розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С., від 30 листопада 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк", банк) про визнання недійсним договору про переведення боргу та договору поруки недійсними.

Позов мотивовано тим, що 15 березня 2007 року між банком та

ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти строком до 15березня 2014 року у розмірі 50 600 доларів США на придбання автомобіля "Toyota Rav 4", який цього ж дня на підставі договору було передано в заставу банку на забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

18 березня 2011 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про переведення боргу за кредитним договором

від 15 березня 2007 року, відповідно до умов якого первісний боржник

ОСОБА_2 перевела на позивача ОСОБА_1, як нового боржника, борг (грошове зобов`язання) у розмірі 25 666,02 доларів США, що виник на підставі пункту 1.1 основного договору.Цього ж дня, з метою забезпечення виконання новим боржником зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та банком укладено договір поруки.

Вказувала, що укладаючи 18 березня 2011 року договір про переведення боргу, діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що здійснює оплату за автомобіль та набуває право власності на нього, що відповідно до вимог статті 229 ЦК України є підставою для визнання вищевказаного правочину недійсним. Крім того, банк, одержуючи від неї відсотки за користування кредитом та суму кредиту, в силу вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не роз`яснив їй, що отримує від неї кошти не в рахунок продажу товару, а також те, що вона не є власником спірного автомобіля, що, на думку позивача, свідчить про нечесну підприємницьку діяльність з боку банку. При цьому позивач просила визнати недійсним і договір поруки

від 18 березня 2011 року, оскільки він укладений на забезпечення договору про переведення боргу, який є недійсним, а також стягнути з банку кошти, сплачені нею на погашення кредитної заборгованості, у розмірі

21 600,84 доларів США, що еквівалентно 585 922,78 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Цуранова А. Ю. від 28 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір про переведення боргу від 18 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_1, ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір поруки від 18 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ВАТ "Ощадбанк".

Стягнуто з ПАТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 19 275 доларів США, що еквівалентно 521 196 грн.

В іншій частині вимог провадження закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, укладаючи оспорювані правочини, діяла під впливом помилки, оскільки користуючись автомобілем та сплачуючи за нього кредитні кошти позивач уклала цей договір саме з метою набуття права власності на автомобіль, однак банк, а також первісний боржник не вчинили будь-яких дій щодо набуття позивачем права власності на автомобіль як на момент укладення спірного правочину, так і після його укладення, а лише надали позивачу право користування транспортним засобом.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона під час укладення 18 березня 2011 року договору про переведення боргу діяла під впливом помилки, тобто помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, та що ця помилка має істотне значення. При цьому зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він є чітким і зрозумілим, не містить в собі жодних умов та застережень, які б стосувалися виникнення у позивача права власності на автомобіль, і стосується виключно переведення обов`язку боржника від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 березня 2007 року. Не підлягають до задоволення й вимоги позивача про визнання договору поруки недійсним, оскільки вони є похідними вимогам про визнання недійсним договору про переведення боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладаючи оспорюваний договір вона було упевнена в тому, що до неї перейде право власності на автомобіль, який є предметом застави, однак вона набула лише право користування транспортним засобом. Вказані обставини свідчать про вчинення нею оспорюваного правочину під впливом помилки.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2018 року від ПАТ "Ощадбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухваленого судом апеляційної інстанції рішення.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 2007 року між ВАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є

ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти в розмірі

50 600 доларів США строком до 15 березня 2014 року на придбання автомобіля "ToyotaRav 4", який цього ж дня на підставі договору було передано в заставу банку на забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Того ж дня на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу.

При цьому судами встановлено, що вищевказаним автомобілем

"Toyota Rav 4", 2007 року випуску, на підставі нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_2 від 24 листопада 2009 року користувалась позивач ОСОБА_1, яка вносила кредитні кошти на адресу банку, починаючи з грудня 2009 року.

11 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до банку з проханням надати дозвіл на проведення процедури переуступки боргу за кредитом від 15 березня 2007 року з позичальниці ОСОБА_2 на неї, а також проханням переоформити всі необхідні документи на право власності на заставне майно, а саме автомобіль "ToyotaRav 4", 2007 року випуску.

Крім того, 16 березня 2011 року ОСОБА_2 було подано заяву до

банку про те, що остання не заперечує щодо переуступки боргу та переоформлення належних документів по кредитному договору

від 15 березня 2007 року на нового боржника - ОСОБА_1, із вказівкою про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру за вказаним кредитним договором до ОСОБА_1

18 березня 2011 року між ОСОБА_1, ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 укладено договір про переведення боргу за кредитним договором

від 15 березня 2007 року, згідно з пунктом 2 якого первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі

25 666,02 доларів США, що виник на підставі пункту 1.1 основного договору, при цьому автомобіль "Toyota Rav 4" продовжував перебувати в заставі у ПАТ "Ощадбанк", а його власником залишалась ОСОБА_2

18 березня 2011 року з метою забезпечення виконання новим боржником зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ВАТ "Ощадбанк" укладено договір поруки.

Після припинення сплати ОСОБА_1 кредитних коштів, 15 липня

2013 року автомобіль за заявою банку у неї було вилучено та поставлено на штраф-майданчик.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до

статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

За змістом статті 522 ЦК України новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що переведення боргу з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 відбулось у передбачений законом спосіб, за згодою банку, і ОСОБА_1 шляхом укладення правочину у тій самій формі, що й кредитний договір від 15 березня 2007 року, на підставі якого виникло зобов`язання. При цьому ОСОБА_1 не висувала проти вимог банку будь-яких заперечень та погоджувалася на його умови, оскільки сплачувала кредитну заборгованість.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона під час укладення 18 березня 2011 року договору про переведення боргу діяла під впливом помилки, тобто помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, та що ця помилка має істотне значення. При цьому суд правильно вказав, що зміст оспорюваного правочину є чітким і зрозумілим, не містить в собі жодних умов та застережень, які б стосувалися виникнення у позивача права власності на автомобіль, і стосується виключно переведення обов`язку боржника від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за кредитним договором

від 15 березня 2007 року.

Крім того, відповідно до пункту 5 договору про переведення боргу

ОСОБА_1 (новий боржник) підтверджує, що їй була передана вся необхідна інформація (документація), пов`язана із основним договором, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за основним договором між первісним боржником ОСОБА_2 та кредитором ПАТ "Ощадбанк".

При цьому суд апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1, як новий боржник, виконувала обов`язки боржника перед кредитором щодо погашення кредиту як до укладення 18 березня 2011 року оспорюваного договору, так і після його укладення, що свідчить про чітке розуміння та усвідомлення нею природи укладеного правочину, а також прав та обов`язків його сторін.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, оскільки вони є похідними вимогам про визнання недійсним договору про переведення боргу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк, отримуючи від неї грошові кошти, протиправно не здійснив переоформлення на її ім`я права власності на спірний автомобіль, не можуть слугувати підставою для висновку про недійсність договору про переведення боргу, оскільки банк такого зобов`язання на себе не брав, а до власника автомобіля

ОСОБА_2 будь-яких вимог в межах цієї справи не заявлено.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.