розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Апеляційного суду Сумської області, у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Хвостика С. Г., Собини О. І., від 29 серпня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі -

ПАТ "Укрсоцбанк", банк), правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2., про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 липня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3. було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії

№ 750/4-4781, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит

у розмірі 19 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 10 липня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1. було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Вказував, що позичальник неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 37 988,28 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 17 522,16 доларів США та заборгованості за відсотками - 20 466,12 доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 липня 2007 року № 750/4-4781 у розмірі 37 988,28 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру № АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) за початковою ціною у сумі 370 820 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми, у складі судді Клименко А. Я., від 26 квітня 2018 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлюваної кредитної лінії

від 13 липня 2007 року № 750/4-4781, яка станом на 02 березня 2017 року становить 37 988,28 доларів США (з яких: сума заборгованості за

кредитом - 17 522,16 доларів США, сума заборгованості за відсотками -

20 466,12 доларів США), звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) за початковою ціною 307 820 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, проте позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості за цим договором. При цьому іпотекодавець несе відповідальність перед банком за невиконання позичальником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Сумивід 26 квітня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1. про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто з позичальника на користь банку всю суму кредитної заборгованості станом на 06 грудня 2013 року у розмірі

259 794,21 грн. З дня набрання законної сили заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2014 року у справі

№ 592/1298/14-ц договірні відносини за спірним кредитним договором припинились і банк втратив право подальшого нарахування процентів та штрафних санкцій на неотриману суму кредиту. Звернення до майнового поручителя з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у липні 2017 року банком здійснено після спливу трирічного строку позовної давності (останній платіж в рахунок погашення заборгованості здійснено у липні 2008 року), про застосування якого представник відповідача заявив в суді першої інстанції, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є

ПАТ "Альфа-Банк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що заочне рішення Ковпаківського районного суду

м. Суми від 20 березня 2014 року у справі № 592/1298/14-ц, яким стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість за спірним кредитним договором, позичальником не виконано, тому банк був змушений звернутись до суду за захистом свого права з позовом до майнового поручителя. На думку заявника, наявність судового рішення про стягнення заборгованості не позбавляє кредитора на отримання процентів та пені, передбачених кредитним договором.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

10 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року до участі у справі, яка переглядається, залучено правонаступника АТ "Укрсоцбанк" - АТ "Альфа-Банк".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 липня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2. укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4781, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 19 тис. доларів США на споживчі цілі зі сплатою 13,35 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 липня

2022 року (а.с. 7-12).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 13 липня 2018 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1. було укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).

Вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 141 400 грн, що згідно офіційного курсу Національного банку України на дату укладання договору кредитуу валюті кредиту становить 28 тис. доларів США

(пункту 1.2 кредитного договору).

Згідно звіту № ВА 170717-002 про незалежну оцінку вартості майна, ринкова вартість квартири - предмету іпотеки станом на 17 липня 2017 року складає 307 820 грн (а.с. 72-127).

Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки

(пункт 4.2 договору іпотеки).

Іподекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, на підставі рішення суду (пункт 4.5.1 договору).

Відповідно до пункту 4.6 іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмету іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статті 38 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Пунктом 4.4 договору про надання відновлювальної кредитної лінії

від 30 липня 2007 року передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, передбачених цим договором, протягом більше, ніж десять робочих днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Останній платіж було здійснено позичальником 09 липня 2008 року.

У лютому 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., в якому просив стягнути з відповідача на його користь достроково всю заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 13 липня 2007 року № 750/4-4781, яка станом на 06 грудня 2013 року становила 259 794,21 грн.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2014 року у справі № 592/1298/14-ц позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2007 року № 750/4-4781 станом

на 06 грудня 2013 року у розмірі 259 794,21 грн (а.с. 168).

На момент розгляду справи, яка переглядається, заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2014 року у справі

№ 592/1298/14-ц перебуває на виконанні, заборгованість боржником не погашена.

23 червня 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" направлено на адресу ОСОБА_2. та ОСОБА_1. вимогу про усунення порушення, в якій повідомляється про наявну заборгованість за кредитним договором, яка станом

на 03 березня 2017 року становить 47 708,34 доларів США, з яких:

17 522,16 доларів США - заборгованість за кредитом, 20 466,12 доларів

США - заборгованість по відсоткам (з урахуванням нарахованих процентів за період з 14 травня 2014 року по 12 вересня 2017 року на строкову та прострочену заборгованість), 3 333,69 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 6 386,37 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків (а.с. 18-24).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року у справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).

Встановивши, що банк скористався своїм право на дострокове повернення кредитних коштів, звернувшись до суду із позовом до позичальника про стягнення всієї суми кредитної заборгованості, та заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2014 року у справі

№ 592/1298/14-ц з позичальника на користь ПАТ "Укрсоцбанк" стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором у сумі 259 794,21 грн,

суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право банку нараховувати проценти та пеню за спірним кредитним договором після зміни строку виконання зобов'язання за кредитним договором припинено, тому підстави для задоволення позову до майнового поручителя про стягнення процентів відсутні.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За правилами статей 256- 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист порушених прав або інтересів.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У запереченні на позовну заяву ОСОБА_1. просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском банку строку звернення до суду (т. 1, а.с. 56-59).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з майнового поручителя на користь банку тіла кредиту, оскільки останній платіж у рахунок погашення кредитної заборгованості було здійснено позичальником 09 липня 2008 року, при цьому банк звернувся у лютому 2014 року з позовом до позичальника про стягнення всієї суми кредитної заборгованості, а із цим позовом до іпотекодержателя банк звернувся 17 липня 2017 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків якої заявила сторона спору. Строк позовної давності умовами кредитного договору не збільшувався, а тому й підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня

2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції по суті спору та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.