розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 нарішення Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року в складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що у 2011 році він передавав у борг відповідачу кошти у розмірі 74 000,00 грн та у 2012 році - 51 000 доларів США, проте відповідач борг не повернув. Крім того, відповідач отримував у борг 2 300,00 евро у ОСОБА_3, 300,00 євро у ОСОБА_6 та 15 419,00 грн у ОСОБА_4, які відповідач також не повернув. Посилався на те, що за борговими зобов`язаннями відповідача перед ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виступав гарантом та своїми коштами виплатив борг, проте відповідач відмовився повертати виплачені за нього кошти.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 2 213 971,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 74 000,00 грн заборгованості.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики у розмірі 74 000,00 грн, зобов`язання за якими відповідачем не виконано, що призвело до порушень прав позивача, які підлягають захисту, проте заявником пропущено встановлену статтею 257 ЦК України позовну давність в межах якої він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, але причини пропуску такого строку у відповідності до вимог частини п`ятої статті 267 ЦК України визнано поважними.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, виходив із необґрунтованості таких вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення коштів, сплачених ОСОБА_1 у виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 3 270,00 євро, що еквівалентно 91 134,90 грн та 14 850,00 грн, а усього 105 984,90 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення коштів, сплачених ОСОБА_1 у виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивач виступав поручителем відповідача за борговими зобов`язаннями перед ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та у зв`язку із тим, що позивач виконав зобов`язання, забезпечені порукою, тому у відповідності до вимог статті 556 ЦК України до нього переходять усі права кредитора у цих зобов`язаннях.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення апеляційного суду оскаржується в частині позовних вимог про стягнення коштів, сплачених ОСОБА_1 у виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а тому у іншій частині у касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 000 Євро під 15 % річних строком на три місяці, відповідно до розписки від 05 грудня 2009 року, у якій зазначено, що гарантом за даною позикою виступає ОСОБА_1 .

Відповідно до розписки від 07 грудня 2010 року, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 1300 Євро під 20 % строком на 2 місяці та 300 Євро у ОСОБА_5, у якій зазначено, що гарантом за даною позикою виступає ОСОБА_1 .

Відповідно до розписки від 06 травня 2011 та 09 травня 2011 року, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 13 500 грн під 10 %, у якій зазначено, що гарантом за даною позикою виступає ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач отримав у борг 2300 Євро у ОСОБА_3, 300 Євро у ОСОБА_6 і 15 419 грн у ОСОБА_4 за якими позивач був поручителем і своїми коштами виплатив борг, у зв`язку з чим вважав себе гарантом виконання договорів позики.

Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією (частина четверта, п`ята статті 563 ЦК України).

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60 ЦПК України

2004 року), враховуючи те, що указані розписки видавались на ім`я ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_4, які і повинні бути кредиторами за договорами позики, проте вимоги кредиторів до гаранта не заявлялись, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про їх безпідставність та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, вищевикладених вимог закону не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що до позивача у відповідності до статті 556 ЦК України переходять усі права кредитора у цих зобов`язаннях.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року в частині позовних вимог про стягнення коштів, сплачених ОСОБА_1 у виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасувати, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року у цій частинізалишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.