Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 756/17293/17

провадження № 61-16093св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя - доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,

учасник справи:

заявник - Служба безпеки України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Служби безпеки України, яка підписана представником Ярком Олександром Юрійовичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року у складі судді Шевчука А. В., присяжних: Славського В. П., Слюсар О. Т. та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2017 року Служба безпеки України (далі - СБУ) подала до суду заяву про визнання особи безвісно відсутньою.

Заява мотивована тим, що полковник ГУ "К" СБ України ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України з 25 квітня 1994 року по 09 лютого 2008 року. На підставі рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління СБУ (протокол від 19 листопада 2008 року № 13) йому, як співробітнику СБУ, надано ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_3, у яку він заселився і де зареєстрований. Починаючи з вересня 2014 року ОСОБА_1 припинив проживати у гуртожитку та сплачувати за проживання. 19 жовтня 2014 року ОСОБА_1 перетнув адміністративний кордон з тимчасово окупованою територією у напрямку АР Крим через пункт пропуску Новоолексіївка пасажирським потягом № 27 "Київ-Севастополь". З цього часу ОСОБА_1 за місцем своєї реєстрації не проживає, місцеперебування його невідоме. Визнання особи безвісно відсутньою необхідно для зняття його з реєстрації місця проживання у гуртожитку.

Просили визнати ОСОБА_1 безвісно відсутнім з 20 жовтня 2014 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, у задоволенні заяви СБУ про визнання ОСОБА_1 безвісно відсутнім з 20 жовтня 2014 року відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що заява СБУ не містить обґрунтованих даних про обставини, які давали б підстави визнати ОСОБА_1 безвісно відсутнім, крім того, будь-яких даних про те, що існували обставини про загрози життю ОСОБА_1 або обставини, що дають підстави припускати його загибель, заявником не надано, а мета заяви зводиться до необхідності звільнення ліжко-місця ОСОБА_1 у відомчому гуртожитку, однак із вимогами про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням представник заявника не звертався. Сам по собі факт непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації протягом тривалого часу та фактична відсутність відомостей про його місце перебування не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім.

Крім того, враховуючи, що хоча матеріали справи і містять відомості про близьких родичів ОСОБА_1, які проживають в АР Крим та м. Москва Російської Федерації, заявником не ініційовано питання перед судом та не з`ясовано самостійно, з огляду на власні можливості, відомостей про місце перебування та подальшої долі полковника СБ України, який добровільно перетнув адміністративний кордон та не повернувся з тимчасово окупованої території України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року представник СБУ Ярко О. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_1 безвісно відсутнім.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції неповно з`ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшли висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. СБУ було надано достатньо доказів для визнання особи безвісно відсутньою. Жодний з наданих доказів не визнавався недопустимим чи неналежним під час розгляду справи. Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою у такій заяві достатньо зазначити мету, а також обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, зазначення загроз життю та здоров`ю необхідно лише для заяви про оголошення особи померлою і не вимагається для визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувана цивільна справа з суду першої інстанції.

У вересні 2019 року цивільна справа № 756/17293/17 надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Судами встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Сімферополь АР Крим, є полковником ГУ "К" СБ України проходив військову службу в Службі безпеки України з 25 квітня 1994 року по 09 лютого 2008 року.

За твердженням заявника, згідно з листом Департаменту контррозвідки СБУ (копія якого відсутня у матеріалах справи) ОСОБА_1 19 жовтня 2014 року перетнув адміністративний кордон з тимчасово окупованою територією у напрямку АР Крим через пункт пропуску Новоолексіївка пасажирським потягом №27 "Київ-Севастополь" і на час розгляду справи інформація про його повернення відсутня.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової падати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18) зазначено, що "безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

За положеннями статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:

а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;

б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;

в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;

г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою".

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином з`ясувавши обставини, дійшли правильного висновку про те, що заява СБУ не містить обґрунтованих даних про обставини, які б давали підстав визнати ОСОБА_1 безвісно відсутнім.

Європейський суд з прав людини зауважує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки України, яка підписана представником Ярком Олександром Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков