Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 280/1223/17

провадження № 61-47232св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Донецькій області, прокуратура Донецької області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2018 року у складі судді: Василенка Р. О., та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року, у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що правоохоронні органи обвинувачували ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КК України зокрема в тому, що 19 червня 2010 року близько 19 години він, знаходячись за місцем проживання по АДРЕСА_1 наніс ОСОБА_2 кухонним ножем удари в область грудного відділу спини, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя. Вироком Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року позивача було виправдано та визнано невинуватим за недоведеністю його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Внаслідок незаконного утримання під вартою та інших неправомірних дій працівників прокуратури та поліції відбулися негативні зміни у його житті, порушився сон. Через моральні і фізичні страждання стан його здоров`я різко погіршився, у зв`язку з чим він тривалий час лікувався і має інвалідність 3 групи. Дії відповідачів є неправомірними, а тому, враховуючи період перебування під слідством, негативний вплив, внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності і характер страждань, оцінив моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн.

ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури в розмірі 2 000 000 грн за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виправдувальний вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року, на який посилався позивач, було скасовано та направлено справу на новий розгляд, а тому підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду немає. Посилання позивача та його представника, що роздрукована з ЄРДР ухвала суду не є достатнім доказом скасування виправдувального вироку є безпідставним, скільки крім цього, факт скасування виправдувального вироку суду, на який посилається позивач, підтверджується вищевказаними листами апеляційного суду Донецької області.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року в справі № 260/108/13-к не містить відмітки про набуття законної сили. Вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року у кримінальній справі № 260/108/13-к скасовано ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 червня 2014 року, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів. Тому місцевий суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що ні позивач, ні його захисник не були присутніми в судовому засіданні під час розгляду справи та постановлення ухвали апеляційним судом Донецької області 11 червня 2014 року, апеляційний суд вказав, що правового значення для вирішення даної справи не мають, оскільки з тексту ухвали вбачається, що судове засідання було проведено за участю захисника та виправданої особи

Аргументи учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в якій просив скасувати оскаржені судові рішення і постановити постанову про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду Донецької області від 11 червня 2014 року, в якій вказано, що судовий розгляд кримінальної справи № 260/108/13-к відбувся за участю виправданого та його захисника, ґрунтується на припущеннях та порушує положення статті 62 Конституції України. Він та його захисник не були повідомлені належним чином про розгляд цієї справи, копію апеляційної скарги не отримували, в судових дебатах не виступали. Наявна в матеріалах справи копія ухвали апеляційного суду Донецької області від 11 червня 2014 року про скасування виправдувального вироку не ідентифікує учасників справи, так як роздрукована з Єдиного державного реєстру судових рішень і не містить посилання на прізвища осіб. Інших доказів про скасування вироку немає. Діями працівників прокуратури та поліції йому завдано немайнових витрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни в його житті.

У березні 2019 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення. Вказує, що ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 червня 2014 року було скасовано виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_1, а справу направлено на новий розгляд, наразі остаточного рішення у справі не ухвалено, а відтак підстав для задоволення позову немає.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив розглянути позов про відшкодування майнової та моральної шкоди, визнати ОСОБА_1 невинним та затвердити виправдувальний вирок.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, зокрема в тому, що 19 червня 2010 року близько 19 години він, знаходячись за місцем проживання по АДРЕСА_1, наніс ОСОБА_2 кухонним ножем удари в область грудного відділу спини, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя.

Вироком Ленінського районного суду міста Донецька від 17 грудня 2013 року ОСОБА_1 було виправдано та визнано невинуватим за недоведеністю його вини у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення.

Згідно з листами від 11 грудня 2017 року, 19 квітня 2018 року, 31 липня 2018 року апеляційний суд Донецької області повідомив, що ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 червня 2014 року вирок Ленінського районного суду міста Донецька від 17 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів. Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 залишено попередню - підписку про невиїзд. 17 червня 2014 року справу передано до відділу документообігу забезпечення та контролю (канцелярію) апеляційного суду Донецької області для повернення до Ленінського районного суду міста Донецька. В апеляційному суді Донецької області відсутні відомості про подальший рух справи.

Згідно частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 червня 2014 року в справі № 260/108/13-к апеляцію прокурора задоволено. Вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів. Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 залишено попередню - підписку про невиїзд. Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2016 року відмовлено у витребовуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за його касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року щодо нього.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 20 березня 2019 року в справі № 161/15362/16-ц (провадження № 14-592цс18), від 20 березня 2019 року в справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18) зроблено висновок, що "відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Надання особі статусу виправданого зумовлює появу у такої особи певних прав. Ні в КПК України 1960 (1001-05) року, ні в чинному КПК України (4651-17) немає окремої статті, яка б безпосередньо була присвячена правам виправданого. Проте частина третя статті 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження. У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинному КПК (4651-17) України це право закріплене вперше. У КПК України 1960 (1001-05) року у статті 53-1 передбачалося лише те, що у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів для відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу. Також однією з новел чинного КПК України (4651-17) є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. На сьогодні єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) , прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі на виправданих, та яким передбачено компетентні органи, які приймають рішення про відшкодування шкоди та порядок розгляду заяви. Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) . Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав".

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков