розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року

у складі судді Остапенко Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О.,

Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"(далі - ПАТ "Українська залізниця"), в якому, уточнивши позовні вимоги, просив скасувати наказ

від 05 вересня 2016 року № 21-ос про його звільнення, поновити на посаді начальника Дніпропетровського відділення філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту (далі - філія "ПВІЗТ") ПАТ "Українська залізниця", стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 лютого 2016 року

по 05 вересня 2016 року працював у Дніпропетровському відділенні філії "ПВІЗТ" ПАТ "Українська залізниця" на посаді начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця".

Наказом від 05 вересня 2016 року № 21-ос його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов`язків.

Вказував, що у пункті 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачена така підстава для звільнення як одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи чи організації, відтак, його було звільнено з підстав, які не передбачені законом, а факту одноразового грубого порушення на дату звільнення встановлено не було.

Незаконне звільнення з роботи призвело до порушення усталеного порядку його життя та викликало моральний дискомфорт.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано наказ від 05 вересня 2016 року № 21-ос про звільнення

ОСОБА_1 незаконним та скасовано його.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Дніпропетровського відділення філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту"

ПАТ "Українська залізниця" з 06 вересня 2016 року.

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2016 року

по 15 лютого 2017 року у розмірі 26 036,00 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду у частині стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь держави судові витрати

у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у наказі від 05 вересня

2016 року № 21-ос про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не зазначено, за яке саме одноразове грубе порушення його звільнено, а лише містяться посилання на протокол розгляду перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" згідно наказу від 22 липня 2016 року № 640 під головуванням директора

з інженерно-технічного забезпечення Крота В. С . № ЦЦТех-2/42

від 18 серпня 2016 року. Відповідач не довів, що порушення, зазначені

у вказаному протоколі, носили разовий, а не тривалий характер.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу судом обрахований виходячи з положень статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Належних та допустимих доказів наявності завданої моральної шкоди, втрати нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиль для організації свого життя суду не надано, відтак, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня

2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" відхилено.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого

2017 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка при вирішенні трудового спору, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства. Зокрема, зазначається, що роботодавець не довів, за яке саме одноразове порушення трудового обов`язку звільнено позивача,

а враховувати сукупність якихось порушень не є підставою для звільнення за пунктом 1 статті 41 КЗпП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 205/6984/16-ц із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України

у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року зупинено касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця", відтак не може бути поновлений на посаді начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця".

Крім того, суди безпідставно не залучили до участі у справі виконуючого обов`язки першого заступника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" Калашникова І. В. та виконуючого обов`язки начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця"

Костенка А. М.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 лютого 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника Дніпропетровського відділення Філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" відповідно до наказу №006/ос від 29 січня 2016 року (т. 1, а. с. 214).

Наказом від 22 липня 2016 року №4-ос ОСОБА_1 було відсторонено

від виконання повноважень за вказаною посадою на час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" фахівцями Департаменту аудиту та контролю, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений 25 липня 2016 року (т. 1, а. с. 9, 10).

Наказом №21-ос від 05 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Дніпропетровського відділення Філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов`язків (т. 1, а. с. 11).

Підставою для звільнення позивача був протокол розгляду результів перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" №ЦЦТех-2/42 від 18 серпня 2016 року.

Вказаним протоколом було проведено обговорення результатів цієї перевірки та зазначено, що листом від 07 липня 2016 року №ПВІЗТ-ВД/32 Дніпропетровське відділення проінформовано, що 05 липня 2016 року скасовані довіреності, видані на ім`я виконуючого обов`язки начальника філії "ПВІЗТ" Ковальчука В. В. та виконуючого обов`язки заступника начальника філії "ПВІЗТ" Нестеркіна О. О., які передоручали свої повноваження керівникам відділень філії "ПВІЗТ", у тому числі начальнику Дніпропетровського відділення ОСОБА_1, який відповідно й здійснював повноваження за передорученням (т. 1, а. с. 155-166).

ОСОБА_1, достовірно знаючи про припинення своїх повноважень за передорученням, не маючи жодних повноважень від ПАТ "Укрзалізниця", всупереч вимогам чинного законодавства, порушуючи пункт 8.7 Положення про Дніпропетровське відділення, протягом 13-21 липня 2016 року незаконно звільнив п`ятьох працівників відділення.

Відповідно до акту перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" від 12 серпня 2016 року № /ЦКРУ/ 40121423/656 за період з 01 грудня 2015 року по 01 липня 2016 року,

в якому зокрема зазначено, що після інформування Філією Відділення щодо скасування вищевказаних довіреностей за підписом начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін було звільнено п`ять працівників Відділення: наказ від 13 липня 2016 року №27/ос, наказ від 21 липня 2016 року №28/ос, наказ від 21 липня 2016 року №29/ос, наказ від 21 липня 2016 року №30/ос та наказ від 21 липня 2016 року №31/ос.

Згідно витягу з єдиного реєстру довіреностей станом на 11 серпня 2016 року відсутні дані щодо припинення дії довіреності представника за довіреністю, виданої у порядку передоручення-Тарана С. С., яка була йому видана 21 січня 2016 року (т. 1, а. с. 90,).

Вказаним актом зазначено, що перевірка проводилася з 26 липня 2016 року

по 12 серпня 2016 року та у періоді, за який проводилася ревізія відповідальні за фінансово-господарську діяльність об`єкта контролю були, зокрема: начальник відділення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2016 року (з дня призначення на посаду) по 22 липня 2016 року (до дня відсторонення

від посади).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ "Українська залізниця" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю.Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП Українивстановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору

у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушенняконкретних трудових обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України

у редакції на час розгляду справи, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, за змістом цих норм ЦПК України (1618-15) та положень КЗпП (322-08) саме роботодавець повинен довести підставу звільнення працівника.

Як роз`яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про судову практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених

за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами

3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушеннятрудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Встановлено, що наказом від 05 вересня 2016 року № 21-ос ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за "грубе порушення трудових обов`язків" (т. 1, а. с. 11).

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наказ від 05 вересня 2016 року № 21-ос

про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є незаконним, оскільки як наказ, так і посилання в ньому на протокол розгляду результів перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ"

ПАТ "Укрзалізниця" від 18 серпня 2016 року №ЦЦТех-2/42 взагалі не містять доказів, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків

ОСОБА_1 звільнено і це доведено позивачем та встановлено судом.

Висновки судів у цій частині є обґрунтованими, доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" і не може бути поновленим на посаді начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" уже були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, спростовуються матеріалами справи та відхиляються Верховним Судом у силу їх безпідставності, оскільки всі накази і письмові докази, які містяться у справі, та які досліджено судом, стосуються ОСОБА_1 саме як начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця" і у справі немає жодного письмового доказу про те, що ОСОБА_1 приймався на роботу,

чи у подальшому був якимось чином переведений і виконував обов`язки начальника Дніпропетровського відділення філії "ПВІЗТ" ПАТ "Укрзалізниця". При цьому склад сторін у справі відповідає вимогам закону.

Колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні розміру заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, правильно застосовані положення статті 235 КЗпП України, Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема й щодо необхідності залучення до справи інших посадових осіб Дніпропетровського відділення філії ПАТ "Українська залізниця", не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.