розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником - адвокатом Неупокоєвою Наталією Костянтинівною, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року і додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 лютого 2017 року, ухвалені у складі судді Литвинової І. В., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у жовтні 2015 року, до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Територіальний сервісний центр Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві, про визнання права власності на майно, визнання договорів купівлі-продажу автомобіля недійсними і витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності з лютого 2014 року належить автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, що подарований чоловіком ОСОБА_2 .

У лютому 2015 року ОСОБА_2 на підставі підроблених документів отримав у Приватному підприємстві "Фарт 1" (далі - ПП "Фарт 1") довідку-рахунок серії ААЕ № 004438 про придбання у неї автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, і зареєстрував право власності на вказаний транспортний засіб на своє ім`я.

Вказує, що наміру продавати автомобіль вона не мала, жодних договорів щодо його відчуження за участі торгівельної організації ПП "Фарт 1" не укладала, ключі і технічний паспорт до цього часу знаходяться у неї, а з приводу зникнення транспортного засобу правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування.

Оскільки після реєстрації автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, на своє ім'я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку серії ААЕ № 088014 від 25 лютого 2015 року, виданої ТОВ "Амалла", відчужив його ОСОБА_3, позивач просила визнати недійсним договори купівлі-продажу, укладені між нею і ОСОБА_2 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, визнати за нею право власності на спірний транспортний засіб, а також витребувати автомобіль з незаконного володіння ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року, з урахуванням додаткового рішення цього суду від 9 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_4 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1 від 23 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Витребувано з володіння ОСОБА_3 автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_4, та передано його у користування ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 договір купівлі-продажу автомобіля з ОСОБА_2 не укладала і її волевиявлення на відчуження цього майна колишньому чоловіку відсутнє, тому транспортний засіб вибув з володіння поза її волею і підлягає витребуванню у ОСОБА_3 .

Відмовляючи у визнанні недійсним укладеного з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля від 25 лютого 2015 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що реалізація власником майна права на витребування цього майна з чужого незаконного володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно набув останній володілець, а обмежене лише наявністю визначених статтею 388 ЦК України підстав.

В апеляційному порядку суди справу переглядали неодноразово.

Останньою постановою Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_4, і в частині розподілу судових витрат скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_4 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 1 644,30 гривень і з ОСОБА_3 на користь позивача - 1 674,75 гривень. У іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання права власності на автомобіль, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, враховуючи фактичні обставини справи, належним способом захисту порушеного права власника спірного транспортного засобу - ОСОБА_1, достатнім для відновлення її майнових прав, є визнання недійсним першого договору купівлі-продажу і витребування автомобіля з чужого незаконного володіння.

З висновками суду першої інстанції щодо недійсності договору купівлі-продажу від 23 лютого 2015 року у зв`язку з відсутністю у позивача волевиявлення на відчуження транспортного засобу і наявністю підстав для витребування його від набувача ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 лютого 2017 року і постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати і ухвалити у відповідній частині рішення про відмову у позові.

У іншій частині судові рішення заявник не оскаржує.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, не врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо необхідності з`ясування правового статусу спірного майна, викладені в ухвалі від 27 жовтня 2017 року, якою скасовано ухвалене у справі попереднє рішення апеляційного суду і передано справу на новий апеляційний розгляд.

Заявник зазначає, що автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, придбаний ОСОБА_1 у період їх шлюбу і є спільним майном подружжя.

Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статті 369 ЦК України у поєднанні зі статтею 65 СК України, якими визначено, що при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя.

Вказує, що закон не передбачає наслідком відсутності письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна недійсність такого правочину, а визначає право іншого з подружжя вимагати виплати йому відповідної компенсації вартості відчуженого майна, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги.

Зазначив про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які полягають у прийнятті заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, так як цією заявою позивач змінила предмет і підстави позову одночасно.

Позиція інших учасників справи

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що питання щодо наявності у спірного автомобіля статусу спільного майна подружжя не має правового значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки першочергово спір між сторонами виник не у зв`язку з відчуженням ОСОБА_2 транспортного засобу без згоди дружини, а у зв`язку з його неправомірним вибуттям з її володіння на підставі підроблених документів за договором, який вона не підписувала і не укладала. Питання щодо правового режиму даного майна не стосується предмета доказування у справі, тому такі обставини судами не перевірялися і не встановлювалися. Зазначила, що, подаючи заяву про збільшення позовних вимог, вона не змінила підстави позову, тобто юридично значимі обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований автомобіль марки Porsche Cayenne, тип універсал-В легковий, 2012 року випуску,номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 18 лютого 2014 року.

23 лютого 2015 року ОСОБА_2 отримав у суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, - ПП "Фарт 1", довідку-рахунок серії ААЕ № 004438 про те, що йому продано і видано автомобіль марки Porsche Cayenne, двигун НОМЕР_9, номер кузова НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, вартістю 1 500 100 гривень.

25 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи № 3 Управління Державної автомобільної інспекції в м. Києві, здійснив перереєстрацію автомобіля марки Porsche Cayenne, тип універсал-В легковий, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 на своє ім`я і отримав свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_7 та номерні знаки НОМЕР_8 .

Цього ж дня ОСОБА_2 відчужив автомобіль ОСОБА_3, що підтверджується довідкою-рахунком серії ААЕ № 0888014, отриманою ОСОБА_3 у суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, - ТОВ "Амалла".

На підставі вказаної довідки ОСОБА_3 здійснив перереєстрацію автомобіля марки Porsche Cayenne, тип універсал-В легковий, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 на своє ім`ята отримав новий номерний знак НОМЕР_4 .

Оцінивши письмові пояснення, подані ОСОБА_2 при зверненні до Відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи № 3 Управління Державної автомобільної інспекції в м. Києві, суди встановили, що відповідач зазначив про досягнення зі своєю дружиною - ОСОБА_1 домовленості щодо поділу спільного майна, за якою автомобіль залишається у його власності, але надати технічний паспорт даного автомобіля для перереєстрації не вбачається можливим у зв`язку з його втратою.

З поданих ОСОБА_1 доказів судами встановлено, що видане їй свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 втрачене не було і наразі зберігається у неї; оригінал свідоцтва суд апеляційної інстанції оглянув у судовому засіданні.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань суди встановили, що Прилуцьким міськрайонним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015270210000608, внесеному до реєстру 7 травня 2016 року за заявою ОСОБА_1 від 24 квітня 2015 року щодо зникнення її транспортного засобу - автомобіля марки Porsche Cayenne, тип універсал-В легковий, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .

Також встановлено, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015100010000106 від 24 квітня 2015 року за заявою ОСОБА_1 щодо незаконного заволодіння належним їй транспортним засобом за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 289 КК України.

Постановою Прилуцької міжрайонної прокуратури кримінальні провадження № 1201527021000608, № 12015100080003945 та № 42015100010000106 щодо викрадення автомобіля марки Porsche Cayenne, тип універсал-В легковий, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, об`єднано в одне провадження, якому присвоєно № 42015100010000106.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2016 року, постановленою у кримінальному провадженні № 42015100010000106 від 24 квітня 2015 року, накладено арешт і заборонено вчиняти будь-які дії щодо автомобіля марки Porsche Cayenne, тип універсал-В легковий, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_3 .

Згідно з висновком експерта № 2918-2920/15-24 від 9 жовтня 2015 року, складеним за результатами проведеної у кримінальному провадженні судово-почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Одержав" у наданій для дослідження довідці-рахунку серії ААЕ № 004438 від 23 лютого 2015 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням дійсного підпису ОСОБА_2

Оцінивши пояснення свідка ОСОБА_4, який з 2013 року працює у ПП "Фарт 1", суди встановили, що суб`єкт господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, оформляє документи щодо відчуження транспортного засобу у присутності сторін, які надають всі необхідні правовстановлюючі документи. Операцію з купівлі-продажу, за якою видано довідку-рахунок серії ААЕ № 004438, свідок не пам`ятає і сторін у справі не впізнає.

З пояснень відповідача ОСОБА_2, допитаного як свідка, суди встановили, що спірний автомобіль придбаний за час шлюбу сторін і був у спільній власності та у користуванні подружжя. Відповідач наполягав, що відчуження транспортного засобу відбулося за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 ; половину коштів від продажу автомобіля він передав позивачу.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України, що встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Стаття 41 Конституції України закріпила, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з пунктом 13 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 11 листопада 2009 року (1200-2009-п) , у редакції Порядку, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб`єкт господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю автомобілями, зобов`язаний вести в письмовому та електронному вигляді журнал обліку надходження і реалізації або передачі для реалізації зазначених транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок-рахунків, актів приймання-передачі, біржових угод і відповідно номерних знаків для разових поїздок. Зазначені журнали прошнуровуються, сторінки нумеруються. Кінці шнура на останній сторінці журналу фіксуються та скріплюються круглою печаткою відповідно підрозділу Державтоінспекції та Держсільгоспінспекції. Журнали зберігаються протягом 10 років.

Форма журналу зазначена у додатку № 1 до Порядку. Згідно з цією формою обов`язковим є зазначення інформації про власника/продавця транспортного засобу (прізвище, ім`я і по батькові, адреса реєстрації, паспортні дані, особистий підпис).

Суди попередніх інстанцій встановили, що будь-які докази особистої присутності ОСОБА_1 у ПП "Фарт 1" при оформленні і видачі ОСОБА_2 довідки-рахунку серії ААЕ № 004438 від 23 лютого 2015 року щодо придбання автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, або вчинення нею інших дій, спрямованих на відчуження транспортного засобу ОСОБА_2, відсутні.

Наявність або відсутність підпису ОСОБА_1 у журналі обліку надходження і реалізації або передачі для реалізації зазначених транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок-рахунків, актів приймання-передачі, біржових угод і відповідно номерних знаків для разових поїздок, який вівся ПП "Фарт 1", перевірити неможливо у зв`язку з пошкодженням фарбою відповідних сторінок.

Процедура державної реєстрації (перереєстрації) і зняття з обліку автомобілів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків визначена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 7 вересня 1998 року (1388-98-п) (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 8 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, зокрема, засвідчена підписом відповідної посадової особи, скріпленим печаткою, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Таким чином, довідка-рахунок - це документ, який підтверджує реалізацію транспортного засобу, тобто перехід права власності на транспортний засіб, і виступає як спосіб оформлення договірних відносин з купівлі-продажу транспортного засобу, згідно з якими власник автомобіля передає права на володіння транспортним засобом покупцеві, а той, у свою чергу, повинен сплатити власнику заздалегідь узгоджену суму і вступити в права власності.

У пункті 33 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що перереєстрація транспортних засобів проводиться, зокрема, у разі зміни їх власників.

Згідно з пунктом 33 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для проведення перереєстрації транспортних засобів у разі їх відчуження до підрозділів Державтоінспекції подаються документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, разом із засвідченими підписами сторін актами приймання-передачі транспортних засобів із зазначенням їх кольору, марки, моделі, року випуску, ідентифікаційних номерів складових частин.

Перереєстрація транспортних засобів на одного з подружжя проводиться на підставі їх спільної заяви, свідоцтва про реєстрацію і засвідчених у встановленому порядку копії свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. Підставою для перереєстрації транспортного засобу є також свідоцтво про реєстрацію та копії договору про поділ спільного майна подружжя, свідоцтва про право на спадщину або рішення суду про визнання недійсними договору купівлі-продажу, міни, дарування, що засвідчені в установленому порядку (пункт 35 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Замість утраченого або непридатного для користування свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта) і номерних знаків на підставі заяви власника або його представника видається нове свідоцтво про реєстрацію та номерні знаки (пункт 18 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 57 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення .

Відповідно до статі 212 ЦПК України (1618-15) у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Аналогічні положення передбачені статтями 76, 89 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, і касаційного перегляду справи.

Оцінивши подані сторонами докази у взаємозв`язку, суди встановили, що при перереєстрації автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1 на ім`я нового - ОСОБА_2, не дотримано Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 11 листопада 2009 року (1200-2009-п) , оскільки не надано до органу Державтоінспекції акта прийому-передачі за підписом ОСОБА_1 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, яке у неї зберігається.

Встановивши, що ОСОБА_1 не вчиняла дій, спрямованих на відчуження ОСОБА_2 автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, і її волевиявлення на передачу цього майна відповідачу було відсутнє, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання договору купівлі-продажу автомобіля від 23 лютого 2015 року, оформленого довідкою-рахунком серії ААЕ № 004438, недійсним з передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з закріпленим у статті 387 ЦК України загальним правилом власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що у разі, якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (стаття 388 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Встановивши факт вибуття автомобіля марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, з володіння ОСОБА_1 поза її волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребував спірний транспортний засіб з володіння останнього набувача - ОСОБА_3 на користь законного власника.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Встановивши, що належним способом захисту порушених майнових прав ОСОБА_1 є визнання недійсним договору, на підставі якого майно поза її волею вибуло з її володіння, і витребування цього майна з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на спірний транспортний засіб.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував правовий режим спірного майна та не встановив, чи є автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, спільним сумісним майном подружжя, відхиляються касаційним судом.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, зазначив, що належність спірного транспортного засобу до спільного майна ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не має правового значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки дана обставина не стосується правових підстав пред`явленого позову і предмета доказування.

Позивач звернулася з цим позовом як титульний володілець спірного майна і вимагала відновлення становища, яке існувало до порушення її майнових прав, шляхом повернення об`єкта права власності у своє володіння. Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що зареєстрований за нею на праві власності автомобіль марки Porsche Cayenne, номер кузова НОМЕР_1, вибув з її володіння поза її волею, оскільки був відчужений особою, яка не мала права його відчужувати, - ОСОБА_2 .

Обставини щодо набуття ОСОБА_1 права власності на вказаний автомобіль не є предметом спору у даній справі і не стосуються предмета доказування.

Належність спірного транспортного засобу особисто позивачу або їй і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, враховуючи факт реєстрації права власності за ОСОБА_1, не мають правового значення при вирішенні питання щодо недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу з тих підстав, що одна із сторін (продавець) заперечує факт його укладення і підписання.

Посилання заявника на те, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля від 25 лютого 2015 року з ОСОБА_3 він діяв за усною згодою дружини, тому відсутність її письмової згоди на укладення договору не може бути єдиною підставою для визнання вчиненого правочину недійсним, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог.

У статті 65 СК України зазначено, що дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Одночасно, у статті 658 ЦК України вказано, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Право укладення і підписання договору купівлі-продажу транспортного засобу має особа, за якою зареєстроване право власності на відповідний транспортний засіб. Інший з подружжя надає згоду на укладення договору.

Таким чином, належність спірного майна подружжю на праві спільної сумісної власності не змінює особу, яка за законом уповноважена на укладення договору купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля від 25 лютого 2015 року з ОСОБА_3 ОСОБА_2 діяв як власник транспортного засобу, зареєструвавши його на своє ім`я на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2015 року, оформленого довідкою-рахунком серії ААЕ № 004438.

Проте вказаний договір є недійсним з передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав як такий, що вчинений за відсутності волевиявлення на його вчинення у однієї із сторін, тому в силу статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За таких обставин ОСОБА_2 у розумінні статті 658 ЦК України не є особою, яка має право продажу транспортного засобу, і в силу закону не може розпоряджатися цим майном шляхом укладення договору про його відчуження, тому стаття 65 СК України не поширює свою дію на спірні правовідносини.

Твердження заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з прийняттям заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, якою в дійсності змінено предмет і підстави позову одночасно, касаційний суд відхиляє як безпідставні.

Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви, позивач пред`явила вимоги про визнання за нею права власності на спірний автомобіль і його витребування від незаконного володільця, при цьому підстави позову, тобто юридично значимі обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, не змінилися.

Витребування майна з чужого незаконного володіння у разі його вибуття із володіння власника поза його волею у зв`язку із відчуженням такого майна особою, яка не мала права його відчужувати, є складовим елементом єдиного правового механізму захисту порушеного права законного власника і спрямоване на відновлення становища, яке існувало до порушення, тому пред`явлення відповідної вимоги не свідчить про зміну підстав позову, як помилково зазначає заявник.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 лютого 2015 року і витребування майна з чужого незаконного володіння з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, і постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судових рішень

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання у відповідній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року і постанови Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником - адвокатом Неупокоєвою Наталією Костянтинівною, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, і постанови Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року.