розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2018 року у складі судді Шалагінової А. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області

від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу "Запорізький будівельний коледж" (далі - ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж", коледж), третя особа - директор ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" Камєнєв О. С., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 вересня 2015 року він працював на посаді викладача з фізичного виховання ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж". 17 серпня 2016 року він звернувся до директора коледжу із заявою про продовження строку дії контракту, яку було погоджено. 30 серпня 2016 року він вийшов на роботу, але наприкінці робочого дня його викликав директор та повідомив про те, що він має звільнитися, оскільки не має відповідного рівня освіти. 31 серпня 2016 року він отримав розрахунок при звільненні, а наказом від 01 вересня 2016 року № 49-к його звільнено з займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) у зв`язку із закінченням строку контракту, копію якого він отримав разом з трудовою книжкою 13 вересня 2016 року. Про існування будь-якого контракту він не знав та вказував, що його посада не підпадає під перелік посад, за якими взагалі передбачено укладання контракту, крім того, умови праці за контрактом погіршують становище порівняно із законодавством, а тому можуть бути визнані недійсними на підставі статті 9 КЗпП України.

Посилаючись на те, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, оскільки з ним був укладений трудовий договір на невизначений строк, а не контракт, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ

від 01 вересня 2016 року № 49-к про його звільнення, поновити на посаді, зобов`язати відповідача зробити відповідний запис у трудовій книжці на підставі ухваленого судового рішення, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня

2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Законом України "Про вищу освіту" (1556-18) передбачено прийняття на роботу викладачів до вищих навчальних закладів на підставі контракту. ОСОБА_1 на підставі наказу

від 01 вересня 2015 року прийнято на посаду викладача фізичного виховання за умовами контракту. Особливістю строкового трудового договору є погодження сторонами строку його припинення при влаштуванні особи на роботу. Даючи згоду на укладення строкового трудового договору, працівник заздалегідь зобов`язується виконувати доручену трудову функцію протягом обумовленого проміжку часу, закінчення строку є юридичним фактом, із настанням якого учасники трудових відносин мають право припинити їх без пояснення будь-яких причин цього кроку. З огляду на зазначене, наказ ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" від 01 вересня 2016 року № 49-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи є законним і обгрунтованим, звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії контракту проведено відповідно до положень трудового законодавства, права позивача при звільненні не порушені, а тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним. Ураховуючи, що інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, суд також відмовив у їх задоволенні.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду

м. Запоріжжя від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не навели мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного у його позовній заяві та апеляційній скарзі, а також висновків за результатами розгляду справи з посиланням на норми права, якими вони керувалися. У порушення статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року № 158, ратифікованої Україною 04 лютого 1994 року (далі - Конвенція № 158), суди поклали тягар доказування законності підстав звільнення на нього, а не на роботодавця. Статтею 4 Конвенції № 158 встановлено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби, однак у даній конкретній справі зазначені обставини відсутні, а тому роботодавець не мав правових підстав для його звільнення.

У серпні 2015 року він звернувся до директора коледжу ОСОБА_4 з проханням прийняти його на роботу. Йому було запропоновано посаду викладача фізичного виховання з випробувальним строком на три місяці з обов`язковою умовою, що під час проведення виборів у коледжі він проголосує за нього ( ОСОБА_4 ). 06 серпня 2015 року між ним та ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" укладений контракт (строковий трудовий договір) з 01 вересня 2015 року по 01 вересня 2016 року, однак суди залишили поза увагою те, що він не є юридично обізнаною особою, а тому, укладаючи з відповідачем трудовий договір, він не розумів відмінностей безстрокового трудового договору та контракту (строкового трудового договору). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення, але суди не урахували відсутність такого волевиявлення, як з його сторони, так і зі сторони роботодавця, натомість,

01 липня 2016 року він був ознайомлений з повідомленням про закінчення дії терміну контракту, в якому зазначено, що у разі наявності робочого місця та педагогічного навантаження станом на 01 вересня 2016 року з ним може бути укладений новий контракт на 2016-2017 навчальний рік, що, на його думку, не свідчить про намір роботодавця припинити трудовий договір. Також, суди не надали належної оцінки наданим ним доказам, зокрема, його заяві про продовження строку дії контракту на один рік від 17 серпня 2016 року та навчальні плани на 2016-2017 навчальний рік.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Відповідач вказував на те, що позивача було прийнято на роботу на умовах контракту на підставі статті 21 КЗпП України та статті 54 Закону України "Про освіту". Статтею 55 Закону України "Про вищу освіту" встановлені вимоги до педагогічних працівників, зокрема, наявність ступеню магістра за відповідною спеціальністю. На момент прийняття на роботу ОСОБА_1 надав лише довідку Інституту здоров`я, спорту і туризму Класичного приватного університету

від 07 липня 2015 року № 608/з про навчання на п`ятому курсі заочного відділення за спеціальністю "фізичне виховання" зі строком закінчення закладу освіти

2016 рік. 01 липня 2016 року позивача повідомлено про закінчення терміну дії контракту, у зв`язку з чим 17 серпня 2016 року він звернувся до директора коледжу із заявою про продовження строку дії контракту на один рік, до

01 вересня 2017 року, та надав копію диплома В16 № 085436 про здобуття ступеню освіти "бакалавр", що не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством, а тому, звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строку дії контракту проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Посилання заявника на Конвенцію № 158, є безпідставними, оскільки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відбувається на підставах, передбачених статями 40, 41 КЗпП України, тоді як припинення трудового договору з ОСОБА_1 відбулося на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 04 вересня

2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 01 вересня 2015 року на підставі наказу від 06 серпня 2015 року № 51-к ОСОБА_1 прийнято на роботу до ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" на посаду викладача фізичного виховання за умовами контракту, з яким він ознайомився 06 серпня 2015 року.

08 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" в особі директора ОСОБА_4 укладений контракт з викладачем зі строком дії контракту з 01 вересня 2015 року по 01 вересня 2016 року.

01 липня 2016 року ОСОБА_1 повідомлений про закінчення дії трудового контракту.

Наказом від 01 вересня 2016 року № 49-к ОСОБА_1 звільнений з посади викладача фізичного виховання з 01 вересня 2016 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку контракту, з яким ознайомився

01 вересня 2016 року. Копію трудової книжки та копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримав 13 вересня 2016 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку, а тому такі договори вважаються укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Частиною третьою статті 54 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі, за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Пунктом 7.2 розділу 7 контракту від 08 серпня 2015 року передбачені підстави припинення контракту, зокрема, при закінченні строку його дії. Відповідно до пункту 10 контракту за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк. Сторонами погоджено строк дії контракту, з 01 вересня 2015 року по 01 вересня 2016 року (пункт 11.1). 01 липня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про закінчення дії термінового трудового контракту з 01 вересня 2016 року, про що свідчить його підпис.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував факт ознайомлення з повідомленням про закінчення дії контракту. Відповідно до висновків експерта від 04 липня 2017 року № 4-134 та від 24 листопада 2017 року № 4-380 відповісти на питання, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Ознайомлений" в повідомленні про закінчення дії термінового трудового контракту не є можливим через значну різницю зразків підписів ОСОБА_1 Короткий рукописний цифровий запис у графі "(дата)" в повідомленні виконаний ймовірно ОСОБА_1 . Відповісти на питання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатній обсяг графічної інформації, що міститься в короткому цифровому записі, високу варіаційність зразків підписів ОСОБА_1 та через обмежену кількість зіставних зразків підписів за транскрипцією.

Опитана в судовому засіданні з метою повного та об`єктивного з`ясування обставин справи свідок ОСОБА_3 підтвердила, що 01 липня 2016 року вона особисто вручила ОСОБА_1 повідомлення про закінчення терміну дії контракту, в її присутності позивач з ним ознайомився та поставив свій підпис. Про те, що позивачеві було достовірно відомо про закінчення строку дії контракту, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчить і його звернення до відповідача із заявою від 17 серпня 2016 року про продовження терміну дії контракту.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (v012p710-98) у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України акцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які містить стаття 9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю України (322-08) й інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений відповідно до закону. Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на його припинення по закінченні строку, на який його було укладено.

Оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін та показання свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення

ОСОБА_1 з підстав закінчення строку дії трудового договору прийнято з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що, укладаючи трудовий контракт, позивач не розумів відмінностей безстрокового трудового договору та контракту (строкового трудового договору), є неспроможними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.