розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Нестеренко Галиною Олександрівною на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2016 року у складі судді Васильків О. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"; банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що 10 квітня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № 2007/686-Ф03.9/145, за умовами якого відповідачка отримала у кредит кошти у розмірі 101 000,00 доларів США, зі сплатою 14,00 % річних, строком до 09 квітня 2027 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 10 квітня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким відповідачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору виникла заборгованості станом на 15 березня 2016 року у загальному розмірі 149 266,75 доларів США, що еквівалентно становить 3 958 171,33 грн, і складається з: 82 552, 55 доларів США - заборгованість за кредитом, що еквівалентно - 2 189 081,88 грн; 44 459,22 доларів США - заборгованість за відсотками, що еквівалентно - 1 178 944,50 грн; 8 004,85 доларів США - пеня по кредиту, що еквівалентно - 212 267,96 грн; 14 250,13 доларів США - пеня по відсоткам, що еквівалентно - 377 876,99 грн.

У зв'язку з цим позивач, просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту № 2007/686-Ф03.9/145 від 10 квітня 2007 року у розмірі 149 266,75 доларів США, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Ціну на предмет іпотеки встановити на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2016 року в задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ПАТ "Укрсоцбанк" позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною встановленою на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, на порушення вимог статті 39 Закону України "Про іпотеку" не містять необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" - задоволено.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Укрсоцбанк", за укладеним кредитним договором від 10 квітня 2007 року № 2007/686-Ф03.9/145 станом на 15 березня 2016 року, у загальному розмірі - 149 266, 75 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15 березня 2016 року становить - 3 958 171, 00 грн і складається з: заборгованості за кредитом - 82 552, 55, що еквівалентно - 2 189 081, 88 грн; заборгованості за відсотками - 44 459, 22 доларів США, що еквівалентно - 1 178 944, 50 грн; пені по кредиту - 8 004, 85 долара США, що еквівалентно - 212 267, 96 грн; пені по відсоткам - 14 250, 13 доларів США, що еквівалентно - 377 876, 99 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору від 10 квітня 2007 року, а саме - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,0 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 201, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною - 1 245 498, 00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судовий збір у сумі - 16 915, 00 грн.

Задовольняючи апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" та скасовуючи заочне рішення Київського районного суду місті Одеси від 21 грудня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк надав звіт про незалежну оцінку вартості належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 в сумі - 1 245 498,00 грн, а відповідачка вказаної ціни предмета іпотеки не спростовала, та не надала жодних заперечень щодо розміру заборгованості по кредитному договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

26 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нестеренко Г. О. через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Зупинити виконання постанови апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи. Вказує на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відсутності відповідачки, чим позбавив її права подавити докази, брати участь у судових засіданнях та заперечувати проти доводів позивача.

Судами не встановлено, чи змінювалась процентна ставка, чи укладалась додаткова угода до кредитного договору, чи належним чином була повідомлена ОСОБА_1 про зміну розміру процентної ставки за користуванням кредитом. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, оскільки з нього не можливо встановити наявність чи відсутність заборгованості.

Апеляційний суд не перевірив розмір заборгованості, а також судами не з'ясовано чи виникло у відповідача зобов'язання по достроковому поверненню кредиту, оскільки банком вимога про дострокове погашення відповідачці не направлялась, і остання такої вимоги не отримувала, чим порушено вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Одеси. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого адвокатом Нестеренко Г. О., про зупинення виконання постанови апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року закрито провадження у даній справі в частині оскарження заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2016 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану адвокатом Нестеренко Г. О. на постанову апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної

інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 10 квітня 2007 року між УКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2007/686-Ф03.9/145, відповідно до умов якого відповідач отримала у кредит кошти у розмірі 101 000,00 доларів США зі сплатою 14,00 % річних до 09 квітня 2027 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 10 квітня 2007 року, того ж дня, між УКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким відповідач передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,0 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2007 року.

Позивач виконав свої зобов'язання по наданню кредитних коштів у повному обсязі, відповідач не виконала зобов'язання по поверненню суми отриманого кредиту та оплати відповідної плати за користування кредитом, чим порушила умови кредитного договору.

Станом на 15 березня 2016 року утворилась заборгованість по кредитному договору, яка складає 149 266,75, 00 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 3 958 171,33 грн, з яких:

82 552,55, 00 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 2 189 081,88 грн - сума заборгованості за кредитом;

44 459,22, 00 доларів. США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 1 178 944,50 грн - сума заборгованості за відсотками;

8 004,85 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 212 267,96 грн - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту;

14 250,13 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 377 876,99 грн - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Частиною першою статті 526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону).

Статтею 39 Закону встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Банк звертаючись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, просив звернути стягнення на предмет іпотеку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 149 266,75, 00 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становить 3 958 171,33 грн.

Розмір заборгованості за договором кредиту від 10 квітня 2007 року підтверджено обставинами справи та відповідачкою при розгляді у суді апеляційної інстанції не заперечувалися.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд апеляційної інстанції, повно встановивши обставини справи, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач - іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за договором кредиту від 10 квітня 2007 року у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є квартира АДРЕСА_1 в сумі, шляхом проведення прилюдних торгів.

Доводи касаційної скарги про те, що у позивача не виникало право на звернення з цим позовом, оскільки відсутні докази про направлення іпотекодержателем та вручення відповідачці вимоги щодо дострокового виконання основного зобов'язання не знайшли свого підтвердження.

Так, за змістом припису частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору. Крім того, не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19).

Тобто, посилання відповідачки щодо ненаправлення позивачем та неотримання відповідачкою вимоги іпотекодержателя не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги, що судами не встановлено, чи змінювалась процентна ставка, чи укладалась додаткова угода до кредитного договору, чи належним чином була повідомлена ОСОБА_1 про зміну розміру процентної ставки за користуванням кредитом, а також наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, оскільки з нього не можливо встановити наявність чи відсутність заборгованості, не може бути прийнятий колегією до уваги, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданої позивачем.

Доводи касаційної скарги, про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відсутності відповідачки, чим позбавив її права подавити докази, брати участь у судових засіданнях та заперечувати проти доводів позивача, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції при його перегляді в апеляційній інстанції відповідно до статті 309 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.