Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-10342/10

провадження № 61-4068св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК-ДНІПРО", ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", банк) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-ДНІПРО" (далі - ТОВ "ДБК-ДНІПРО"), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 січня 2008 року між банком та ТОВ "ДБК-ДНІПРО" було укладено договір про поновлювальну кредитну лінію № 04-08/ВКЛ, за умовами якого відкрито поновлювальну кредитну лінію на загальну суму 3 300 000 грн на строк до 22 січня 2011 року. Умови договору банком виконані у повному обсязі. Згідно умов додаткової угоди №1 від 21 квітня 2008 року збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами з 16% річних на 18% річних.

24 січня 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань між банком, ТОВ "ДБК-ДНІПРО" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №04-08/П1.

24 січня 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань між банком, ТОВ "ДБК-ДНІПРО" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 04-08/П3.

Позичальник умови договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим допустив заборгованість, яка станом на 19 березня 2010 року становить 3 579 189,88 грн та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 3 025 000 грн; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 275 000 грн; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 270 129,38 грн; пені у розмірі 9 060,50 грн.

Банк просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за договором про поновлювальну кредитну лінію № 04-08/ВКЛ в розмірі 3 579 189,88 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в складі судді: Черновського Г. В. від 20 грудня 2010 року позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ТОВ "ДБК-ДНІПРО", ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" суму заборгованості у розмірі 3 579 189,88 грн. У задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач надавав відповідачу -ТОВ "ДБК-ДНІПРО" кредитні кошти в сумі 3 300 000 грн. ТОВ "ДБК-ДНІПРО" належним чином не виконує зобов`язання щодо повернення кредиту. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська був розірваний договір поруки № 04-08/ПЗ, укладений 24 січня 2008 року між ОСОБА_2, банком і ТОВ "ДБК-ДНІПРО". Відповідно до пункту 2.2 договору поруки № 04-08/ПЗ від 24 січня 2008 року поручитель відповідає в тому ж об`ємі, що і боржник. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року в частині позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та в стягненні судових витрат відмовлено. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Банк 02 червня 2009 року позичальнику, а 17 липня 2009 року поручителям надіслав вимоги про дострокове повернення наданих кредитних коштів, в яких повідомив про наявність заборгованості та необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитним договором (повернення суми кредиту та відсотків) протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги та погасити кредитну заборгованість у повному обсязі (а. с. 28 - 34). Якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. Указаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16.Із позовом про стягнення заборгованості до боржника та поручителів банк звернувся 02 квітня 2010 року, тобто поза межами шестимісячного строку визначеного законом для пред`явлення вимоги до поручителя.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало касаційну скаргу, в якій просить повністю скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалося на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в договорі поруки не встановлено строку її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. У досудовій вимозі від 17 липня 2009 року № 2-61/3762 позивач скориставшись своїм правом на дострокове повернення кредиту від поручителя вимагав сплати не пізніше тридцяти календарних днів з моменту вручення даної вимоги. Проте суд апеляційної інстанції при вирішенні справи в порушення вимог статей 260, 253- 255 ЦК України відрахував строк починаючи з дати самої вимоги, а не з дати вручення зазначеної досудової вимоги.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 24 січня 2008 року між банком та ТОВ "ДБК-ДНІПРО" укладено договір про поновлювальну кредитну лінію № 04-08/ВКЛ, за умовами якого відкрито поновлювальну кредитну лінію на загальну суму 3 300 000 грн на строк до 22 січня 2011 року. 21 квітня 2008 року укладено додаткову угоду до договору, якою було збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами з 16% річних на 18% річних.

24 січня 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ТОВ "ДБК-ДНІПРО" і ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 04-08/П1.

У пункті 6.2 договору поруки № 04-08/П1 передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Станом на 19 березня 2010 року заборгованість за кредитом становить 3 579 189,88 грн та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 3 025 000 грн; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 275 000 грн; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 270 129,38 грн; пені у розмірі 9 060,50 грн.

Апеляційний суд встановив, що банк 02 червня 2009 року позичальнику, а 17 липня 2009 року поручителям надіслав вимоги про дострокове повернення наданих кредитних коштів, в яких повідомив про наявність заборгованості та необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитним договором (повернення суми кредиту та відсотків) протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги та погасити кредитну заборгованість у повному обсязі. Із позовом про стягнення заборгованості до боржника та поручителів банк звернувся 02 квітня 2010 року, тобто поза межами шестимісячного строку визначеного законом для пред`явлення вимоги до поручителя.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що "відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням".

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що "строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

Колегія відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи в порушення вимог статей 260, 253- 255 ЦК України відрахував строк починаючи з дати самої вимоги, а не з дати вручення зазначеної досудової вимоги, оскільки банк направив 02 червня 2009 року ТОВ "ДБК-ДНІПРО" (позичальнику) вимогу про дострокове повернення наданих кредитних коштів, яка ним отримана 03 червня 2009 року (а. с. 29).

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства"Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков