У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила: зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні спадковим майном, в тому числі приміщеннями квартири АДРЕСА_1, загальною площею - 38 кв. м, в тому числі житловою площею - 23,82 кв. м; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що після смерті свого батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вона прийняла спадщину, яка складається з усього рухомого і нерухомого майна належного спадкодавцю. Триквартирний житловий будинок загальною площею 193,9 кв. м, житловою - 90,18 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 на праві власності з 1949 року належав Чортківській міській раді Тернопільської області. ОСОБА_3. проживав у квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 38 кв. м, житловою - 23,82 кв. м, яка не перебувала у його власності. ОСОБА_2 приватизував квартиру № 2 загальною площею 62,7 кв. м, житловою - 49,1 кв. м за вказаною вище адресою, а приватизована квартира № 3 загальною площею 24,5 кв. м, житловою - 17,3 кв. м, згідно з договором купівлі-продажу від 16 квітня 2002 року, належить ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Через судові спори щодо права проживання її батька в квартирі № 1, неоднозначну позицію Чортківської міської ради щодо цієї квартири, ОСОБА_2 закрив квартиру № 1, де знаходяться речі її померлого батька, чим перешкоджає їй користуватися спадковим майном.

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву позов не визнав та посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2002 року він придбав квартиру АДРЕСА_2у батька позивачки - ОСОБА_3 Власниками квартири № 3 є ОСОБА_7., ОСОБА_6., ОСОБА_5., ОСОБА_8., що належить їм на праві спільної часткової власності по 1/4 частині кожному. Квартири № 1 в даному будинку не існує, є лише дві квартири під № 2 та № 3. Позивачка не є співвласником згаданих квартир. Після продажу квартири № 2 ОСОБА_3. самовільно зайняв підвальне приміщення, яке незаконно використовував під житло, самовільно встановлював лічильник і незаконно уклав угоду на постачання електроенергії, оскільки він не був власником та користувачем спірного приміщення. Будь-яких рішень про надання зазначених приміщень ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для проживання Чортківська міська рада не приймала. З 10 грудня 1998 року ОСОБА_1 була зареєстрована в АДРЕСА_2 та знята з реєстраційного обліку з 06 травня 2005 року за рішенням суду. Численними рішеннями судів різних інстанцій встановлено, що в даному житловому будинку є дві квартири і підвальні приміщення. В задоволені позовів про визнання права власності на квартиру № 1 за померлим та його донькою було відмовлено. Вважав позов ОСОБА_1 безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

Чортківська міська рада Тернопільської області в поясненнях на позов зазначила, що втратила будь-які права на житловий будинок по АДРЕСА_1 з моменту приватизації квартир його мешканцями. В даному будинку є лише дві квартири і підвальні та допоміжні приміщення передалися у безоплатну спільну власність мешканців одночасно з приватизацією квартир.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Чортківський районний суд Тернопільської області рішенням від 26 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_2 не чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спадковим майном, оскільки в будинку АДРЕСА_1 квартира № 1 не існує, позивачка не є власником приміщень, які зазначала в позовній заяві, ні співвласником квартир № № 2, 3 в будинку за зазначеною вище адресою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Тернопільський апеляційний суд постановою від 10 липня 2019 року рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що позивачка не надала суду нових доказів на підтвердження того факту, що її батько ОСОБА_3. був власником спірних приміщень і це майно увійшло у спадкову масу. Фактичне зайняття цих приміщень і проживання в них не є підставою для виникнення житлових прав.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року і ухвалити нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність квартири АДРЕСА_1 спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Судами не взято до уваги висновок Верховного Суду України наведений в ухвалі від 09 лютого 2009 року в справі № 6-21384св08 у справі за позовом ОСОБА_3 до Чортківської міської ради Тернопільської області, треті особи: ОСОБА_2, Чортківське обласне комунальне міжрайонне бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_2. до ОСОБА_3, ОСОБА_9 про виселення з підвальних приміщень, за яким ОСОБА_2 не доведено належність йому приміщень, які позначені у плані поверхів № 1-1 площею 15,8 кв. м, № 2-1 площею 23,8 кв. м в будинку АДРЕСА_1. Також скарга містить доводи про неналежне її повідомлення про судове засідання в апеляційному суді через недопуск відповідачем до приміщень квартири № 1. Її представник подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, однак ця заява не була задоволена, через що він був позбавлений права на участь в судових дебатах, що призвело до порушення права на участь в суді. Крім того, скарга містить доводи про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про непридатність для проживання приміщень які позначені у плані поверхів № 1-1 площею 15,8 кв. м, № 2-1 площею 23,8 кв. м в будинку АДРЕСА_1, оскільки у квартирі № 1 встановлений еклектичний та газовий лічильники, що підтверджується доказами доданими до касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 жовтня 2019 року справа № 608/1540/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_1 складається з двох квартир № 2 і № 3.

Власником квартири № 2 є ОСОБА_2

Із договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на квартиру, встановлено, що квартира № 2 загальною площею 62,7 кв. м, житловою - 49,1 кв. м складається з: кімнати 2-1, площею 24,2 кв. м, кімнати 2-2 площею 24,9 кв, м, кухні 2-3, площею 10,0 кв. м, ванни 2-4, площею 3,6 кв. м, веранди 2-5 площею 5,1 кв. м, підвалу IV площею 12,1 кв. м. В спільному користуванні залишається сходова клітка І площею 7,4 кв. м, коридор II площею 5,1 кв. м, коридор І площею 11,2 кв. м, підвал V площею 11, 9 кв. м.

Власниками квартири № 3 є ОСОБА_7., ОСОБА_6., ОСОБА_5., ОСОБА_8., яка належить їм на праві спільної часткової власності по 1/4 частині кожному.

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, квартира № 3 загальною площею 24,5 кв. м., житловою - 17,3 кв. м, складається з кімнати 3-1, площею 17,3 кухні 3-2, площею 5,1 кв. м, туалету 3-3, площею 1,7 кв. м, ст. шафи 3-4, площею 0,4 кв. м, а також в користуванні: підвал III, площею 14,9 кв. м та в спільному користуванні: коридор I, площею 11,2 кв. м, коридор I площею 7,4 кв. м (перший поверх), коридор II, площею 5,6 кв. м.

Будинок АДРЕСА_1 знятий з балансу виконкому Чортківської міської ради Тернопільської області у 2008 році.

ОСОБА_3. помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області 10 грудня 2009 року.

За життя ОСОБА_3. заповів все належне йому майно, де б воно не було із чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право своїй дочці ОСОБА_1, що підтверджується заповітом від 16 грудня 1997 року № НВ 0050367, посвідченим приватним нотаріусом Чортківського міського і районного нотаріального округу Лесейко С. В., реєстровий № 5051.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що прийняла спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_3

ОСОБА_1 та ОСОБА_3. дійсно були зареєстровані в АДРЕСА_2.

Право власності на вказану квартиру ОСОБА_3. набув на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Чортківською державною нотаріальною конторою 25 січня 1992 року за реєстровим номером 1-381, зареєстрованого в Чортківському МБТІ 27 січня 1992 року в реєстрову книгу номер 12 за реєстровим номером 1722 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 16 квітня 2002 року ОСОБА_3. продав ОСОБА_2. квартиру АДРЕСА_2 в місті Чорткові Тернопільської області.

Рішенням Чортківського районного суду від 01 жовтня 2004 року ОСОБА_3. та ОСОБА_1 були виселені з квартири АДРЕСА_2 без надання їм іншого житла.

Також встановлено, що спірні приміщення, які знаходяться у будинку по АДРЕСА_2 та позначені в плані поверхів будинку літерами: 3-1 площею 15,8 кв. м; 3-3 площею 23,8 кв. м; 3-2 площею 3,3 кв. м; II площею 0,9 кв. м, право на які заявляє позивачка, є підвальними приміщеннями і не придатні для проживання, що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи від 21 січня 2008 року та довідкою Чортківського обласного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 04 червня 2007 року.

Ці обставини також встановлені рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 06 травня 2008 року у справі № 2-8/2008, яким встановлено, що спірні приміщення, які знаходяться в будинку по АДРЕСА_1 позначені на плані поверхів будинку літерами 3-1 площею 15,8 кв. м, 3-2 площею 3,3 кв. м, 3-3 площею 23,8 кв. м, II площею 0,9 кв. м є підвальними приміщеннями.

В матеріалах справи відсутні документи, які б вказували на те, що дані приміщення перебували у правомірному користуванні чи власності спадкодавця ОСОБА_3

Після продажу квартири № 2 жодних рішень щодо надання у користування ОСОБА_3. в будинку по АДРЕСА_2 інших приміщень для проживання, у тому числі приміщень позначених літерами 3-1 площею 15,8 кв. м, 3-2 площею 3,3 кв. м, 3-3 площею 23,8 кв. м, II площею 0,9 кв. м, виконкомом Чортківської міської ради Тернопільської області не приймалося.

ОСОБА_3., а після його смерті - ОСОБА_1, зверталися до суду з вимогами про визнання за ними права власності на спірні приміщення, однак у задоволенні позовів їм було відмовлено. Зокрема, рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 06 травня 2008 року у справі № 2-8/2008 відмовлено ОСОБА_3. у задоволенні позову про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2. Також, рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 11 січня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чортківської міської ради Тернопільської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2, ОСОБА_6., ОСОБА_8. про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: приміщення житлового будинку площею 43,80 кв. м., яке розташоване в будинку АДРЕСА_1. Судом встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 є дві квартири, а саме: за № 2, власником якої є ОСОБА_2, який набув власність на неї по договору купівлі-продажу квартири від 16 квітня 2002 року в ОСОБА_3, батька позивачки, та за № 3, власниками якої на праві спільної часткової власності по 1/4 частині є ОСОБА_8., ОСОБА_6. та двоє неповнолітніх членів їх сімей на підставі свідоцтва про право власності від 30 травня 2008 року серії НОМЕР_2, що підтверджується витягом з реєстру права власності від 30 травня 2008 року № 19016945.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК (1618-15) України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов'язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 зазначила, що приміщення, які позначені на плані поверхів будинку літерами 3-1 площею 15,8 кв. м, 3-2 площею 3,3 кв. м, 3-3 площею 23,8 кв. м, II площею 0,9 кв. м не включені до правовстановлювальних документів власників квартир № 2 і № 3, складають окрему квартиру № 1 яка входить до складу спадкового майна, оскільки на день смерті ОСОБА_3. користувався нею.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні приміщення 3-1 площею 15,8 кв. м, 3-2 площею 3,3 кв. м, 3-3 площею 23,8 кв. м, II площею 0,9 кв. м не є квартирою № 1 і не є об'єктами спадкування ОСОБА_1 після смерті її батька ОСОБА_3

Отже, позивачкою не доведено належності спірних приміщень до спадкової маси і, відповідно, її права на ці приміщення, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з цих підстав.

Крім того, спростовуючи доводи позивачки про належність їй спірних приміщень апеляційний суд правильно виходив з того, що лист Чортківської житлово-експлуатаційної контори на заяву ОСОБА_3 від 11 січня 1994 року про надання дозволу на ремонт та переобладнання напівпідвального приміщення під жилі кімнати а договори з комунальними службами про надання послуг з газопостачання, про користування електроенергією, на утримання будинку та прибудинкової території укладені з ОСОБА_3, в яких місце проживання зазначено АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2, на які позивачка посилалася в обґрунтування заявленого позову, не є належними доказами для встановлення факту, що будинок складається з трьох квартир, зокрема квартири № 1 право на яку набув ОСОБА_3.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, а тому доводи касаційної скарги про доведеність факту належності спірних приміщень ОСОБА_3. зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. У зв'язку з цим необґрунтованими є доводи касаційної скарги позивачки про наявність у неї права на спірні приміщення.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про неналежне її повідомлення про судове засідання в апеляційному суді та про незадоволення заяви її представника про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, через що він був позбавлений права на участь в судових дебатах не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно з частиною п'ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 16 травня 2019 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 03 червня 2019 року справу призначив до судового розгляду на 13 червня 2019 року з викликом сторін.

12 червня 2019 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи на десять днів у зв'язку з його стаціонарним лікуванням.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 13 червня 2019 року відклав розгляд справи на 27 червня 2019 року.

27 червня 2019 року розгляд справи було відкладено на 10 липня 2019 року. В судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10, який виступав з промовою у судових дебатах та під розписку був повідомлений про наступну дату та час судового засідання (аркуші справи 166-167).

В судове засідання призначене на 10 липня 2019 року сторони не з'явилися.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неналежне її повідомлення про судове засідання і про позбавлення її заявника на виступ у судових дебатах є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. При цьому Верховий Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило