розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року у складі судді Погребняк Т. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову посилалося на те, що 14 жовтня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 904/4, згідно якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 381 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 22 % річних, комісійні винагороди та інші платежі, строком до 13 жовтня 2018 року. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 03 серпня 2015 року становить 821 543,55 грн і складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 374 650,00 грн, простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам в розмірі 238 952,29 грн, пені за порушення зобов`язань по поверненню основної суми кредиту, своєчасній сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0,05 % від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення в розмірі 92 469,20 грн, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 25 223,93 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 17 621,25 грн, втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 72 626,88 грн.

Таким чином, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року, яка станом на 03 серпня 2015 року становить 821 543,55 грн та вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 904/4 в сумі 821 543,55 грн, яка складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 374 650,00 грн, простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам в розмірі 238 952,29 грн, пені за порушення зобов`язань по поверненню основної суми кредиту, своєчасній сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0,05 % від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення в розмірі 92 469,20 грн, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 25 223,93 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 17 621,25 грн, втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 72 626,88 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого утворилася заборгованість, перед банком, яку слід стягнути в повному обсязі, оскільки зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставних висновків про задоволення позову, оскільки банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Зазначає, що після звернення до суду у 2010 році про звернення стягнення на майно банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому нарахування відсотків та інших платежів після такого звернення є помилковим.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У липні 2019 року ПАТ "Ощадбанк" подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу № 205/6157/15 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 14 жовтня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 904/4, згідно якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 381 000.00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 22 % річних, комісійні винагороди та інші платежі, строком до 13 жовтня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16 та дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

З матеріалів справи убачається, що ПАТ "Ощадбанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 904/4 у серпні 2015 року та просив стягнути заборгованість станом на 03 серпня 2015 року у розмірі 821 543,55 грн.

В апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції ОСОБА_1, серед іншого, порушив клопотання про застосування наслідків пропуску банком строку позовної давності. В обгрунтування указаного клопотання зазначав, що банк змінив строк виконання зобов`язання, оскільки у травні 2010 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою був забезпечений кредитний договір від 14 жовтня 2008 року № 904/4. Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що банк пропустив загальний трирічний строк позовної давності для звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції відхилив указані доводи, виходячи з того, що перебіг позовної давності переривався вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Так, суд посилався на те, що ОСОБА_1 звертався до банку із заявами від 28 квітня 2014 року, 16 червня 2015 року, 20 травня 2016 року, в яких просив надати йому можливість сплачувати заборгованість за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 904/4 у розстрочку протягом 7 років до повного погашення та пропонував свій графік погашення, чим визнав та погодився з існуючим боргом. Крім того, відповідач продовжує виконувати умови договору, сплачуючи проценти по кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості. Апеляційний суд дійшов висновку, що остання плата за заборгованості була здійснена з 01 липня 2015 року по 31 липня 2015 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважав, що банк звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, оскільки відповідач своїми діями перервав перебіг строку позовної давності.

Суди не надали оцінки тому, що у травні 2010 року банк звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 2-п-26/12). Так, з урахуванням збільшених позовних вимог, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 904/4 у сумі 832 161,67 грн звернути стягнення на будинок АДРЕСА_1 та рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року у справі № 2-п-26/12 позов банку задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 904/4 у розмірі 832 161,67 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 жовтня 2008 року, а саме належний ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 ; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У справі, що переглядається, банк просив стягнути заборгованість, яка складається із простроченої заборгованості по кредиту та по відсоткам, пені, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів та основного боргу, втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу. Однак, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували всіх фактичних обставин справи; не врахували, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює стягнення процентів, пені після закінчення терміну його дії; не визначився з періодом, за який вони мають бути стягнуті та не врахував наявність рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року у справі № 2-п-26/12.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінку вказаному та не встановили коли саме боржник сплачував кредитну заборгованість: в межах трьохрічного строку після звернення банку до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (у 2010 році) чи після нього, тому з урахуванням статі 264 ЦК України (435-15) не встановили чи переривався такий строк позовної давності діями відповідача.

У справі, що переглядається, після настання строку кредитування у 2010 року, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України. З`ясування судом строку повернення кредиту, що настав в силу пред`явлення позову про звернення стягнення на майно має вплинути на обрахунок суми заборгованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановити дійсний розмір заборгованості відповідача, з урахуванням зміни банком строку виконання зобов`язання, врахувавши, що відповідно до статті 264 ЦК України переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Крім того суду першої інстанції слід врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах № 14-10цс18 та 14-154цс18. Розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.