розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Тихомировою Марією Олегівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2016 року Запорізька міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, комунальне підприємство "Наше місто", про розірвання договору житлового найму.

Позовна заява мотивована тим, що Запорізька міська рада є власником житлового будинку АДРЕСА_1, на реєстраційному обліку в якому перебувають ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які відповідно до охоронного свідоцтва (броні) від 18 липня 2012 року № 3490 забронювали квартиру АДРЕСА_2 (далі - квартира) у зв`язку з виїздом на роботу в район Крайньої Півночі на підставі трудового договору на строк до 31 серпня 2015 року. Проте, в строк, на яке вказане житло заброньоване, мешканці квартири не повернулися. На час звернення до суду з даним позовом в квартирі ніхто не проживає.

Посилаючись на статтю 76 Житлового Кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) ) позивач просив розірвати договір найму жилого приміщення квартири з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до Запорізької міської ради про продовження пропущеного строку зберігання за наймачем житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначає, що 22 січня 1974 року між ОСОБА_2 та ЖКО Запорізького машинобудівного заводу "Іскра" було укладено договір житлового найму спірної квартири.

13 липня 1994 року ОСОБА_2 було отримано перше охоронне свідоцтво (броня) у зв`язку з виїздом на працю за трудовим договором до районів Крайньої Півночі до 17 серпня 1997 року, яке було продовжено до 31 травня 2015 року.

Зазначає, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, не здатна самостійно організовувати свою життєдіяльність, а догляд за нею здійснює її син ОСОБА_1 .

Через зазначені обставини вони, тимчасово проживаючи в місті Москва Російської Федерації, не мали об`єктивної можливості повернутися до заброньованого житла у встановлений охоронним свідоцтвом строк.

Разом з тим вона опікувалася житлом, наймачем якого є, здійснивши через своїх представників поліпшення житлового приміщення та сплачуючи комунальні послуги.

Враховуючи зазначене, просила суд продовжити пропущений строк зберігання за ОСОБА_2 житлового приміщення квартири, встановлений статтею 71 ЖК України, до 01 липня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року, з врахуванням ухвали Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2018 року про виправлення описки, позов Запорізької міської ради задоволено.

Розірвано договір найму житлового приміщення - квартири з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов, виходив з того, що продовження договору найму житлового приміщення відповідно до вимог статті 76 ЖК Української РСР може бути зумовлено обов`язком повернутися протягом певного часу після збігу строку бронювання і реалізацією наймачем права на постійне проживання. Відповідачі не повернулися до спірної квартири, і не надали належних доказів поважності причини пропуску строку бронювання найманого житла.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для його задоволення.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг:

29 січня 2019 року адвокатом ОСОБА_2 - Тихомировою М. О. через засоби поштового зв`язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Запорізької міської ради, та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставинам справи, судами не взято до уваги, що ОСОБА_2 через представників були проведені дії щодо поліпшення зазначеного приміщення, постійно сплачувалась плата за користування житлом і комунальні послуги, що вказує на намір та бажання ОСОБА_2 на поновлення користування жилим приміщенням, а також те, що відповідач з поважних причин була відсутня у спірній квартирі, оскільки має ІІ групу інвалідності та потребує постійного стороннього догляду, який здійснював і продовжує здійснювати її син, ОСОБА_1 .

У судових рішеннях не зазначено на яких підставах судами прийнято до уваги як доказ не проживання відповідачів акти центру обслуговування абонентів від 29 грудня 2015 року № 3 та від 23 червня 2016 року.

Суди помилково дійшли висновку про небажання користуватися ОСОБА_2 заброньованим житлом у зв`язку з набуттям громадянства іншої держави. Також зазначає, що відсутнє будь-яке судове рішення щодо визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року задоволено заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року.

Поновлено строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що власником неприватизованої квартири АДРЕСА_2 є Запорізька міська рада.

На підставі охоронного свідоцтва (броні) від 18 липня 2012 року № 3490 ОСОБА_2 забронювала спірну квартиру за собою та своїм сином ОСОБА_1 у зв`язку з виїздом на роботу в район Крайньої Півночі на підставі трудового договору на строк до 31 серпня 2015 року.

Відповідно до акту центру обслуговування абонентів № 3 від 29 грудня 2015 року в квартирі ніхто не проживає. Зміст зазначеного акту узгоджується з висновками, викладеними в акті центру обслуговування абонентів № 11 комунального підприємства "Основаніє" від 23 червня 2016 року.

Відповідно до довідки центру обслуговування абонентів № 3 від 04 січня 2016 року № 20 в квартирі зареєстрованих немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Відповідно до частини першої 1 статті 73 ЖК Української РСР жилі приміщення, що їх займають наймачі та члени їх сімей, бронюються при направлені на роботу за кордон - на весь час перебування за кордоном, при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості - на весь час дії трудового договору, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, - на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.

Відповідно до статті 75 ЖК Української РСР у разі бронювання жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення, що бронюється, видає наймачеві або членові його сім`ї охоронне свідоцтво (броню). У разі виникнення спору питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статті 76 ЖК Української РСР якщо наймач та члени його сім`ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку.

Відповідно до статті 77 ЖК Української РСР правила бронювання жилих приміщень затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до статті 78 ЖК Української РСР тимчасово відсутній наймач зберігає права і несе обов`язки за договором найму жилого приміщення. Якщо в жилому приміщенні не залишились проживати члени сім`ї наймача, він зобов`язаний забезпечити належне утримання приміщення. Наймач вправі здати жиле приміщення в піднайом або поселити в нього тимчасових жильців на умовах і в порядку, передбачених статтями 91-99 цього Кодексу. Члени сім`ї, що проживають у жилому приміщенні, наймач якого тимчасово відсутній (статті 71, 73), вправі користуватися всім займаним приміщенням. При цьому вони здійснюють права і обов`язки за договором найму цього приміщення.

Згідно пункту 2 Правил бронювання житлових приміщень в Українській СРС, затверджених постановою ради Міністрів УРСР від 09 вересня 1985 року № 342 (далі - Правила), жилі приміщення бронюються за наймачами та членами їх сімей у будинках державного і громадського житлового фонду: при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості - на весь час дії трудового договору, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, - на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.

Відповідно пункту 5 Правил для одержання охоронного свідоцтва (броні) наймачем (членом його сім`ї) подається заява. До заяви додаються: копія трудового договору (при виїзді на роботу за трудовим договором), а в інших випадках - клопотання відповідного підприємства, установи, організації; довідка з місця проживання про склад сім`ї та прописку за формою, встановленою для квартирного обліку. Членом сім`ї, який виїжджає до місця роботи особи, що забронювала жиле приміщення, подається лише заява з зазначенням номера і дати охоронного свідоцтва (броні), раніше виданого на це приміщення.

Відповідно пункту 7 Правил при наявності підстав охоронне свідоцтво (броня) видається на новий строк за умови подання заяви з доданням до неї документів, передбачених пунктом 5 цих Правил.

Відповідно підпунктів 10, 12 Правил охоронне свідоцтво (броня) втрачає чинність по закінченні строку, на який його було видано, при вибутті громадянина на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, а також у випадках, коли воно судом анульоване достроково чи визнане недійсним.

Наймач вправі здати в установленому порядку заброньоване жиле приміщення в піднайом або поселити в нього тимчасових жильців у межах строку дії охоронного свідоцтва (броні).

Договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

Відповідно пункту 13 Правил якщо наймач та члени його сім`ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення відповідно до статті 76 Житлового кодексу УРСР за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи строк дії охоронного свідоцтва (броні) від 18 липня 2012 року № 3490 закінчився 31 серпня 2015 року.

В матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня закінчення строку дії охоронного свідоцтва (броні) від 18 липня 2012 року № 3490 повернулись до заброньованого житлового приміщення, або подали заяву про видачу охоронного свідоцтва на новий строк.

Крім того, як встановлено судами ОСОБА_2 набула громадянство іншої держави, а саме - громадянство Російської Федерації.

Відповідно до частин 1, 2 статі 71 ЖК (5464-10) Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

На підставі статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Виходячи з вищезазначеного, суди дійшли до правильного висновку щодо розірвання договору найму житлового приміщення на спірну квартиру, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку повернення до найманої квартири, а також намір такого повернення.

Матеріали справи не містять доказів що ОСОБА_2 була позбавлена можливості направити на адресу позивача заяву про видачу охоронного свідоцтва на новий строк.

Суди першої та апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, пояснення учасників справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову та задоволення первісного позову.

Доводи касаційної скарги, що дія охоронного свідоцтва повинна була розповсюджуватися на весь час перебування на роботі за кордоном, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги, що заявник є інвалідом 2 групи не спростовує правильних висновків суду.

Інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановив коло спірних правовідносин та норми матеріального права, які їх регулюють та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову та задоволення первісного позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність рішень судів, якими надано належну оцінку всім обставинам справи, аргументи учасників справи перевірено, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статі 400 ЦПК України (1618-15) виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.