У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 07 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № SUH2GK0000001000, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 42 500 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12 % на рік із кінцевим терміном повернення - 07 березня 2028 року. Вимоги до ОСОБА_1, що випливають із вказаного кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання ПАТ КБ "ПриватБанк" з ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_2 окремих договорів поруки.

ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 01 квітня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 22 195,92 доларів США, яка складається з: 11 668,11 доларів США - заборгованість за кредитом, 4 979,16 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 450,91 доларів США - комісія за користування кредитом, 4 011 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 31,28 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 055,46 доларів США - штраф (процентна складова).

ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № SUH2GK0000001000 у розмірі 20 944,36 долари США, що в еквіваленті 167 411,96 грн, судові витрати у справі, стягнути з ОСОБА_1 витрати на юридичну допомогу у розмірі 3 200 грн, стягнути солідарно з відповідачів суму у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" з 06 жовтня 2008 року в односторонньому порядку змінив розмір процентної ставки за кредитним договором з 12 до 15,12 % річних, про що боржник та поручитель повідомлені не були, а тому є порушенням позивачем пункту 2.3.1 кредитного договору. Враховуючи викладене, суд вважав заявлені ПАТ КБ "ПриватБанк" вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2015 року скасовано. Позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № SUH2GK0000001000 у розмірі 13 445,62 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 01 квітня 2013 року становить 107 430,50 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9 760,31 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2013 року складає 77 984,88 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 255,11 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2013 року складає 26 008,33 грн, комісії за користування кредитом - 430,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2013 року складає 3 437,30 грн, та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 21 611,67 грн. У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за договором поруки закрито.

Суд апеляційної інстанції постановив, що умови кредитного договору позичальником виконувалися неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, а тому порушене право ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає захисту. Суд першої інстанції правильно встановив порушення позивачем пункту 2.3.1 кредитного договору, однак у такому випадку необґрунтованими є доводи кредитора про нарахування заборгованості за відсотками у розмірі 15,12 %, тоді як грошові кошти, нараховані за базовою відсотковою ставкою (12 %), визначеною сторонами у договорі, підлягають стягненню разом із сумою основної заборгованості, комісією за користування кредитом та пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Водночас вимоги про стягнення штрафу (фіксована частина) є безпідставними, оскільки за змістом положень статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, одночасне стягнення яких за одне і те ж правопорушення суперечить вимогам чинного законодавства України (стаття 61 Конституції України).

Враховуючи, що позичальник ОСОБА_1 перестав належним чином виконувати умови кредитного договору 22 квітня 2009 року, що визнано сторонами, тоді як з цим позовом до поручителя ОСОБА_2 банк звернувся лише 08 січня 2014 року, то в силу статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порука вважається припиненою, а тому вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

З урахуванням того, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо стягнення суми з ПАТ "Акцент-Банк" за договором поруки стосуються відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між суб`єктами господарювання, то такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі у цій частині підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_4, просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2015 року, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає критеріям законності та обґрунтованості. Суд проігнорував те, що позивач не надав належних первинних документів щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості, не пояснив суду, яким чином вона виникла, та не повідомив про підстави звільнення від доказування вказаних обставин. Пеня позивачем нарахована з 01 грудня 2008 року по 01 квітня 2013 року, тоді як до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) частиною другою статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що пеню нараховано у доларах США, а встановлення у кредитному договорі комісії за обслуговування кредитом суперечить Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Крім того, визнаючи позов обґрунтованим, апеляційний суд проігнорував наявність у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 інші учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року, витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 202/213/14-ц.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року цивільну справу № 202/213/14-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

07 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № SUH2GK0000001000, згідно з умовами якого позичальник отримав 42 500 доларів США, з кінцевим строком повернення до 07 березня 2028 року та зі сплатою 12 % на рік за користування грошима.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 березня 2008 року № SUH2GK0000001000 того ж дня між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, згідно з умовами якого останній поручився перед банком у разі неналежного виконання ОСОБА_1 умов указаного вище кредитного договору відповідати як солідарний боржник.

Також на забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 березня 2008 року № SUH2GK0000001000 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" укладений договір поруки, згідно з умовами якого останній поручився перед кредитором у разі неналежного виконання умов вказаного вище кредитного договору відповідати перед банком як солідарний боржник у розмірі 10 000 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набуття чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Вирішуючи вказаний спір, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки встановив, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти за кредитним договором від 07 березня 2008 року № SUH2GK0000001000, однак належним чином не виконував зобов`язання з погашення кредиту та сплаті відсотків за їх користування.

При цьому суд посилався на наявний у матеріалах справи розрахунок.

Факт отримання грошових коштів не спростований відповідачем належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог 10, 60 ЦПК України (1618-15) 2004 року.

Предметом спору у цій справі є стягнення таких складових заборгованості, як основна її сума, проценти за користування кредитними коштами, пеня та комісія за користування кредитом.

Аналізуючи підстави для нарахування та стягнення окремих складових кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

Щодо позовної вимоги про стягнення комісії

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

При цьому нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Такий висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та він повинен враховуватися судами під час вирішення подібних спорів відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України .

Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 686/9367/16-ц (провадження

№ 61-44593св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 703/4889/15-ц (провадження № 61-23992св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 343/3051/14-ц (провадження № 61-23895св18) та інших.

Відповідність нарахування комісії актам законодавства України суд апеляційної інстанції не врахував.

Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу і пені

Апеляційний суд встановив порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, які полягали у погашенні кредитної заборгованості шляхом сплати боржником щомісячних платежів, фактично з 2009 року.

З указаним позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду у січні 2014 року.

Матеріали справи містять заяву представника ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, подану 26 грудня 2014 року до суду першої інстанції (а. с. 91-93).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Ураховуючи викладене, суд апеляційноїінстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та фактично визнаючи позов обґрунтованим, не звернув увагу на наявність заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Таким чином, неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 261, 267, 268 ЦК України призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції(частина четверта статті 411 ЦПК України).

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) щодо порядку обчислення початку перебігу позовної давності за кредитними зобов`язаннями, виконання яких визначено окремими періодичними платежами, а також практику Верховного Суду щодо визнання неправомірним нарахування комісії за послуги, які супроводжують кредит.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.