розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2017 року в складі колегії суддів Шумської Н. Л., Струс Л. Б., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 20 265,18 грн, з яких 7 905,01 грн заборгованості за кредитом, 9 729,07 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 189 грн заборгованості за пенею та комісією, 500 грн штрафу у фіксованій частині, 941,2 грн штрафу у процентній складовій.

В обґрунтування позовних вимог банк зазначив, що 31 жовтня 2011 року уклав з ОСОБА_1 договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 11 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв`язку з порушеннями відповідачем зобов`язань за кредитним договором станом на 31 січня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 20 265,18 грн, яку банк просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Буського районного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що 28 листопада 2014 року не встановлені особи шахрайським способом заволоділи коштами відповідача у сумі 7 668,38 грн, про що той повідомив правоохоронні органи.

Відповідач особисто не використовував електронний платіжний засіб при здійсненні платіжних операцій 28 листопада 2014 року на вказану вище суму, а тому заборгованості на цю суму та похідних від неї сум у відповідача перед банком не виникло.

Позивач не довів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 31 жовтня 2011 року у розмірі 20 265,18 грн, з яких 7 905,01 грн заборгованості за кредитом, 9 729,07 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 189 грн заборгованості за пенею та комісією, 500 грн штрафу у фіксованій частині, 941,2 грн штрафу у процентній складовій.

Апеляційний суд виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджується, що списання коштів відбувалось з рахунку платника за належною електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача, що спростовує припущення відповідача про несанкціонованість списання коштів з його рахунку.

З урахуванням проведеної банком належної ідентифікації відповідача банк не несе відповідальності за шахрайські дії в мережі Інтернет, а ризик збитків від здійснення таких операцій несе користувач.

Апеляційний суд, перевіривши правильність розрахунків заборгованості банку, яка не піддавалася сумніву, погодився з ними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2017 року до завершення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року дану справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач вважає, що апеляційний суд установив обставину щодо авторизації ним за допомогою засобів доступу смс-повідомлення на підставі неналежного доказу. Зазначає, що на його номер мобільного телефону не приходили ніякі смс-повідомлення.

Зазначає, що не погоджувався з розрахунком заборгованості позивача зі сплати тіла кредиту, процентів за користування кредиту, пені та штрафних санкцій.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від Жарського І. Р., який діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому представник позивача просить відхилити касаційну скаргу, залишити рішення апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідач 31 жовтня 2011 року уклали кредитний договір, відповідно до якого на ім`я відповідача емітована платіжна кредитна карта № НОМЕР_1 строком дії до 31 липня 2018 року для обслуговування кредитного ліміту.

Головною умовою для відкриття рахунків, отримання банківських карток, дистанційного обслуговування, тощо є зазначення клієнтом фінансового номеру телефону.

В якості фінансового номеру телефону відповідачем був зазначений телефонний номер НОМЕР_2 . Фінансовий телефон клієнта - це номер мобільного телефону, який вказаний і підтверджений клієнтом як номер телефону, за допомогою якого можуть проводитися фінансові операції.

28 листопада 2014 року о 22:56:01 годині відповідач за допомогою засобів доступу смс-повідомлення, які були направлені на його фінансовий номер, здійснив авторизацію.

Цього ж дня по карті № НОМЕР_1 відповідачем здійснено 5 транзакцій по списанню грошових коштів на загальну суму 9 495,7 грн, що підтверджується випискою про рух коштів.

02 грудня 2014 року грошові кошти в сумі 1 899,14 грн повернені.

22 грудня 2014 року відповідач за допомогою телефонного дзвінка на номер 3700 повідомив про нездійснені ними транзакції по переказу та зняттю коштів та попросив заблокувати платіжну карту. Блокування карти виконано того ж дня.

Спірні платіжні операції на суму 7 596,56 грн були здійснені 28 листопада 2014 року з використанням електронного платіжного засобу, з його електронною ідентифікацією та ідентифікацією його власника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови таких договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив також стягнути заборгованість по процентах за користування кредитними коштами, пеню і комісію та штрафи у фіксованій частині та процентній складовій.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, комісії, пені та штрафу, посилався на умови та правила надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ПАТ "ПриватБанк" у повному обсязі, не врахував та не надав оцінку тому факту, що на умовах та правилах надання банківських послуг, довідці про умови кредитування відсутні підписи відповідача.

Таким чином матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування, їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зроблено висновок про те, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 6-24548св18) зроблено аналогічний висновок, відповідно до якого саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Апеляційний суд на підставі наданого банком листа від ПрАТ "Телесистеми України" про направлення смс-повідомлень на фінансовий номер відповідача дійшов висновку, що ідентифікація відповідача була проведена належним чином. При цьому суд у своєму рішенні не надав оцінки доводам відповідача та не зазначив мотивів, з яких відхилив виписку ПрАТ "Київстар", надану ним на підтвердження того, що будь-які смс-повідомлення на фінансовий номер відповідача не надходили, не обґрунтував, чому надав перевагу доводам позивача.

Належна оцінка вищезазначених доказів має значення для встановлення фактичних обставин справи щодо належності ідентифікації користувача при здійсненні спірних платіжних операцій.

Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України позбавлений можливості оцінювати докази та вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У зв`язку з вищенаведеними обставинами рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2017 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.