розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Бугрика В. В., Склярської І. В.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) про відшкодування майнової шкоди.

Позов обґрунтовувався тим, що 22 лютого 2007 року позивач внесла на депозит до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 20 000, 00 грн під 10 % річних строком на шість місяців. Однак зазначені кошти викрадено працівниками банку, що встановлено вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року за її позовом у справі № 662/1496/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 30 вересня 2013 року, з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди за цим фактом стягнуто 20 000, 00 грн. Зазначені кошти позивач отримала у грудні 2013 року. Вважаючи, що цим рішенням суду майнова шкода відшкодована позивачу частково, оскільки із лютого 2007 року до грудня 2013 року національна валюта України значно знецінилась внаслідок інфляції, ОСОБА_1 просила на підставі частини другої статті 1192 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь на відшкодування збитків від знецінення національної валюти суму у розмірі 16 470, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим і таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_1 . 16 470, 00 грн відшкодування завданої майнової шкоди та 500, 00 грн на компенсацію витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки позивачу повернуто лише викрадену суму коштів, проте позивач має право на відшкодування збитків від інфляції у відповідному розмірі.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 05 липня 2017 року рішення Апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, Верховний Суд України зазначив, що для правильного вирішення справи суду необхідно було з`ясувати, чи при постановленні рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року суд стягнув з банку 20 000, 00 грн лише як втрачений ОСОБА_1 внесок, без урахування інших матеріальних збитків, передбачених статтею 22 ЦК України, чи позивач у своїх вимогах у сумі 20 000, 00 грн визначила розмір шкоди у повному обсязі як фактичний розмір втраченого внеску, так і розмір понесених нею збитків.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що позивач набула право на стягнення частини шкоди відповідно до положення статті 1192 ЦК України, однак нею пропущено позовну давність, визначену статтями 256, 257, 260, 261, 267 ЦК України, оскільки право на звернення з відповідним позовом до суду у неї виникло із 03 жовтня 2012 року - дня набуття законної сили вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, проте позивач звернулася з позовом до суду 26 жовтня 2015 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 10 серпня 2017 року, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про сплив позовної давності. На переконання заявника, позовна давність перервалася зверненням 01 серпня 2013 року до суду із позовом до банку про стягнення майнової шкоди, завданої незаконними діями працівника банку, а після переривання позовна давність почалася заново та закінчилися 01 серпня 2016 року, отже, позивач звернулася до суду в межах позовної давності і підстав для застосування позовної давності у суду апеляційної інстанції не було.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року,

далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року

№ 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, який стосовно прав та обов`язків позивача набув законної сили 03 жовтня 2012 року, встановлено, що 22 лютого 2007 року працівниками відповідача прийнято від позивача 20 000, 00 грн для зарахування на її рахунок, проте зазначені кошти викрадені ними, чим ОСОБА_1 завдано шкоди, питання про її відшкодування цим вироком не вирішувалося.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року у справі № 662/1496/13-ц з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_1 стягнуто 20 000, 00 грн на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

На виконання цього рішення суду платіжним дорученням від 13 грудня 2013 року № 8698 відповідач перерахував позивачу грошові кошти у сумі 20 000, 00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України (435-15) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини першої статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте позовна давність може бути застосована лише, якщо вимоги про захист порушених прав або інтересів є обґрунтованими, у разі необґрунтованості таких вимог, вони не підлягають задоволенню за необґрунтованістю, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, вважаючи обґрунтованим позов про відшкодування майнової шкоди, відмовив у позові внаслідок спливу позовної давності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15-ц (провадження № 14-332цс18), договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Тобто під час розгляду справи суд має дослідити, чи виникли договірні правовідносини між позивачем та банком, чи існують інші зобов`язання.

Під час розгляду цієї справи Верховний Суд України зробив висновок, що відносини з приводу заявленого позивачем у цьому спорі позову є деліктними за своєю правовою природою. Судом враховано, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" ОСОБА_5 прийняла від ОСОБА_1 . 20 000, 00 грн для зарахування на її рахунок, про що зробила відмітки в ощадній книжці, але ввірене їй чуже майно, грошові кошти, на рахунок не внесла та умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_4 . З метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів ОСОБА_5 підробила ощадну книжку шляхом внесення неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 20 000, 00 грн.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі, зазначив, що для правильного вирішення справи суду необхідно було з`ясувати, чи при постановленні рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року суд стягнув з банку 20 000, 00 грн лише як втрачений ОСОБА_1 внесок, без урахування інших матеріальних збитків, передбачених статтею 22 ЦК України, чи позивач у своїх вимогах у сумі 20 000, 00 грн визначила розмір шкоди у повному обсязі як фактичний розмір втраченого внеску, так і розмір понесених нею збитків.

При цьому, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд України послався на положення статей 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України щодо відшкодування шкоди у деліктних зобов`язаннях, а не договірних.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із відшкодування шкоди - це правовідношення, у якому одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

У зазначеній нормі встановлені загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. Позивач у такому спорі зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

Аналіз положень статей 1166 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов`язань, зокрема передбачених статтями 1058- 1060 ЦК України.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що у справі, що переглядається, судами не встановлено існування між сторонами суто договірних відносин.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому, частиною третьою цієї статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Главою 13 "Речі. Майно" ЦК України (435-15) передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

У цій же главі ЦК України (435-15) міститься стаття 192 "Гроші (грошові кошти)", частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Таким чином, гроші (грошові кошти) є різновидом майна.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17.

З урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну ОСОБА_1, необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які ОСОБА_1 внесла як вклад за договором банківського вкладу, з моменту їх втрати і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 662/1828/15-ц (провадження

№ 61-1629св18), підстав відступити від цього висновку судом не встановлено.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1 просила відшкодувати майнову шкоду відповідно до статті 1192 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) (далі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Враховуючи положення частини третьої статті 22 ЦК України, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 ЦК України щодо реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, необхідно дійти висновку, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником, з урахуванням установленого індексу інфляції.

Таким чином, завдані ОСОБА_1 збитки є її втратами, які за розміром є більшими, ніж сума банківського вкладу, оскільки купівельна вартість коштів зменшилася. З огляду на викладене, у конкретній справі обсяг збитку ОСОБА_1 необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції. Зважаючи на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , статей 22, 1192 ЦК України у ОСОБА_1 є правомірні очікування на відшкодування шкоди, яку їй було завдано в результаті протиправних дій робітників відповідача.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для застосування частини другої статті 1192 ЦК України до спірних правовідносин.

Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

За правилом частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи, що предметом позову, пред`явленого позивачем у 2013 році, була лише частина вимоги, право на яку ОСОБА_1 набула відповідно до статті 1192 ЦК України, позовна давність у цій справі була перервана і почалася заново, тобто позивач не пропустила позовну давність, звернувшись до суду із цим позовом у жовтні 2015 року.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.