треті особи: служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Харківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року у складі судді Полєхіна А. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Харківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 від імені та в інтересах яких діє ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації Харківської області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", в особі заступника директора Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 18/08-Р. В забезпечення виконання умов кредитного договору укладено договір іпотеки № 13/08-Р від 06 березня 2008 року, за яким в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1 . Внаслідок порушення зобов`язань по договору 29 листопада 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округувчинено виконавчий напис № 2841 про звернення стягнення на житловий будинок в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Укргазбанк". 02 серпня 2010 року відкрито виконавче провадження. На момент укладання договору іпотеки в будинку не були зареєстровані малолітні та неповнолітні діти. 16 жовтня 2013 року відповідачам направлено рекомендованим листом вимогу про добровільне звільнення житла. Добровільно житло звільнено не було.

Позивач просив виселити ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зобов`язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Харківського району УДМС в Харківській області зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року, позов ПАТ АТ "Укргазбанк" задоволено.

Виселено без надання іншого житлового приміщення з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 114,70 грн.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідачі проживають та зареєстровані у житловому будинку, який є предметом іпотеки, що значно ускладнює продаж цього майна, а тому наявні підстави виселити відповідачів зі вказаного будинку. Неповнолітні діти не мали права власності на предмет іпотеки та права користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки, а отже їх права не були порушені.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

17 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя -доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 635/102/14-ц, витребувано її з Харківського районного суду Харківської області.

На підставі ухвали Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було помилково зроблено висновок про необхідність задоволення позову, оскільки суд не звернув увагу, що положення частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" щодо виселення іпотекодавця стосується процедури позасудового врегулювання на підставі договору про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ПАТ АБ "Укргазбанк" надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій було в повному обсязі перевірено фактичні обставини справи та було встановлено, що житловий будинок придбано за рахунок кредитних коштів, наданих банком відповідачу на підставі кредитного договору.

Договором іпотеки від 06 березня 2008 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого запису, або згідно з домовленістю сторін.

Виконавчий запис, виданий 29 листопада 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. на даний час є чинним та неоскарженим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 березня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", в особі заступника директора Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 18/08-Р, відповідно до якого банком надано кредит в сумі 41 150,00 дол. США, що еквівалентно 207 807,50 грн, строком користування по 06 березня 2038 року, або по день, визначений пунктом 3.3.11 цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 12,9 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_5 06 березня 2008 року укладено договір іпотеки № 13/08-р згідно якого в іпотеку передано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

19 листопада 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2841, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу перед ПАТ АБ "Укргазбанк" у розмірі 44 279,51 дол. США та 8 864,07 грн.

Згідно заяви ОСОБА_5, засвідченої приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гаража Н. П., на момент передачі в іпотеку ВАТ АБ "Укргазбанк" житлового будинку за АДРЕСА_1, зареєстрованих малолітніх та неповнолітніх дітей, котрі проживають або мають право користуватись цим житловим будинком, або зареєстровані за цією адресою, немає.

Позивачем 16 жовтня 2013 року було направлено на адресу відповідачів рекомендованим листом вимогу про добровільне звільнення вказаного будинку. Проте від відповідачів не було отримано жодної відповіді.

Згідно акту обстеження депутата Пісочинської селищної ради від 09 жовтня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1 " мешкають та зареєстровані: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому статтею 40 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

При цьому, за змістом частини четвертої статті 109 ЖК Української РСР виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Згідно пунктом 1.4 кредитного договору кредит надається на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна зазначити, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа має право сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав оцінку пропорційності виселення у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи поширюється на цей спір приписи Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року № 1304-VII (1304-18) .

При вирішенні питання про зняття осіб з реєстраційного обліку, суд не звернув уваги, що вказане залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а безпосередньо статтею 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд не встановив фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.