третя особа - державний нотаріус Славутицької міської міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна Олена Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у складі судді Теремецької Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 рокуОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2 третя особа - державний нотаріус Славутицької міської міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна О. О., про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позовна заява мотивована тим, що починаючи з середини 2001 року вона проживала однією сім`єю разом з ОСОБА_3, у них був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, виконуючи права та обов`язки подружжя. 09 липня 2004 року ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Для того, щоб у повному обсязі розрахуватись за придбану квартиру, вони уклали кредитний договір. Зазначена квартира була оформлена на ОСОБА_3, оскільки на той час вона працювала на приватного підприємця, а ОСОБА_3 - на державному підприємстві і йому легше було отримати кредит на придбання житла. Вона зареєструвалась у спірній квартирі.

06 вересня 2007 року вона з ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Гроші, отримані в дарунок на весіллі, вони витратили на погашення остаточного кредитного боргу за вказану вище квартиру.

У 2014 році шлюб між нею та ОСОБА_3 був розірваний, але вона залишилася зареєстрованою за вказаною адресою та проживала там.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилась спадщина, у тому числі і на спірну квартиру. Після чого мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2, почала вказувати їй, щоб вона виїхала з квартири. Для того щоб уникнути конфліктних ситуацій вона переїхала до іншого житла. Всі правовстановлюючі документи на квартиру залишились у ОСОБА_2 . Вона неодноразово зверталася до нотаріуса, у якого була заведена спадкова справа, з приводу наявності спору щодо квартири АДРЕСА_1, проте державний нотаріус Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна О. О. видала свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2, чим порушила її право, як співвласника квартири.

ОСОБА_3 вважала, щовідповідно до частини першої статті 74 СК України вищевказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому просила суд: встановити факт, що вона та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з липня 2001 року до 06 вересня 2007 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О. О., зареєстроване в реєстрі 20 лютого 2019 року за № 184; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 06 серпня

2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року

по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3

та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 20 лютого 2019 року на ім`я ОСОБА_2 державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О. О. і зареєстроване в реєстрі за № 184.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3 095,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка у зв`язку з цим змінила своє прізвище на ОСОБА_1, що відбулася 06 вересня 2007 року, вони проживали однією сім`єю з 01 січня 2004 року, не перебували у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі. Вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного, спільно дбали про своє матеріальне забезпечення, мали спільний бюджет, за взаємною згодою вирішували побутові питання, придбання майна та розпорядження майном, залучення кредитних коштів та їх повернення, їх відносини були тривалими, усталеними і притаманними відносинам подружжя.

Спірна квартира придбана за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_3, у тому числі за рахунок залучених кредитних коштів, які в подальшому ними повернуто в повному обсязі, у той час коли вони проживали сім`єю без реєстрації шлюбу і не перебували в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі, тому квартира є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_3 й підлягає поділу в рівних частках.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 серпня

2019 року скасовано в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та ухваленов цій частині нове судове рішення.

Компенсовано понесені ОСОБА_3 витрати з оплати судового збору

у розмірі 3 095,50 грн за рахунок держави.

В іншій частині рішення Славутицького міського суду Київської області

від 06 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири (09 липня 2004 року) та в період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 була зареєстрована в спірній квартирі (12 листопада 2004 року).

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 06 вересня 2007 року та визнав квартиру їх спільною сумісною власністю. Також законними та обгрунтованими є вимоги позивача про визнання недійсним виданого відповідачці ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання за позивачкою ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку квартири.

Разом з тим ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому суд безпідставно стягнув з неї судовий збір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 377/228/19-ц з Славутицького міського суду Київської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року відмовлено.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Славутицької міської міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіна О. О., про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), позивач повинен подати відповідні докази.

Проте таких доказів позивачем до суду не надано, а суд першої інстанції послався лише на показання свідків, які не є беззаперечними доказами в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, тобто свідки не можуть знати, чи ведуть особи, що проживають разом, спільне господарство, побут та чи мають спільний бюджет.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за ОСОБА_3 .

Суд не врахував правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 липня 2004 року між акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1276-010/04Р, згідно з пунктами 1.1.-1.2., 4.1. якого банк надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті на загальну суму 4.000 дол. США на споживчі цілі на строк до 09 липня 2014 року зі сплатою 14 % річних, а останній зобов`язався погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення щомісячних платежів у сумі 34 дол. США до 10 числа наступного місяця (а. с. 59-61, т. 1).

09 липня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,2 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,3 кв. м за 26 597,50 грн (а.с.44-46, т. 1).

06 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (а. с. 14, т. 1).

Згідно з довідкою управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 26 грудня 2018 року ОСОБА_3 з 12 листопада 2004 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 16, т. 1).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 23 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Славутицького міського управління юстиції у Київській області, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 розірваний (актовий запис № 24) (а. с. 15, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що 16 серпня 2018 року складено відповідний актовий запис № 99 (а. с. 40, т. 1).

09 січня 2019 року мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2, подала до Славутицької міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті сина, на підставі якої державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області було заведено спадкову справу номер 4/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

20 лютого 2019 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О. О. на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, за умови, що вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, презюмує виникнення їх спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Норми статті 74 СК України, які є правовою підставою виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що проживають однією сім`єю але не перебувають у шлюбі між собою, набрала чинності 01 січня 2004 року, а Кодекс про шлюб та сім`ю (2006-07) , який діяв на той час, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_3 почали спільно проживати, вказані відносини не врегульовував.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій установлено, що остаточний розрахунок за спірну квартиру з її власником був здійснений ОСОБА_3, сином відповідача, 09 липня 2004 року за рахунок частини кредитних коштів, отриманих відповідачем у акціонерному комерційному банку "Правекс-Банк", а саме 2 000 дол. США, що станом на 09 липня 2004 року було еквівалентом 10 639 грн (а. с. 12-14, т. 2). Інша частина вартості квартири була сплачена власнику квартири частинами в період з вересня 2003 року до липня 2004 року. При цьому грошові кошти в рахунок вартості квартири за вищевказаний період вносилися як позивачем та ОСОБА_3 за рахунок їх заробітної плати, так і відповідачем за рахунок її особистих коштів.

Після отримання кредитних коштів, 2 000 дол. США з 4 000 дол. США, були віддані ОСОБА_2, з яких 1 000 дол. США віддавалась як повернення їй тих коштів, які вона давала на придбання спірної квартири.

Про отримання ОСОБА_2 вказаної суми грошових коштів після отримання ОСОБА_3 кредиту, відповідач у судовому засіданні не заперечувала.

З пояснень сторін встановлено, що відповідачем достроково було повернуто кредит у листопаді 2007 року за рахунок тих коштів, які були подаровані на весілля ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .

Зазначені обставини ОСОБА_2 належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не спростовані. Вона не надала докази, які б підтверджували, що спірна квартира була придбана за рахунок її особистих коштів та її сина - ОСОБА_3 . Відповідної інформації не надано і банком внаслідок знищення документів (а. с. 234-247, т. 1).

Показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, яким відомо зі слів відповідача чи інших осіб про те, що квартира була придбана в основному за особисті кошти відповідача, за відсутності інших письмових доказів не є для суду переконливими і достатніми.

У абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Виходячи з викладеного, суд дійшов обгрунтованого висновку, що спірна квартира була придбана за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_3, у тому числі за рахунок залучених кредитних коштів, які в подальшому ними повернуто в повному обсязі, за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, дійшли правильного висновку про визнання права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину спірної квартири та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 лютого 2019 року на ім`я ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, є безпідставним, оскільки у зазначеній справі інші фактичні обставини та застосовано інші норми матеріального права, а саме статті 16- 18 Закону України "Про власність", так як майно придбано до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України (435-15) та СК України (2947-14) , а у справі, яка переглядається, правовідносини виникли під час дії норм ЦК України (435-15) та СК України (2947-14) й застосування презумпції спільності майна подружжя, яка відповідчем не спростована.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 серпня 2019 року у нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 рокузалишити без змін.