Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 280/581/18

провадження № 61-21763св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області,

третя особа на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство "Коростишівський льонозавод",

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2019 року у складі судді Янчук В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради Коростишівського району Житомирської області, третя особа на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство "Коростишівський льонозавод", про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, який 14 січня 2019 року уточнив та просив визнати протиправною бездіяльність Коростишівської міської ради Коростишівського району Житомирської області (далі - Коростишівська міська рада), а саме: щодо створення комісії із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1 та який був включений до статутного капіталу ПАТ "Коростишівський льонозавод", щодо подання проекту рішення про передачу вищевказаного гуртожитку у власність територіальної громади на затвердження місцевої ради, щодо видання ордерів мешканцям гуртожитку. Зобов`язати Коростишівську міську раду створити комісію із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку, подати проект рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади на затвердження Коростишівської міської ради, видати ордери мешканцям гуртожитку, стягнути із Коростишівської міської ради на його користь 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 02 квітня 1997 року він проживає у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який на праві приватної власності належить ПАТ "Коростишівський льонозавод" та у відповідності до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області № 530-КАТ від 20 грудня 1995 року був переданий вказаному товариству під час його створення. Зазначений гуртожиток у відповідності до листа Фонду державного майна України від 04 квітня 2003 року № 04/878 перебував на балансі та увійшов до статутного фонду ВАТ "Коростишівський льонозавод". 05 квітня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (1999-19) , який 04 червня 2017 року вступив в законну силу. Вказаним Законом внесені зміни до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) . У відповідності до вказаних законів, Коростишівська міська рада повинна була до 05 грудня 2017 року вчинити ряд дій щодо виконання вимог Закону, зокрема, створити комісії із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, видати ордери мешканцям гуртожитків. У липні 2017 року відповідач повідомив мешканцям вищевказаного гуртожитку, що комісія по передачі відповідного будинку буде створена в строки, передбачені чинним законодавством і він навіть звернувся до ПАТ "Коростишівський льонозавод" про визначення способу передачі гуртожитку у власність територіальних громад. 28 грудня 2017 року позивач звернувся до Коростишівської міської ради із запитом про надання інформації щодо виконання органом місцевого самоврядування вимог діючого законодавства щодо реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. 03 січня 2018 року за № 02-17/20/К-2236 від 29 грудня 2017 року позивач отримав відповідь, у якій відповідач вказав, що комісія із забезпечення прав мешканців гуртожитку, що мешкають на АДРЕСА_1 не створювалась, проекти рішень та ордери на розгляд сесії Коростишівської міської ради щодо передачі гуртожитку у власність територіальної громади не подавались. Зазначав, що оскільки відповідачем не виконуються вимоги Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що на даний час житловий будинок АДРЕСА_1, відповідно до статті 127 ЖК України у виконавчому комітеті Коростишівської міської ради, як гуртожиток не зареєстровано, остаточно правовий статус житлового приміщення не визначений, даних про включення будинку до загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад не надано, а тому до даних правовідносин неможливо застосувати Закон України "Про реалізацію житлових прав мешканців гуртожитків".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Коростишівського районного суду Житомирської області.

14 січня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Зазначає, що реєстрацію будинку у виконавчому комітеті, як гуртожитку, після закінчення будівництва повинно було здійснити Житомирське виробниче об`єднання по заготівлі та первинній обробці льону, правонаступником якого є ПАТ "Коростишівський льонозавод", відповідно його протиправна бездіяльність щодо не реєстрації будинку на АДРЕСА_1, як гуртожитку, не може бути підставою для порушення прав мешканців спірного будинку. Вказує, що спірне приміщення є житловим будинком, а не гуртожитком, так як, згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості щодо об`єктів нерухомого майна, 30 жовтня 2013 року ПАТ "Коростишівський льонозавод" першочергово набув право власності на спірний будинок на підставі наказу регіонального відділення фонду Державного майна України від 20 грудня 1995 року за № 530-КАТ, де чітко зазначено, що вказане приміщення є гуртожитком.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ПАТ "Коростишівський льонозавод" та Коростишівська міська рада подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що відповідно до рішення № 455 від 11 грудня 1985 року виконавчим комітетом Коростишівської міської ради було дозволено Житомирському виробничому об`єднанню по заготівлі та первинній переробці льону використовувати 87-квартирний житловий будинок для малосімейних, як сімейний гуртожиток. Зобов`язано забудовника після завершення будівництва 87-квартирного будинку на вул. Гелевея зареєструвати його в інвентарбюро та виконкомі, як сімейний гуртожиток та проводити його експлуатацію відповідно до Положення про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей (т. 1 а. с. 156).

Рішенням Коростишівської районної ради народних депутатів Житомирської області № 258 від 02 жовтня 1987 року "Про затвердження актів державної комісії про прийняття в експлуатацію" затверджено представлений акт державної комісії від 30 вересня 1987 року про прийняття в експлуатацію новозбудованого 87-ти квартирного житлового будинку для малосімейних на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 155).

З ордеру № 29 серії ЖО від 27 січня 1997 року вбачається, що ОСОБА_1 надано право на заняття із сім`єю жилої кімнати АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 140).

Між позивачем та ВАТ "Коростишівський льонозавод" було укладено договір найму житла в будинках житлового фонду льонозаводу (гуртожитку), останній зареєстрований в даному жилому приміщенні з 02 квітня 1997 року.

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України в Житомирській області № 530-КАТ від 20 грудня 1995 року було створене відкрите акціонерне товариство "Коростишівський льонозавод" та додатковий перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "Коростишівський льонозавод", де зазначено, що крім інших об'єктів нерухомості до статутного фонду товариства був включений гуртожиток на АДРЕСА_1 .

Наказом Фонду Державного майна України № 375-ЗП від 29 вересня 1999 року "Про завершення приватизації ВАТ "Коростишівський льонозавод" останньому були передані акції у кількості 6 281 882 штук на суму 1 570 470,50 грн. Згідно відповіді Фонду державного майна України № 04/878 від 04 квітня 2003 року щодо надання інформації статусу будинку ВАТ "Коростишівський льонозавод" повідомлено, що згідно матеріалів приватизації (інвентаризаційного опису основних засобів № 13 та довідки об`єктів житлового фонду) 87-квартирний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, 1988 року введення в експлуатацію числиться на балансі та увійшов до статутного фонду ВАТ "Коростишівський льонозавод".

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22 червня 2004 року Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації вказаний гуртожиток на праві власності зареєстровано за ВАТ "Коростишівський льонозавод" на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України в Житомирській області № 530-КАТ від 20 грудня 1995 року.

Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради Житомирської області № 512 від 19 листопада 2003 року відмовлено ВАТ "Коростишівський льонозавод" у реєстрації житлового будинку на АДРЕСА_1, як гуртожитку (т. 1 а. с. 153).

Відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області від 19 жовтня 2004 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04 травня 2005 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ВАТ "Коростишівський льонозавод" до Коростишівської міської ради про визнання рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради Житомирської області № 512 від 19 листопада 2003 року недійсним (т. 1 а. с. 158 - 164).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2012 року та залишено без змін рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до регіонального відділення Фонду державного майна України в Житомирськй області, третя особа - ПАТ "Коростишівський льонозавод" про визнання недійсним та часткове скасування наказів регіонального відділення Фонду державного майна України, додаткового переліку нерухомого майна, переданого у власність відкритого акціонерного товариства "Коростишівський льонозавод". Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що їх регулюють та дійшов вірного висновку про те, що позивачами не були надані докази на підтвердження того, що адміністрацією та профспілковим комітетом підприємства до початку будівництва приймалося рішення про використання спірного будинку як сімейного гуртожитку і він був зареєстрований у виконкомі, як гуртожиток.

Рішенням Коростишівської міської ради № 1079 від 23 жовтня 2015 року надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівки та Бобрика на безоплатній основі квартири АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 .

Рішенням Коростишівської міської ради № 141 від 16 травня 2017 року надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівки та Бобрика на безоплатній основі квартири АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 .

Рішенням Коростишівської міської ради № 626 від 18 грудня 2018 року надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівки та Бобрика на безоплатній основі квартири АДРЕСА_10, АДРЕСА_11 житлового будинку - гуртожитку в АДРЕСА_1 .

Рішенням Коростишівської міської ради № 626 від 18 грудня 2018 року надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівки та Бобрика на безоплатній основі квартири АДРЕСА_10, АДРЕСА_11 житлового будинку - гуртожитку в АДРЕСА_1 .

Рішенням Коростишівської міської ради № 771 від 18 червня 2019 року надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівки та Бобрика на безоплатній основі квартири АДРЕСА_12 житлового будинку - гуртожитку в АДРЕСА_1 .

Вказані рішення міської ради прийняті на підставі листів ПАТ "Коростишівський льонозавод". Право власності ПАТ "Коростишівський льонозавод" окремо на кожну квартиру підтверджується копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Всі рішення Коростишівської міської ради є чинними.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяв на час подання касаційної скарги, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Питання щодо права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані, регулюються Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) .

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Пунктом 4 статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено, що гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі.

Згідно із частиною третьою статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Статтею 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Згідно із пунктом 19 частини першої статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону.

Громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади (частина друга статті 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").

Відповідно до частини другої статті 127 ЖК України статус гуртожитку будівля набуває після реєстрації її виконавчим комітетом місцевої ради.

Особливий правовий режим гуртожитків обумовлений їх функціональним призначенням, яке полягає у забезпеченні тимчасовим житлом фізичних осіб.

У сфері житлового права гуртожитком визначається спеціально споруджений або переобладнаний для цієї мети жилий будинок (частина будинку), який зареєстрований як гуртожиток у виконавчому органі відповідної ради або державній адміністрації і призначений для тимчасового проживання громадян у період роботи (служби), навчання.

Отже матеріалами справи підтверджено, що як гуртожиток спірне приміщення не зареєстровано у Коростишівській міський раді. Тобто, станом на момент вирішення справи статус спірного приміщення чітко не визначений, вирішення вказаного питання до компетенції суду не належить.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що житловий будинок АДРЕСА_1, відповідно до статті 127 ЖК України у виконавчому комітеті Коростишівської міської ради, як гуртожиток не зареєстровано, остаточно правовий статус житлового приміщення не визначений, а тому до даних правовідносин не застосовуються положення Закону України "Про реалізацію житлових прав мешканців гуртожитків".

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.