Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 310/5943/14-ц
провадження № 61-25983св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради, Реєстраційна служба Бердянського Міського управління юстиції,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи: Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради (далі - КПТІ Бердянської міської ради), Реєстраційна служба Бердянського Міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба Бердянського МУЮ), про припинення права спільної часткової власності, виділ частки в натурі, визнання права власності на цілий об`єкт нерухомості, розподіл земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві спільної часткової власності належить 1/4 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 25 квітня 2016 року.
Іншими співвласниками домоволодіння є ОСОБА_3 (1/5 частини) і ОСОБА_2 (11/20 частини).
У її користуванні перебувають такі будівлі: кімната 1-6 житлової прибудови літ. "А2" площею 12,0 кв. м, в житловому будинку літ. "А" кімната 1-5 площею 13,5 кв. м, кімната 1-4 площею 7,1 кв. м, кімната 1-9 сіней літ. "а2" площею 4,9 кв. м, кімната 1-13 площею 6,8 кв. м, кімната 1-14 площею 13,5 кв. м сіней літ. "а6", навіси літ. "Ф, Н, М", літня кухня літ. "Ц", вбиральня-душ літ. "З1", сарай літ. "З", гараж літ. "Є", оглядова яма в гаражі літ. "Є", підвал в гаражі літ. "Є", ворота № 13, паркан № 12, паркан № 8, замощення ІV, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0444 га, яка виділена ОСОБА_1 на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, та використовується нею та членами її сім`ї.
Згоди між нею та іншими співвласниками домоволодіння щодо здійснення права спільної часткової власності шляхом виділення належної їй частки в окреме домоволодіння не досягнуто.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просила суд припинити право спільної часткової власності між нею та іншими співвласниками; виділити в натурі належну їй частину житлового будинку і визнати за нею право власності на ціле домоволодіння, здійснити розподіл земельної ділянки відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, згідно з яким розмір виділеної їй земельної ділянки складає 0,0444 га.
У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: КПТІ Бердянської міської ради, Реєстраційна служба Бердянського МУЮ, про припинення права спільної часткової власності, виділ частки в натурі, визнання права власності на цілий об`єкт нерухомості, розподіл земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 1990 року та договору дарування від 17 травня 2002 року належить 1/5 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .
У її фактичному користуванні перебувають такі житлові та господарські будівлі: в житловому будинку літ. "А" кімната 2-3 площею 10,9 кв. м, кімната 2-1-2 площею 10,3 кв. м, в житловій прибудові літ. "А2" кімната 2-6 площею 6,9 кв. м, в сінях літ. "а5" кімната 2-7 площею 9,2 кв. м, в сінях літ. "а3" кімната 2-10 площею 8,8 кв. м, в сінях літ. "а4" кімната 2-12 площею 3,3 кв. м, кімната 2-11 площею 4,4 кв. м, літня кухня літ. "Я", гараж літ. "Л", вбиральня-душ літ. "В", паркан № 11, паркан № 10, ворота № 4, підвал під гаражем літ. "Л", замощення ІІ, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0212 га, яка виділена їй на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, та використовується нею та членами її сім`ї.
Згоди між нею та іншими співвласниками домоволодіння щодо здійснення права спільної часткової власності шляхом виділення належної їй частки в окреме домоволодіння не досягнуто.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_3 просила суд припинити право спільної часткової власності між нею та іншими співвласниками, виділити в натурі належну їй частину житлового будинку, визнати за нею право власності на ціле домоволодіння, здійснити розподіл земельної ділянки відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, згідно з яким розмір виділеної їй земельної ділянки складає 0,0212 га.
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: КПТІ Бердянської міської ради, Реєстраційна служба Бердянського МУЮ, про усунення перешкод у праві користування земельним сервітутом і земельною ділянкою та перерозподіл земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності належить 11/20 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 .
У її фактичному користуванні перебувають такі будівлі та господарські споруди: житловий будинок літ. "Б" з ганком та козирком, який складається з коридору № 1 площею 4,5 кв. м, санвузла № 2 площею 3,1 кв. м, кімнат № 3 площею 11,4 кв. м, кімнати № 4 площею 10,6 кв. м, кімнати № 5 площею 16,2 кв. м, кухні площею 14,9 кв. м, гаражу, підвалу під літ. "б", мансарди літ. "Мс", яка складається з приміщення площею 16,2 кв. м і приміщення № 2 площею 24,2 кв. м, котельна літ. "Т", басейн літ. "Е", душ літ. "Д", вбиральня літ. "Ж", вигрібна яма літ. "Ю", вигрібна яма л-14, водопровід літ. "и", ворота № 2, паркан № 9, паркан № 5, замощення І, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0283га, яка виділена їй на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року та використовується нею та членами її сім`ї.
Зазначала, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 грубо порушили її право користування виділеною їй земельною ділянкою.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 січня 2013 року було встановлено безоплатний земельний сервітут на право користування земельною ділянкою площею 29,6 кв. м для прокладання водопроводу з вул. АДРЕСА_2 до належного їй житлового будинку через земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ОСОБА_4, а тепер - ОСОБА_1 . Остання використовує частину цієї земельної ділянки для садівництва і побудувала на території земельного сервітуту цегляну вбиральню-душ літ. "З1".
Після розподілу земельної ділянки у 2008 році ОСОБА_1 побудувала, порушивши будівельно-технічні норми, сарай літ. "З" на відстані 0,6 м від межі її земельної ділянки, що підтверджено висновком будівельно-технічної експертизи.
Крім того, ОСОБА_3 після ухвалення рішення суду про розподіл земельної ділянки у 2008 році самовільно зайняла частину наданої їй земельної ділянки, побудувала і встановила бетонний паркан № 11 площею 36,6 кв. м на відстані від 0,2 м до 0,15 м від межі земельної ділянки між їхніми частинами домоволодіння, що позбавляє її права безперешкодно обслуговувати стіну належного їй житлового будинку.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 просила суд зобов`язати ОСОБА_1 знести цегляну вбиральню-душ літ. "З1", розташовану у межах наданого їй безоплатного сервітуту на земельній ділянці площею 29,6 кв. м, знести сарай літ. "З", розташований у домоволодінні на АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0283 га, наданою на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, шляхом знесення бетонного паркану № 11 загальною площею 36,6 кв. м, встановленого між їх частинами домоволодіння; здійснити перерозподіл земельної ділянки, шляхом переносу точки № 1 на відстань 0,7 м, точки № 2 на відстань 0,1 м вліво вглибину земельної ділянки, наданої у користування ОСОБА_1 з переносом паркану № 8 на нову межу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 знести цегляну вбиральню-душ літ. "З1", розташовану у межах наданого ОСОБА_2 безоплатного сервітуту на земельній ділянці площею 29,6 кв. м, та знести сарай літ. "З", розташований у домоволодінні на АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0283 га, наданою на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, шляхом знесення бетонного паркану № 11 загальною площею 36,6 кв. м, встановленого між частинами домоволодіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 .
Здійснено перерозподіл земельної ділянки, яка закріплена за домоволодінням на АДРЕСА_1, встановлений рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, збільшено ОСОБА_2 земельну ділянку на 0,00094 га (9,4 кв. м), яка буде складати 0,0294 га, шляхом переносу точки № 1 на відстань 0,7 м, точки № 2 на відстань 0,1 м вліво вглибину земельної ділянки, наданої у користування ОСОБА_1, з переносом паркану № 8 на нову межу.
Залишено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,04346 га.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо перерозподілу земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що при подальшому виділі співвласникам окремих домоволодінь буде змінена форма власності нерухомого майна сторін, і порядок користування земельною ділянкою, визначений рішенням Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року, буде порушувати права ОСОБА_2 на вільне володіння своєю власністю, зокрема вигрібною ямою літ. "Ю".
Встановивши також, що сарай літ. "З", вбиральня-душ літ. "З1" побудовані ОСОБА_1 і паркан № 11 побудовано ОСОБА_3 з порушенням вимог пункту 3.25* ДБН 360-92 щодо меж сусідніх ділянок, суд вважав наявними правові підстави для знесення вказаних господарських об`єктів.
Водночас виділ часток ОСОБА_1 і ОСОБА_3 до вирішення питання про відновлення прав ОСОБА_5 на користування своїм майном суд вважав передчасним, оскільки він має здійснюватись лише після вирішення спірних питань щодо відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_5 .
Також суд вважав за неможливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про здійснення розподілу земельної ділянки відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року, з огляду на те, що це питання повторному вирішенню не підлягає.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відхилені.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, у результаті чого зробив висновки по суті спору, які не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку ОСОБА_1, позовні вимоги у цій справі не є взаємовиключними та можуть розглядатись незалежно одна від одної.
При цьому, апеляційний суд помилково зазначив, що висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 12 вересня 2016 року № 204 визначено розмір земельної ділянки, яка підлягає перерозподілу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд помилково вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_2 про знесення цегляної вбиральні-душу літ. "З1" та сараю літ. "З", оскільки зазначені господарські споруди були збудовані ще до встановлення сервітуту. Крім того, цегляна вбиральня-душ літ. "З1" та сарай літ. "З" не є самочинним будівництвом та не порушує прав ОСОБА_2 .
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2017 року, ОСОБА_2 заперечувала проти доводів ОСОБА_1 та вважала їх такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувану ухвалу апеляційного суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є співвласниками домоволодіння на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власницею 1/4 частини домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 квітня 2016 року.
11/20 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 20 квітня 1989 року.
1/5 частини цього жилого будинку належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 1990 року, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою реєстр № 1-3978, та договору дарування від 17 травня 2002 року, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою в реєстрі № 3-1025.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року за позовом ОСОБА_4 визначено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована під домоволодінням на АДРЕСА_1 відповідно до висновку ДП "Бердянськземресурс" від 22 серпня 2003 року.
При цьому ОСОБА_4 виділено в користування земельну ділянку 0,0444 га, залишено у користуванні ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0283 га, залишено у користуванні ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0212 га, вказаний порядок було визначено з урахуванням фактичного землекористування.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 22 січня 2013 року встановлено безоплатний земельний сервітут на право користування земельною ділянкою площею 29,6 кв. м для прокладання водопроводу з АДРЕСА_2 до житлового будинку "Б", що належить ОСОБА_2, через земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_4 .
Сторонами у справі не заперечується, що на частині земельної ділянки, на якій встановлено сервітут, без узгодження з ОСОБА_2 . ОСОБА_1 побудувала вбиральню-душ літ. "З1".
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2016 року № 202/192 встановлено, що відстань від паркану № 11, побудованого ОСОБА_3, до прибудови літ. "б", що належить ОСОБА_2, по всій довжині лінії паркану є меншою за встановлену пунктом 3.25* ДБН 360-92, відповідно до якого для догляду за будівлями та здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від конструкції стіни, що найбільш виступає, необхідно приймати не менше 1,0 м.
Аналогічні порушення пункту 3.25* ДБН 360-92 також встановлено під час будівництва ОСОБА_1 сараю літ. "З" по відношенню до паркану № 8 та до вигрібної ями літ. "Ю", яка належить ОСОБА_2 .
Крім того, зазначеним висновком встановлено технічну можливість виділення ОСОБА_1 належної їй 1/4 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, ОСОБА_3 - 1/5 частини вказаного домоволодіння.
Досліджуючи технічну можливість зміни порядку користування земельною ділянкою відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року у справі № 2-1009/08 та висновку ДП "Бердянськземресурс" від 22 серпня 2003 року шляхом переносу по прямій лінії межі розподілу земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 точки № 1 на відстань 0,7 м, точки № 2 на відстань 0,1 м вліво вглибину земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1, експерт зазначив, що у зв`язку з користуванням ОСОБА_2 вигрібною ямою літ. "Ю" така зміна межі земельних ділянок можлива, проте призведе до зменшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 на 0,0444 га та до суттєвого зменшення лінійного розміру від сараю літ. "З".
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Співвласник, як і кожен окремо власник речі, має права володіння, користування і розпорядження своїм майном, яке належить їм на праві на праві спільної часткової власності.
Ці правомочності співвласники об`єкта спільної часткової власності повинні здійснювати відповідно до частини першої статті 358 ЦК України за взаємною згодою.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав (частина четверта статті 357 ЦК України).
Положення статті 152 ЗК України надають право власнику земельної ділянки або землекористувачу вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Однією із загальних засад цивільного судочинства є принцип змагальності (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року). Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Вирішуючи вказаний спір на підставі поданих сторонами доказів суди встановили, що на території сервітуту, встановленого рішенням Бердянського міськрайонного суду від 22 січня 2013 року, без погодження зі співвласником ОСОБА_2 інший співвласник домоволодіння - ОСОБА_1, побудувала вбиральню-душ літ. "З1".
Також встановлено, що після визначення порядку користування земельною ділянкою ОСОБА_1 у 2009 році побудувала сарай літ. "З", який розташований на відстані 0,6 м від межі земельної ділянки ОСОБА_2, з порушенням будівельно-технічних норм. Цей факт підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2016 року № 202/192.
Висновком судової експертизи від 17 березня 2016 року № 202/192 підтверджено розташування належного ОСОБА_3 бетонного паркану № 11 на самовільно зайнятій нею земельній ділянці, що виділена ОСОБА_2 на підставі рішенням Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року.
Під час розгляду справи були підтверджені також доводи ОСОБА_2 про те, що належна їй вигрібна яма літ. "Ю" після виділення ОСОБА_1 в натурі належної їй частини житлового будинку і визнання за нею право власності на ціле домоволодіння фактично буде знаходитись на земельній ділянці ОСОБА_1 .
Крім того, судами встановлено самовільне зайняття відповідачами частини земельної ділянки, яку виділено ОСОБА_2 у користування рішенням Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року.
За таких обставин, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правомірно зазначив, що в результаті виділу часток співвласників у окремі домоволодіння, незважаючи на наявну технічну можливість такого поділу, визначену судовим експертом, буде змінено форму власності нерухомого майна сторін і порядок користування земельною ділянкою, визначений рішенням Бердянського міськрайонного суду від 21 жовтня 2008 року. Це призведе до порушення права ОСОБА_2 на вільне володіння своєю власністю. У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не можуть бути задоволені. Водночас позовні вимоги ОСОБА_2 щодо перерозподілу земельної ділянки є обґрунтованими, оскільки такий перерозподіл сприятиме відновленню її порушеного права.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі.
Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду, якою залишено без змін рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року, постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року було зупинено виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року.
Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 лютого 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник