У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області, третя особа - будівельно-комерційна фірма "Водспецбуд", про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 вересня 1990 року до 02 серпня 2000 року він працював водієм в СМУ-3 "Водспецбуд", яке в подальшому ліквідовано.

27 серпня 1999 року під час роботи стався нещасний випадок, внаслідок якого йому встановлено 25 % втрати працездатності.

Часткова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку під час виконання трудових обов`язків призвела до порушення його особистих немайнових прав, порушення нормальної життєдіяльності, необхідності здійснення ним додаткових зусиль для організації свого життя. Отримана травма спричинює йому моральну шкоду, на відшкодування якої просив стягнути з відповідача 15 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмут Донецької області на користь ОСОБА_1 7 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва. У іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача до 01 січня 2006 року, потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соціального страхування України незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що під час розгляду справи не було встановлено, що підприємство, на якому працював ОСОБА_1, мало перед ним заборгованість з відшкодування моральної шкоди, належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не було надано.

Крім того, на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) було викладено в новій редакції. Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Кодексу законів України про працю. Перехідні положення Закону не передбачають обов`язок Фонда щодо відшкодування моральної шкоди працівникам ліквідованих підприємств.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що у зв`язку з ліквідацією підприємства Фонд соціального страхування не несе жодних зобов`язань. Судом не враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року в справі № 6-801цс15, відповідно до яких особам, які постраждали на виробництві до 01 квітня 2001 року, Фонд соціального страхування сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, які підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати і послуги, або коли таке право було встановлено в судовому порядку.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмут Донецької області зазначив, що на момент встановлення позивачу первинної стійкої втрати професійної працездатності у 2000 році ще не були чинними норми статей 21, 28, 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105 "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", згідно з якими обов`язок по сплаті страхової виплати за моральну шкоду, спричинену внаслідок професійного захворювання або трудового каліцтва, покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Вказані вище норми законодавства України були чинними у період з 2001 року по 2005 рік.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цивільну справу № 219/72/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області, третя особа - БКФ "Водспецбуд", про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми, призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що з 21 вересня 1990 року до 25 серпня 2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах зі СМУ-3 "Водспецбуд", яке на теперішній час ліквідовано без правонаступництва.

25 серпня 1999 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок.

Згідно з випискою з акта огляду МСЕК від 10 січня 2000 року № 016326 ОСОБА_1 встановлено 25 % втрата працездатності у зв`язку з травмою.

Згідно з виписками з актів огляду МСЕК від 25 березня 2002 року № 087888, від 04 жовтня 2004 року № 092638, від 18 жовтня 2006 року № 006471, від 27 жовтня 2008 року № 007607 встановлена ОСОБА_1 втрата працездатності - 25 % не змінювалась.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СМУ-3 "Водспецбуд" 20 квітня 2001 року реорганізовано шляхом приєднання до ДП "Водспецбуд" ВАТ "Донбасканалбуд", яке ліквідовано 30 червня 2005 року (а. с. 28).

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання здійснювалося, зокрема, Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ).

Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 10 січня 2000 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу четвертого статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІV у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пунктом 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) , що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIV (1105-14) визнав такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними), з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" (77-19) викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV (1105-14) , в тому числі змінено його назву на Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) . Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України (435-15) та КЗпП України (322-08) .

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року

№ 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV (1105-14) повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року за наслідками розгляду справи № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Вирішуючи питання про обов`язок роботодавця як винної особи відшкодувати моральну шкоду внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання залежно від дати звернення потерпілої особи з відповідним позовом, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження

№ 14-288цс19) вказала на відсутність передумов для відступлення від правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), зазначивши, що вони базуються на основоположних нормах цивільного законодавства про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV (1105-14) у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, згідно з яким обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Натомість суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.