Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 303/4649/16
провадження № 61-17216 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", ОСОБА_2 ;
третя особа - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі -ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія"), ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування та відшкодування матеріальних збитків.
Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2012 року у с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Мерседес-Бенц, державний номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням та транспортного засобу ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 . У результаті ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Зазначав, що на місці ДТП на нього складено протокол про адміністративне правопорушення АО1 № 132706 від 30 квітня 2012 року, однак постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2013 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2013 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вказував, що зазначені судові рішення ґрунтуються на висновку судової автотехнічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 серпня 2013 року № 2030, відповідно до якого причиною вказаної ДТП з технічної точки зору є невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 вимогам пунктів 1.5, 1.10 (в частині визначення понять небезпека для руху, дати дорогу), 9.4, 10.1, 10.4, 10.7 г Правил дорожнього руху, і ці невідповідності, з технічної точки зору, перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП.
Вважав, що водій автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 має нести цивільно-правову відповідальність за заподіяні збитки у зв`язку із скоєнням ДТП.
Згідно рахунку на оплату № НОМЕР_4 від 31 жовтня 2012 року та заказу-наряду № Д000049180 від 31 жовтня 2012 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Мерседес-Бенц, державний номерний знак НОМЕР_1, виконаний фізичною собою-підприємцем ОСОБА_4, склала 102 901 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" 50 тис. грн страхового відшкодування, а також 52 901 грн з ОСОБА_2 на відшкодування матеріальних збитків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року у складі судді Куцкіра Ю. Ю. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у розумінні частини першої статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з моменту настання страхового випадку, тобто, з 30 квітня 2012 року. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 08 серпня 2016 року, то позов пред`явлено поза межами строку позовної давності, про застування якого заявлено відповідачем.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_5, задоволено частково. Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 листопада 2016 року в частині вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_2, скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 52 901 грн на відшкодування матеріальних збитків. В решті рішення залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позову, проте, безпідставно відмовив у стягненні матеріальних збитків з ОСОБА_2 через пропуск строку позовної давності. Апеляційний суд виходив з того, що постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 07 жовтня 2013 року, залишеною без зміни постановою апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2013 року, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КпАП України закрито на підставі пункту 1 статті 247 КпАП України у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Згідно висновку судової автотехнічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 серпня 2013 року № 2030 причиною ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 вимогам пунктів 1.5, 1.10 (в частині визначення понять небезпека для руху, дати дорогу), 9.4, 10.1, 10.4, 10.7 "г" Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п)
). Ця невідповідність, з технічної точки зору, перебуває в причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП. Зокрема, експертом встановлено, що при заданих вихідних даних водій автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути скоєння ДТП, і полягала вона у виконанні вказаним водієм наведених вище вимог ПДР (1306-2001-п)
(тобто для уникнення зіткнення водієві ОСОБА_2 достатньо було, з технічної точки зору, дати дорогу водієві автомобіля "Мерседес-Бенц", державний номерний знак НОМЕР_1 ). Водночас, при заданих вихідних даних водій автомобіля "Мерседес-Бенц", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1 не мав технічної можливості зупинити свій автомобіль до місця зіткнення. Отже, саме відповідач ОСОБА_2 має нести цивільно-правову відповідальність за заподіяні збитки, пов`язані з відновлювальним ремонтом автомобіля позивача, розмір яких доведено відповідними доказами та сторонами не оспорювався, проте, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 52 901 грн. Суд апеляційної інстанції врахував, що на момент ДТП автомобіль ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, належний ОСОБА_2, був застрахований у ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" та погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" страхового відшкодування, оскільки із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся після спливу одного року з моменту скоєння ДТП, тому страхова компанія обгрунтовано відмовила позивачу у цій виплаті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 303/4649/16-ц із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що його не було визнано винним у встановленому законом порядку у скоєнні ДТП. Вважав, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення з нього матеріальних збитків з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Рішення суду апеляційної інстанцій в частині позовних вимог, заявлених до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", не оскаржується, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Доводи особи, яка подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу
У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", у якому зазначено, що апеляційний суд правомірно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем порушено порядок та умови отримання страхового відшкодування, визначені Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15)
щодо неподання позивачем зави про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 30 квітня 2012 року о 03. год. 45 хв. у с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області ОСОБА_1., керуючи автомобілем марки "Мерседес-Бенц", державний номерний знак НОМЕР_1, на 779 км автодороги "Київ-Чоп", не вибравши безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21043, держаний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який повертав ліворуч, внаслідок чого автомобілі зазнали часткового пошкодження.
На момент скоєння ДТП автомобіль ВАЗ-21043, держаний номерний знак НОМЕР_2, був застрахований в ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/1571551, термін дії з 17 січня 2012 року до 16 січня 2013 року.
У відповіді на претензію від 21 квітня 2016 року № 1492/18 ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" повідомила позивача про прийняте рішення щодо відсутності юридичних підстав для визнання події, яка сталася 30 квітня 2012 року за участю автомобілів Мерседес-Бенц Спрінтер, державний номерний знак НОМЕР_1, та ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, страховим випадком відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Вказане рішення направлено заявнику ОСОБА_3 01 квітня 2014 року (а.с. 6).
Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 05 грудня 2013 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 право вимоги страхового відшкодування у зв`язку з ДТП, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області (а.с. 8).
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 07 жовтня 2013 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2013 року, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КпАП України закрито на підставі пункту 1 статті 247 КпАП України у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с. 9-12, 13-14).
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 серпня 2013 року № 2030, причиною ДТП з технічної точки зору є невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 вимогам пунктів 1.5, 1.10 (в частині визначення понять небезпека для руху, дати дорогу), 9.4, 10.1, 10.4, 10.7 "г" ПДР (1306-2001-п)
. Ця невідповідність з технічної точки зору перебуває в причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП (а.с. 15-22).
Зокрема, експертом встановлено, що при заданих вихідних даних водій автомобіля ВАЗ-21043, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути скоєння ДТП, і полягала вона у виконанні вказаним водієм наведених вище вимог ПДР (1306-2001-п)
(тобто для уникнення зіткнення водієві ОСОБА_2 достатньо було, з технічної точки зору, дати дорогу водієві автомобіля "Мерседес-Бенц", державний номерний знак НОМЕР_1 ). Водночас, при заданих вихідних даних водій автомобіля "Мерседес-Бенц", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1 не мав технічної можливості зупинити свій автомобіль до місця зіткнення.
Згідно рахунку на оплату № НОМЕР_4 від 31 жовтня 2012 року та заказу-наряду № Д000049180 від 31 жовтня 2012 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Мерседес-Бенц, державний номерний знак НОМЕР_1, що виконаний ФОП ОСОБА_4, склала 102 901 грн (а.с. 23, 24).
Встановлено, що ОСОБА_2 звертався із запереченнями на позовну заяву, у яких, зокрема, зазначав про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу (а.с. 38-40).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане суб`єктивного матеріального цивільного права.
Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захистза допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом(не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 753/2541/16-ц (провадження № 6-1365цс17).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач у січні 2014 року звертався до страховика відповідача із заявою про виплату йому страхового відшкодування у зв`язку з ДТП, що сталася 30 квітня 2012 року, з яким страхувальник уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків, заявлених до ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення свого права позивач дізнався 30 квітня 2012 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, і саме із цього часу у ОСОБА_1 виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звертався із запереченнями на позовну заяву, у яких, зокрема, зазначав про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу (а.с. 38-40).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Встановивши, що право вимоги у позивача виникло з моменту настання страхового випадку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 03 серпня 2016 року, то позов пред`явлено поза межами строку позовної давності про застування якого заявлено відповідачем.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків, заявлених до ОСОБА_2, відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув увагу на вказані обставини, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції в частині вимог, заявлених до ОСОБА_2, яке відповідає закону.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, враховуючи задоволення касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1 234,80 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків скасувати, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року в цій частині залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 234,80 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта