розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики грошових коштів, відповідно до якого відповідач отримав від нього 700 000 доларів США, про що видав розписку. ОСОБА_2 зобов`язався повернути борг протягом року, до 26 січня 2009 року.

Оскільки відповідач своїх зобов`язань із повернення боргу не виконав, то ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг у сумі 5 593 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 593 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю того факту, що 26 січня 2008 року ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 кошти в сумі 700 000 доларів США.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2010 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2010 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2010 року скасовано, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2010 року залишено в силі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі, задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2010 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у справі, хоча ОСОБА_2 з 1987 року перебуває з нею у зареєстрованому шлюбі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд проігнорував те, що правовідносини сторін у справі виникли унаслідок укладення ОСОБА_2 договору позики, який не стосується прав та обов`язків ОСОБА_3 . Законодавством України не передбачено отримання письмової згоди дружини на укладення такого договору. Згідно з частиною другою статті 61 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. На підставі апеляційної скарги ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції по суті було повністю переглянуто справу, в межах цієї судової справи було призначено судово-технічну експертизу.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду не надали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року цивільну справу № 2-2093/10 передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 січня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошову суму в розмірі 700 000 доларів США, про що видав розписку, і зобов`язався повернути борг протягом року, до 26 січня 2009 року. У випадку непорозуміння зобов`язався повернути грошову суму в присутності ОСОБА_4 . Та ОСОБА_5

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набуття чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із зазначених нею обставин, вказавши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час перебування у шлюбі набули спільне майно.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та аргументи касаційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Предметом спору цій справі є стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики.

За результатами розгляду справи Дзержинським районним судом м. Харкова 30 червня 2010 року ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_1, яке на момент звернення ОСОБА_3 до суду з апеляційною скаргою набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2010 року, ОСОБА_3 вказувала на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки воно стосується стягнення з ОСОБА_2, з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, заборгованості за договором позики, і виконання цього рішення може відбуватися за рахунок реалізації майна, яке є об`єктом права їхньої спільної сумісної власності.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Такий висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження

№ 61-1028св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження № 61-28858св18).

Відповідно до статті 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Покровська не є стороною у справі за позовом ОСОБА_1 до її чоловіка - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 не порушувала питання цільового використання грошових коштів, отриманих її чоловіком ОСОБА_2 у ОСОБА_1 за договором позики.

Факт укладення договору позики в інтересах сім`ї судами не встановлено.

Отже, за укладеним відповідачем договором позики стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на виділену йому в натурі частку майна, яка належить йому і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. На інше належне йому з ОСОБА_3 майно стягнення за договором позики не може бути накладено.

Апеляційний суд, у порушення вимог частини першої статті 303 ЦПК України 2004 року, фактично вийшов за межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, вдався до переоцінки наявних у справі доказів, які не стосуються суті порушеного нею питання, долучив до матеріалів справи нові докази, а саме: висновки експертиз, проведених під час розгляду інших справ вже після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі та після перегляду справи в касаційному порядку.

Зазначене вказує про порушення апеляційним судом положень статей 10, 60, 212- 212, 303 ЦПК України 2004 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.