розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного агентства автомобільних доріг України на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 червня 2018 року у складі судді Кравченко Ю. О., постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Канурної О. Д., Мальованого Ю. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Державного агентства автомобільних доріг України, Служби автомобільних доріг у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі наказу Державного агентства автомобільних доріг України № 447-к від 18 серпня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області.

Наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 05 березня 2018 року № 65-к позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає наказ про звільнення з посади незаконним, оскільки у ньому чітко не зазначено причини його звільнення.

Підставою для звільнення з посади відповідно до наказу стало те, що наприкінці 2017 року він допустив списання Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області за рішенням суду на користь ПП "АБЗ" бюджетних коштів у сумі 23,9 млн грн всупереч цільовим напрямам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 303 "Деякі питання використання у 2017 році коштів, залучених в попередні роки під державні гарантії Державним агентством автомобільних доріг" (303-2017-п) .

Наказ видано на підставі доповідної заступника начальника відділу внутрішнього аудиту та аналізу Вєтр Л. В., згідно якої Служба автомобільних доріг у Донецькій області мала можливість не допустити списання Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області за рішенням суду на користь ПП "АБЗ" указаної суми грошових коштів у разі своєчасного оскарження та повідомлення службових осіб Департаменту планово-фінансової діяльності щодо наявності таких судових рішень.

Позивач вважає, що в доповідній мають місце лише припущення та особиста думка заступника начальника відділу щодо можливості оскарження рішення суду та припущення про повернення коштів на рахунок Укравтодору. Фактично кошти були списані казначейством без його згоди та будь-яких його дій.

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України № 12 від 23 січня 2018 року "Про проведення аналізу окремих питань використання бюджетних коштів Служби автомобільних доріг у Донецькій області у 2017 році" було створено комісію у складі Бохонько Л. Є., Коваль Т. М., Шумської Н. І. та Балашова В. Б.

Позивач вказував, що списання коштів відбулося правомірно відповідно до пункту 3 "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (845-2011-п) , а припущення про "можливість не допустити списання" взагалі не можливо розглядати як невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, бо такі обов'язки начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області як "недопущення виконання рішення суду" відсутні в Положенні про Службу автомобільних доріг у Донецькій області.

Крім того, він не знав та не міг знати про наявність в Головному управлінні Державної казначейської служби у Донецькій області наказів господарського суду про стягнення коштів на користь ПП "АБЗ", оскільки наказ стягувачем був направлений безпосередньо до казначейства, а до Служби автомобільних доріг у Донецькій області він не надходив.

Позивач зазначав, що його звільнення в порушення пункту 4.1 Положення про Службу автомобільних доріг у Донецькій області та пункту 1.2.1 наказу Державного агентства автомобільних доріг України № 384 від 09 жовтня 2012 року "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників та керівних працівників галузі, винесення доган та резерв кадрів" не було погоджено з органами місцевої влади.

Посилаючись на викладені обставини, просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства автомобільних доріг України від 05 березня 2018 року № 65-к про звільнення з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області з 06 березня 2018 року та стягнути із Служби автомобільних доріг у Донецькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 березня 2018 року по день ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 червня 2018 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Державного агентства автомобільних доріг України від 05 березня 2018 року № 65-к про звільнення начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області ОСОБА_1 із займаної посади 05 березня 2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області з 06 березня 2018 року.

Стягнуто із Служби автомобільних доріг у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 березня 2018 року по 11 червня 2018 року у розмірі 56 819,20 грн, з утриманням з цієї суми при її виплаті податків та інших обов'язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України роботодавцем не дотримано вимоги КЗпП України (322-08) та не зазначено, в чому конкретно полягає невиконання або неналежне виконання позивачем своїх трудових обов'язків, що призвело до списання коштів з рахунку служби. Крім того, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади було застосовано до позивача з порушенням місячного строку з дня його виявлення, передбаченого статтею 148 КЗпП України. Також звільнення позивача відбулось без погодження з Донецькою державної обласною адміністрацією, що є порушенням вимог пункту 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) та пункту 1.2.1 наказу Державного агентства автомобільних доріг України № 384 від 09 жовтня 2012 року.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2018 року Державне агентство автомобільних доріг України через представника Лесика М. А. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували доводи заявника та не надали оцінки поданим ним доказам.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

30 січня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

01 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 18 серпня 2016 року № 447-к 19 серпня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області за погодженням Донецької обласної державної адміністрації від 15 серпня 2016 року № 01/13-1462.

Наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 11 жовтня 2017 року № 226-ВДС ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, передбачених пунктом 4.2 Положення про службу у відповідних областях, що призвело до стягнення коштів з рахунків Служби.

Дисциплінарне стягнення у вигляді догани на момент звільнення позивача не втратило юридичної сили за давністю і не було знято достроково.

Наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 23 січня 2018 року № 12 "Про проведення аналізу окремих питань використання бюджетних коштів Службою автомобільних доріг у Донецькій області у 2017 році" було утворено комісію для проведення у термін з 23 січня 2018 року по 26 січня 2018 року аналізу окремих питань фінансово-господарської діяльності, а саме - причин та наслідків допущеного списання Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області за рішенням суду на користь ПП "АБЗ" бюджетних коштів у сумі 23,9 млн грн, всупереч затвердженим постановою КМУ від 29 березня 2007 року "Деякі питання використання у 2017 році коштів, залучених у попередні роки під державні гарантії Державним агентством автомобільних доріг" цільовим напрямам в Службі автомобільних доріг у Донецькій області.

За наслідками перевірки комісією складено довідку від 25 січня 2018 року, відповідно до якої встановлено, що 28 грудня 2017 року Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області було проведено безспірне списання коштів у сумах 12 305 248,71 грн та 11 550 333,59 грн відповідно (3% річних, інфляційні витрати та судовий збір) на виконання рішень Господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року про стягнення з Служби автомобільних доріг у Донецькій області на користь ПП "АБЗ" грошових коштів у загальній сумі 23 855 581,60 грн, які набрали законної сили 26 грудня 2017 року і 08 січня 2018 року та не були оскаржені у касаційному порядку.

Доповідною запискою заступника начальника відділу внутрішнього аудиту та аналізу Вєтр Л. В. від 28 лютого 2018 року № 11-11-19 поінформовано керівника Державного агентства автомобільних доріг України про результати перевірки та направлено вищевказану довідку.

Позивачем надано пояснення від 05 березня 2018 року щодо причин списання коштів з рахунків Служби автомобільних доріг України, в якому він висловив незгоду з висновками доповідної записки та зазначив, що стягнення на користь ПП "АБЗ" здійснено Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області без погодження зі службою.

Наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 05 березня 2018 року № 65-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Служби автомобільних доріг на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Підставою для звільнення у наказі зазначено: наказ Державного агентства автомобільних доріг України від 11 жовтня 2017 року № 226-ВДС "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1", доповідна заступника начальника відділу внутрішнього аудиту та аналізу Вєтр Л. В. від 28 лютого 2018 року № 11-11-19, пояснення ОСОБА_1

Як вбачається з листа Донецької обласної державної адміністрації від 23 березня 2018 року, листа-клопотання про погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області від Державного агентства автомобільних доріг України до Донецької обласної державної адміністрації не надходило.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статями 148- 149 КЗпП України.

Відовідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з'ясуванню обставини, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

При притягненні працівника до даного виду відповідальності, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов'язків, роз'яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Установлено, що наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 11 жовтня 2017 року № 226-ВДС позивачу було оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, передбачених пунктом 4.2 Положення про служби у відповідних областях, що призвело до стягнення коштів з рахунків Служби. Відповідно до статті 151 КЗпП України зазначене дисциплінарне стягнення станом на 05 березня 2018 року (на час звільнення) мало юридичну силу.

Наказом виконуючого обов'язки голови Державного агентства автомобільних доріг України від 05 березня 2018 року № 65-к позивача звільнено з посади начальника Служби автомобільних доріг на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до довідки Державного агентства автомобільних доріг України від 25 січня 2018 року "Про результати аналізу окремих питань використання бюджетних коштів Службою автомобільних доріг у Донецькій області у 2017 році", встановлено, що Службою автомобільних доріг у Донецькій області допущено списання Головним управлінням Державної казначейської служби у Донецькій області за рішеннями суду на користь ПП "АБЗ" бюджетних коштів у сумі 23 855 582,30 грн, залучених під державні гарантії, яке не відповідає цільовим напрямам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 303 "Деякі питання використання у 2017 році коштів, залучених у попередні роки під державні гарантії Державним агентством автомобільних доріг" (303-2017-п) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що списання грошових коштів у сумі 23 855 582,30 грн з рахунку Служби автомобільних доріг у Донецькій області відбулось відповідно до "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", який не передбачає з'ясування згоди боржника при здійсненні безспірного списання коштів на підставі виконавчих документів, виданих за рішеннями суду, а відтак зазначення в наказі про звільнення, що позивач допустив списання управлінням казначейської служби бюджетних коштів всупереч затвердженим цільовим напрямам, не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Доказів того, що дії Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області щодо безспірного списання бюджетних коштів визнані неправомірними, відповідачами не було надано.

Також судами встановлено, що списання указаних грошових коштів роботодавцем було виявлено у січні 2018 року в ході перевірки, проведеної комісією, створеною керівником Державного агентства автомобільних доріг України із спеціалістів цієї установи, та відображено у відповідній довідці комісії від 25 січня 2018 року.

Однак звільнено позивача з посади було 05 березня 2018 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 148 КЗпП України місячного строку застосування дисциплінарного стягнення.

Крім того, відповідно до Положення про службу автомобільних доріг у Донецькій області, затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 29 листопада 2016 року № 331, Служба автомобільних доріг у Донецькій області утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, є державною організацією, що належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України.

Службу очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Державного агентства автомобільних доріг України за погодженням з відповідними органами виконавчої влади (пункт 4.1 Положення).

Відповідно до пункту 1.2.1 наказу Державного агентства автомобільних доріг України від 09 жовтня 2012 року № 384 "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників та керівних працівників галузі, винесення доган та резерв кадрів" призначення та звільнення начальника Служби здійснюється наказом Укравтодору за погодженням з органами місцевої влади.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.

Судами установлено, що з питанням щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області Державне агентство автомобільних доріг України до Донецької обласної державної адміністрації не зверталось.

Отже, встановивши наведені вище обставини, на підставі належної оцінки сукупності доказів та правильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання наказу про звільнення незаконним та про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги щодо наявності обставин, що свідчать про бездіяльність, службову недбалість та халатне відношення позивача до своїх посадових обов'язків є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та є по своїй суті припущеннями.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.