розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду

від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") про визнання кредитного договору частково недійсним.

Позов мотивовано тим, що 03 лютого 2014 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50011648, відповідно до умов якого позивач отримала кредитні кошти на придбання автомобіля. Позивач зазначає, що

вона належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте в подальшому розмір щомісячних платежів значно збільшився, їх розмір корегувався самостійно відповідачем, що призвело до неможливості виконання зобов`язань за договором, а тому позивач вважає, що відповідачем порушено частину першу статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки кредитний договір не містить сукупної вартості кредиту у грошовому виразі та у відсотковому значенні, не визначає абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Ці умови є суттєвими для цього виду договору, відсутність такої інформації на момент укладання договору позбавило позивача зробити свідомий вибір при укладання договору про надання споживчого кредиту, та укласти договір у вкрай невигідних для неї умовах, що спонукало звернутись з цим позовом до суду для встановлення нікчемності кредитного договору для захисту свого порушеного права.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати недійним положення кредитного договору від 03 лютого 2014 року № 50011648 такого змісту: "усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування" та пункт 1.3.1 додатку до кредитного договору під заголовком "Загальні умови кредитування", укладеного між ТОВ "Порше Мобіліті" та

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що положення чинного законодавства, хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, проте не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодилася позивач, тому підстав для задоволення позову немає.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним окремих положень кредитного договору, при цьому правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення, оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до підписання кредитного договору позивачу відповідачем не надано інформації щодо сукупної вартості кредиту, графік погашення кредиту, що призвело до порушень її прав як споживача за споживчим кредитним договором. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не надали жодної оцінки тому, що кредит отриманий у гривні, а тому у позивача виник обов`язок повернути виключно гривню, відповідно до статей 1046, 1054 ЦК України.

У травні 2019 року ТОВ "Порше Мобіліті" подало до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів ухвалені відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

03 лютого 2014 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50011648, відповідно до умов якого ТОВ "Порше Мобіліті" надало позивачу кредит у розмірі 278 400,00 грн, що в еквіваленті становить 32 000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 9,90 % річних, строком на 60 місяців, із цільовим призначенням кредиту - для придбання транспортного засобу.

Відповідно до умов вказаного договору усі платежі за цим договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США, відповідно до статті 1.3 загальних умов кредитування, що є додатком до цього договору.

Відповідно до статті 1.1 загальних умов кредитування, що є додатком до договору

від 03 лютого 2014 року № 50011648, відповідач зобов`язався надати позивачу кредит у сумі, визначеній у договорі, в українських гривнях. У кредитному договорі сторони встановили еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Сторони погодилися, що кошти у повернення кредиту позивачем відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у договорі (стаття 1.3 загальних умов кредитування).

Статтею 1.3.1 загальних умов кредитування передбачено, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту.

У подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених відповідачем рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов`язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому, згідно із частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-2024цс16.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів",

у редакції, чинній на час укладання спірного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту

(в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, чинній на час укладання спірного договору, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів",

у редакції, чинній на час укладання кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки у чинному на час укладення оспорюваного договору законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, проте не відсутня заборона на визначення у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, враховуючи, що саме з такими умовами кредитування погодився позивач.

Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам наведеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, які були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, і їм надана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги про те, що до підписання кредитного договору позивачу відповідачем не надано інформації щодо сукупної вартості кредиту, графік погашення кредиту, що призвело до порушень її прав як споживача за споживчим кредитним договором, є безпідставними, оскільки оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали жодної оцінки тому, що кредит отриманий у гривні, а тому у позивача виник обов`язок повернути виключно гривню, відповідно до статей 1046, 1054 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки відповідальність за валютні ризики не покладається на позикодавця, а таку відповідальність несе саме позичальник.

Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічнодослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.