельну ділянку та будинок за померлим ОСОБА_3

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 9,727 га, яка розташована на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221882200:05:001:0082 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про вступ у фактичне володіння майном спадкодавцем ОСОБА_3, після смерті його матері ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 не був зареєстрований та не проживав разом з спадкодавцем ОСОБА_2, після смерті орендну плату за спірну земельну ділянку ніхто не отримував. Таким чином на момент смерті ОСОБА_3 спірна земельна ділянка йому не належала і позивачем не додано належних та допустимих доказів для підтвердження встановлення факту прийняття померлим ОСОБА_3 спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 .

Також суди не прийняли до уваги довідку Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 29 липня 2016 № 286, зазначивши, що вона є неналежним та недопустимим доказом, оскільки вказана довідка не узгоджується з матеріалами справи, відповідно до яких відсутні належні та допустимі докази фактичного прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволенні позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом, чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 було визначено, що спадщина є належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, якщо він її прийняв і не було встановлено граничного строку, зі спливом якого спадкоємцеві не може бути видане свідоцтво про право на спадщину. Факт того, що ОСОБА_3 прийняв спадщину, а саме, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном свідчить наявність оригіналу державного акту на земельну ділянку, який був досліджений в судовому засіданні. Факт того, що ОСОБА_3 прийняв спадщину також підтверджує і Грузька сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, яка надала довідку № 286 від 29 липня 2016 року про те, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом вступу в управління майном, яке належало спадкодавцю та оригінал якої був досліджений у судому засідання. Грузька сільська рада Криворізької району Дніпропетровської області цей проти задоволення позову не заперечувала. Вважає, що згідно статей 548, 549, 554 ЦК УРСР факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 її сином ОСОБА_3 доведеним і згідно статті 553 ЦК УРСР ОСОБА_3 не відмовлявся від спадщини. Апеляційний суд застосував норми ЦК України (435-15) , що є порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, яка була бабою позивача та матір`ю батька позивача ОСОБА_3 .

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 та інформаційного листа ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, за життя ОСОБА_2, була власником земельної ділянки загальною площею 9,727 га.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але отримав постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії у зв`язку із тим, що нотаріусу не надані правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності та належність майна спадкодавцеві на земельну ділянку та будинок за ОСОБА_3 .

Відповідно до наданої Грузькою сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області інформації від 17 жовтня 2018 року за вих. № 9/02.09-351, земельна ділянка за кадастровим номером 1221882200:05:001:0082 площею 9,727 га, яка належала ОСОБА_2 знаходиться в оренді ТОВ "Новолозуватське" та з 2003 року орендну плату за користування земельної ділянки ніхто не отримував, спадщина ОСОБА_2 відумерлою не визнавалась.

Згідно довідки Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року № 329, ОСОБА_2 до дня своєї смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, та разом з нею за цією адресою ніхто не був зареєстрований. Вказана довідка не містить відомостей про фактичне проживання без реєстрації разом із ОСОБА_2 у вказаному будинку ОСОБА_3 .

У пункті 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 зроблено висновок, що "спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Пунктом п`ятим Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (435-15) 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року. Проте у справі, яка переглядається, суд виходив із того, що після смерті ОСОБА_4 (1984 рік) і після смерті ОСОБА_5 (1993 рік) відкрилася спадщина на паєнагромадження та на кооперативну квартиру, яка була прийнята спадкоємцями до введення в дію ЦК України (435-15) 2004 року, тому, за висновком суду, у зв`язку з повною сплатою пайового внеску за кооперативну квартиру у спадкоємців з 1 липня 1990 року на підставі статті 15 Закону України "Про власність" і статей 1261, 1268 ЦК України виникло в порядку спадкування право власності на відповідні частки цієї квартири. Таким чином, установивши, що відкриття спадщини й прийняття її спадкоємцями мало місце до введення в дію ЦК України (435-15) 2004 року, суд касаційної інстанції, без урахування положень пунктів четвертого, п`ятого Прикінцевих та перехідних положень, безпідставно застосував до цих правовідносин норми статей 1261, 1268 ЦК України 2004 року, які застосуванню не підлягали, і не застосував норми ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року".

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 1218 ЦК України (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Встановивши, що позивач не довів, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання у касаційній скарзі про те, що довідкою № 286 від 29 липня 2016 року Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області підтверджується факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2, колегія суддів відхиляє.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз оскаржених рішень свідчить, що суди оцінили довідку № 286 від 29 липня 2016 року у сукупності із іншими доказами, наявними у матеріалах справи, та зробили висновок, що зазначена довідка не узгоджується з матеріалами справи, відповідно до яких відсутні належні та допустимі докази прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подавала апеляційну скаргу.