заінтересована особа - Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Малиновський районний у місті Одесі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту батьківства,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

1.Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У серпні 2018 року ОСОБА_1 завернувся до суду в порядку окремого провадження з указаною заявою та просив встановити, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є його батьком.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 та його померла мати ОСОБА_3, приблизно з 1992 року та до позбавлення її батьківських прав, на той час мали між собою стосунки і фактично проживали разом, за адресою: АДРЕСА_1. Зазначив, що пам'ятає своє дитинство та фактичне його спільне проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 та ОСОБА_3., спільне виховання та утримання його як дитини, ведення спільного господарства. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, однак доказами на підтвердження факту батьківства померлого ОСОБА_2 щодо нього є словесно підтверджені розповіді свідків. Цей факт йому необхідний для встановлення достовірних відомостей про батьківство і за умови задоволення заяви буде підставою для прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 25 жовтня 2018 року заяву залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявником не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які свідчать про походження його від ОСОБА_2 Сам факт словесних тверджень заявника про ймовірні стосунки його матері та ОСОБА_2 не може бути покладений в основу визначення біологічного походження дитини від нього. Окрім того, не встановлено, що померлий під час життя визнавав своє батьківство щодо заявника. Зазначені обставини свідчать про спірний характер ставлення померлого до факту свого батьківства.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2019 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2018 рокускасував, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства залишив без розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на майно померлого. ОСОБА_4 як син спадкодавця прийняв спадщину подавши до нотаріуса відповідну заяву. В свою чергу, ОСОБА_5 як дочка спадкодавця звернулася до державної нотаріальної контори з заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_4 Отже, вбачається спір про право у зв'язку з чим заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, а такий спір належить вирішувати у порядку позовного провадження.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що заявлені у цій справі вимоги про встановлення факту батьківства належать до особистих немайнових прав та не входять до складу спадщини. Висновки апеляційного суду про те, що в даному випадку існує спір про право є безпідставними. Також зазначив, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тому він не міг заявити клопотання про допит його як свідка, а ОСОБА_5 не була викликана в судове засідання для допиту як свідка. Апеляційний суд необґрунтовано відмовив в задоволенні заяви про забезпечення доказів, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

21 січня 2020 року справа № 521/13620/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду просив встановити факт того, що померлий ОСОБА_2 є його батьком.

Матеріали справи свідчать, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина. 02 квітня 2009 року ОСОБА_4 як син спадкодавця подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. В свою чергу, ОСОБА_5 як дочка спадкодавця звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_4

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з частиною другою даної статті ЦПК України (1618-15) , у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Отже, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.

У частині четвертій статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив встановити, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є його батьком, зазначивши при цьому мету встановлення такого факту - оформлення спадщини.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення та апеляційної скарги вбачається спір про спадкове право, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що заявлені у цій справі вимоги про встановлення факту батьківства належать до особистих немайнових прав та не входять до складу спадщини, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина. 02 квітня 2009 року ОСОБА_4 як син спадкодавця подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. В свою чергу, ОСОБА_5 як дочка спадкодавця звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_4

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці першої-п'ятої черг).

За змістом частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Той факт, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (син ОСОБА_2 який прийняв спадщину) не дає підстав вважати про відсутність спору про право, оскільки в такому випадку в заявника існує спір про право зі спадкоємцями ОСОБА_4 або з відповідною територіальною громадою (в разі неприйняття спадщини та визнання її відумерлою).

Інші аргументи касаційної скарги, в тому числі щодо порушення норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило