треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зайцева Оксана Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, у складі судді Семіряд І. В.,

від 04 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

від 04 липня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дзержинським районним судом м. Харкова 28 серпня 2015 року ухвалено заочне рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до нього та припинено право спільної сумісної власності на спірну квартиру, визнано за ним та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири за кожним.

11 січня 2017 року рішенням Апеляційного суду Харківської області заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2015 року скасовано і ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

У 2015 та 2016 роках відповідач ОСОБА_2 уклала два договори дарування часток у праві власності на квартиру з ОСОБА_3, а саме: договір дарування від 22 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мангушевою О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1460, відповідно до умов якого передано у власність ОСОБА_3 1/6 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2, та договір дарування від 28 вересня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Зайцевою О. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 723, відповідно до умов якого передано у власність ОСОБА_3 3/12 частки у праві власності на квартиру

Посилаючись на те, що на підставі оспорюваних договорів дарування передано майно, власником якого є він, чим порушено його право власності, просив зазначені правочини визнати недійсними.

Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 22 грудня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 1460, та договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 28 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зайцевою О. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 723.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладання договорів дарування від 22 грудня 2015 року та від 28 вересня 2016 року ОСОБА_2 не була власником спірної квартири, а отже в момент вчинення оспорюваних правочинів їх сторонами не було додержано вимог статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання цих договорів недійсними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 липня 2019 року

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2018 року без змін.

Приймаючи постанову від 04 липня 2019 року апеляційний суд виходив з того, що при ухваленні рішення місцевим судом було додержано норми матеріального права і не порушено норм процесуального права.

Доводи ОСОБА_2 про те, що на час укладення спірних договорів дарування рішення суду про визнання за нею права власності було чинним, апеляційний суд відхилив, оскільки скасування цього рішення тягне за собою поновлення права особистої власності ОСОБА_1 на спірну квартиру з дня виникнення такого права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволені позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 04 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 04 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 638/8755/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Стверджує, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона була законним власником частини квартири АДРЕСА_3 та могла вільно розпоряджатися нею.

Обраний позивачем спосіб захисту вважала таким, що не відповідає приписам діючого законодавства.

Суди вважали, що спірна квартира належить ОСОБА_1 на праві особистої власності оскільки набута за договором міни від 05 грудня 2001 року. При цьому предметом міни була квартира

АДРЕСА_4 . Однак набуття ОСОБА_1 у власність квартири

АДРЕСА_4 за договором дарування оспорюється нею в іншій цивільній справі, остаточне рішення в якій ще не прийнято.

У визначений судом строк учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в обмін на квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору міни

від 05 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО

Беседою Т. Д. та зареєстрованого у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 10 грудня 2001 року за реєстровим № П-1-2730.

В свою чергу, квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори

05 листопада 1990 року.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2015 року по справі № 638/9416/15-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірну квартиру, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності

на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 за кожним.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2015 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на

1/2 частку майна (квартири).

22 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мангушевою О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1460, відповідно до умов якого передано у власність ОСОБА_3 1/6 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 .

28 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Зайцевою О. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 723, відповідно до умов якого передано у власність ОСОБА_3 3/12 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2- 4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість реалізації заінтересованою особою її прав.

Вказані висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18).

Оцінюючи належність обраного ОСОБА_1 способу захисту і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, касаційний суд виходить із того, що за обставин встановлених у даній конкретній справі обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав можливо визнати ефективним.

Суд враховує, що визнання оспорюваних договорів дарування недійсними є підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на частку квартири набуту за вказаними договорами.

При цьому, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року скасовано заочне рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 28 серпня 2015 року у справі № 638/9416/15-ц та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку квартири, тобто фактично скасовано рішення суду, на підставі якого було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на частку квартири.

Таким чином обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, та за умови добросовісних дій сторін, забезпечує його відновлення.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 81, частини четвертої статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановивши, що рішенням Апеляційного суду Харківської області

від 11 січня 2017 року скасовано рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 28 серпня 2015 року у справі № 638/9416/15-ц і ухвалено нове рішення про відмову у визнанні за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 не була власником спірної квартири на час укладання 22 грудня 2015 року та 28 вересня 2016 року оспорюваних договорів дарування, оспорювані правочини вчиненні з порушенням вимог статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними.

Перевірка законності рішення Апеляційного суду Харківської області

від 11 січня 2017 року у справі № 638/9416/15-ц, яке набрало законної сили, не належить до повноважень судів під час розгляду справи № 638/8755/17.

Доводи касаційної скарги, є аналогічними доводам викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.