відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Дніпровський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Католікяна М. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області), Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

(далі - Дніпровський ВП ГУНП в Дніпропетровській області), прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він працює на посаді керівника автомобільної стоянки, розташованої по

АДРЕСА_1 . 03 листопада 2017 року автомобільна стоянка була захоплена невідомими особами, якими було пошкоджено та розграбовано майно вартістю понад 180 000 грн. Позивач викликав поліцію, яка відреагувала на виклик із запізненням.

Після приїзду за викликом, працівники поліції відмовились оглядати приміщення та знімати сліди відбитків пальців злочинців. Позивач неодноразово звертався до органів досудового розслідування та прокуратури і лише за 54 доби після повідомлення про злочин було відкрите кримінальне провадження. Відповіді, які надсилались на адресу позивача були формальними, а будь-які дії органу досудового розслідування вчинялися лише після неодноразових скарг позивача.

На думку позивача, бездіяльність органів досудового розслідування вплинула на його фізичний стан, який погіршився через постійні моральні переживання, спаплюжили його честь, гідність, ідеальний послужний список.

За таких обставин просив відшкодувати йому за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду в сумі 280 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності, оскільки позивач не довів, що діями або бездіяльністю органів поліції чи прокуратури йому було заподіяно моральної шкоди.

Суд першої інстанції також врахував, що звернення позивача до правоохоронних органів стосувались ТОВ "Підприємство громадської організації інвалідів "Об`єднання інвалідів України "МІАНА", а не позивача як фізичної особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду 05 липня 2019 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, а крім того врахував, що дії слідчого в рамках КПК України (4651-17) позивачем не оскаржувались та незаконними судом не визнавались.

Доводи позивача щодо незаконності дій органів досудового розслідування вважав такими, що зводяться до тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 05 липня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Заявник вказує, що апеляційний суд позбавив його права на судові дебати, права на обґрунтування своїх вимог належним чином, порушивши принципи рівності і змагальності.

Крім того, апеляційним судом порушено статтю 247 ЦПК України щодо повного фіксування судового засідання технічними засобами, оскільки в отриманій заявником копії запису судового засідання від 05 липня 2019 року відсутня частина судового засідання під час якого ним порушувалось питання про судові дебати.

Також заявник зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій того, що бездіяльність уповноважених осіб органу досудового розслідування призвела до тяжких моральних наслідків: втрати роботи, знищення і пошкодження майна та погіршення стану здоров`я.

Доводи осіб, які подали відзив касаційну скаргу

У поданих у листопаді 2019 року відзивах на касаційну скаргу прокуратура Дніпропетровської області та ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області вважали, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.

Іншими учасниками справи у встановлений судом строк відзив не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді керівника автомобільної стоянки ТОВ "Підприємство громадської організації інвалідів "Об`єднання інвалідів України "МІАНА", розташованої по вулиці Миколи Руденка, 140 А в місті Дніпро.

10 листопада 2017 року позивач звернувся до Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з листом за фактом рейдерського захоплення автостоянки ТОВ "Підприємство громадської організації інвалідів "Об`єднання інвалідів України "МІАНА".

Суди встановили, що позивач неодноразово звертався до Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та органів прокуратури зі зверненнями щодо вказаної події, на які отримував відповіді.

22 лютого 2018 року позивач звернувся до Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про відкриття за вказаними фактами кримінального провадження, на що йому повідомлено, що 27 грудня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040030004195 внесено відомості про кримінальне правопорушення.

Суди встановили, що звернення позивача подані з приводу незаконного захоплення майна ТОВ "Підприємство громадської організації інвалідів "Об`єднання інвалідів України "МІАНА".

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При цьому, обов`язковою умовою для можливості відшкодування моральної шкоди судом має бути доведення у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправності дій, що призвели до неї, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв`язку.

Встановивши, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами факт завдання йому (як фізичній особі) діями, бездіяльністю чи рішеннями органу досудового розслідування чи прокурора моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між шкодою і такими діями, бездіяльністю чи рішеннями, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

ОСОБА_1 не позбавлений права особисто, або діючи від імені

ТОВ "Підприємство громадської організації інвалідів "Об`єднання інвалідів України "МІАНА" в межах кримінального провадження чи цивільного судочинства пред`явити позов про відшкодування завданої шкоди до осіб, які, на його думку, вчинили злочин незаконно заволодівши майном і захопивши автостоянку.

У разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю слідчого або прокурора під час досудового розслідування у кримінальному провадженні учасником якого є ОСОБА_1, він має право оскаржити такі дії, рішення чи бездіяльність в порядку передбаченому КПК України (4651-17) до слідчого судді, яким і буде надана відповідна оцінка законності цих дій, рішень чи бездіяльності слідчого та прокурора.

Дніпровська міська рада чи її виконавчі органи, комунальні підприємства, із незаконними рішеннями яких позивач пов`язував рейдерське захоплення автостоянки, не були учасниками справи № 203/2084/18.

Доводи касаційної скарги про позбавлення апеляційним судом позивача права на виступ в судових дебатах спростовуються змістом журналу судового засідання апеляційного суду від 05 липня 2019 року та аудіозаписом судового засідання, якими підтверджується факт забезпечення апеляційним судом права учасників справи на виступ в судових дебатах.

Посилання заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо повного фіксування судового засідання є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується, що на виконання

статті 247 ЦПК України під час апеляційного перегляду справи 05 липня

2019 року суд здійснив фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. При цьому, фіксація судового засідання 05 липня 2019 року в період часу з 11 год. 28 хв. 33 сек.

по 11 год. 30 хв. 35 сек. не здійснювалась у зв`язку з перебуванням у цей час колегії суддів в нарадчій кімнаті, про що зазначено в журналі судового засідання.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Судді:	В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта