На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з грудня 1999 року по 11 червня 2002 року проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спочатку у м. Прилуки, а з лютого 2000 року у м. Чернігові, у цей період ними велося спільне господарство. 07 квітня 2000 року вони за спільні кошти придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку зареєстрували на відповідача ОСОБА_2. 11 червня

2002 року вони офіційно зареєстрували шлюб, під час перебування у якому протягом 2003-2008 років провели реконструкцію квартири, унаслідок чого стан квартири значно поліпшився й вона фактично стала новим об'єктом нерухомості, набутим під час зареєстрованого шлюбу, на яку відповідач у 2009 році отримав свідоцтво про право власності.

Посилаючись на те, що здійснені за період шлюбу поліпшення спірної квартири є істотними, тому відповідно до вимог частини першої статті 62 СК України така нерухомість є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, проте відповідач ОСОБА_2 04 грудня 2015 року, без її згоди, подарував вказану квартиру своєму синові ОСОБА_3, чим порушив її права на розпорядження спільним майном подружжя, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу з 01 грудня 1999 року по 11 червня

2002 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, укладений 04 грудня 2015 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання 01 січня 2004 року чинності СК України (2947-14) та ЦК України. КпШС України (2006-07) не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу. Позивачем не надано доказів вартості квартири до її поліпшення (реконструкції) та після, що позбавляє можливості визначити, чи відбулося істотне збільшення вартості майна внаслідок спільних грошових та трудових затрат сторін. Проведення судової будівельно-технічної експертизи виявилося неможливим через недостатність наданих сторонами документів.

З урахуванням викладеного спірна квартира не є спільним майном подружжя, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_2 мав право розпоряджатися нею на свій розсуд, зокрема подарувати її сину, без згоди позивача, яка не є співвласником спірної нерухомості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права, зокрема частини п'ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, й за наявності факту повторної неявки позивача без поважних причин та відсутності заяви про розгляд справи за його відсутності, не залишив позовну заяву без розгляду, що залишилося без належного реагування суду апеляційної інстанції, при цьому судами не враховано, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Крім того, судами належним чином не досліджено обставин спільного проживання сторін та ведення ними спільного господарства, побуту й спільного бюджету, що призвело до неповного та не всебічного розгляду справи. Також поза увагою судів залишилося те, що спірна квартира набута відповідачем ОСОБА_2 у власність у 2009 році, у період шлюбу із позивачем, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані положення СК України (2947-14) , за якими майно, набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю, а відтак - відповідач не мав права розпоряджатися спірною квартирою без згоди позивача. Разом з тим, в силу реконструкції спірної квартири виник новий об'єкт нерухомості, на який відповідач не набув право власності, а тому не міг його відчужувати за договором дарування.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2., ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання об'єктом спільної власності, визнання недійсним договору дарування квартири призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня

2000 року ОСОБА_2 набув у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,7 кв. м.

На час укладення вказаного договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4., який було розірвано 15 грудня 2000 року.

11 червня 2002 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із позивачем ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_1.), який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 травня 2016 року розірвано.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 16 листопада

2009 року ОСОБА_2 дозволено оформити право власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку з її реконструкцією та введенням в експлуатацію. Загальна площа квартири становить 57,8 кв. м, жила - 37,1 кв. м. Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем 25 листопада 2009 року на підставі свідоцтва про право власності від 23 листопада 2009 року.

За договором дарування від 04 грудня 2015 року ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до особового рахунку комунального підприємства "Деснянське" Чернігівської міської ради, дільниця № 2, відкритого на ім'я ОСОБА_2., у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: попередній власник - ОСОБА_2, з 19 вересня 2000 року, дружина попереднього власника - ОСОБА_1, з 23 листопада 2001 року, знята з реєстрації 02 квітня 2016 року за заявою нового власника ОСОБА_3, дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_1., з 02 серпня 2014 року, знята з реєстрації 08 грудня 2015 року у зв'язку зі зміною місця проживання. Новий власник квартири ОСОБА_3 за вказаною адресою не зареєстрований.

Згідно з повідомленням судового експерта Солдатової В. С. від 12 лютого

2019 року для проведення призначеної у справі судової будівельно-технічної експертизи недостатньо наданих документів, у зв'язку з чим виконання висновку судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 червня 2018 року, неможливе (пункти 2.1, 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08 жовтня 1998 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 квітня 2017 року № 1420/5 (z0592-17) )).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення" СК України,

цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України (435-15) , тобто з

01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК Українизастосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК Українизастосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім'ю України (надалі - КпШС України (2006-07) ) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 01 грудня 1999 року по 11 червня 2002 року є правильним.

Згідно з частиною другою, третьою статті 13 КпШС Україниправа і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2000 року ОСОБА_2 набув у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,7 кв. м. На час укладення вказаного договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4., який було розірвано

15 грудня 2000 року.

Крім того, КпШС України (2006-07) не передбачав можливості визнання судом спільною сумісною власністю майна жінки та чоловіка, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, як набутого під час спільного проживання так і у разі суттєвого збільшення його вартості внаслідок трудових чи грошових витрат другої сторони або їх обох.

Згідно з частиною першою статті 62 СК Україниякщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу(частина друга статті 74 СК України).

Ураховуючи наведене та за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження суттєвого збільшення вартості спірної квартири у результаті здійснення її поліпшення у період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаної нерухомості спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Статтею 65 СК Українипередбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 не є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2., останній не повинен був запитувати згоду на відчуження квартири від

Ураховуючи наведене, відсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору дарування, укладеного 04 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

За таких обставин, ухвалюючи рішення у справі, суди першої й апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами щодо віднесення спірної квартири до спільного майна, які, на думку

ОСОБА_1, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду є безпідставними та на увагу не заслуговують, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1., будучи належним чином повідомленою про дату і час судових засідань, призначених на 18 квітня 2019 року та 14 травня 2019 року, про що також свідчать її клопотання про відкладення розгляду справи, у яких вона особисто зазначає відповідні дати, двічі не з'явилася у судове засідання, у зв'язку з чим суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, обґрунтовано пославшись на положення частини третьої статті 223 ЦПК України, якою передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували норми матеріального права, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий Судді:	М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун