На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 26 вересня 2017 року наказом від 25 вересня 2017 року № 183-04-01 її було звільнено з посади концертмейстера кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Посилаючись на те, що під час звільнення, відповідачем не було дотримано вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці, та не враховано її переважне право на залишення на роботі, як працівника в сім`ї якого немає інших працівників із самостійним заробітком та працівника з тривалим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила поновити її на роботі у Рівненському державному гуманітарному університеті з 27 вересня 2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22 453,93 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді концертмейстера кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету з 27 вересня 2017 року.

Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді концертмейстера кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з порушенням вимог закону, що є підставою для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2017 року по 18 січня 2018 року (78 робочих днів). Зокрема, суд зазначив, що у порушення частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення позивач персонально попереджена за один день до такого. Крім того, відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, але відомостей про вручення позивачу такого повідомлення матеріали справи не містять. Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, однак відповідач не надав належних доказів на підтвердження проведення порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці, а також не урахував при звільненні позивача переважного права на залишення на роботі, що у сукупності з порушенням вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу Рівненського державного гуманітарного університету залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Рівненського державного гуманітарного університету, у якій заявник просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 15 травня 2018 року, і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що при ухвалені оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій проігноровано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1134 "Про затвердження нормативів чисельності студентів (курсантів), аспірантів (ад`юнктів), докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата наук, слухачів, інтернів, клінічних ординаторів на одну штатну посаду науково педагогічного працівника у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації та вищих навчальних закладах післядипломної освіти державної форми власності" (1134-2002-п) , якою визначена гранична чисельність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів та встановлені нормативи чисельності студентів (курсантів) на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника, а також не взято до уваги положення частини шостої статті 32 КЗпП України, якою передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Підставою для скорочення штатної чисельності працівників було припинення з 2017 року підготовки фахівців ОКР "Спеціаліст" у зв`язку з чим відповідачем видано наказ від 10 травня 2017 року № 81-01-01 "Про організацію і проведення розподілу ставок навчального навантаження НПП Рівненського державного гуманітарного університету (у тому числі концертмейстерам) на 2017-2018 роки та зміну істотних умов праці з 01 вересня 2018 року". Працівників, що не погодилися з цим наказом повідомлено про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. За наслідками відмови позивача з ознайомленням наказу про наступне звільнення відповідачем неодноразово складалися відповідні акти, 22 та 29 червня 2017 року, 06 та 25 вересня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, не урахували та не надали належної оцінки доводам та запереченням відповідача, зокрема, що при винесенні наказу від 16 червня 2017 року № 103-01-01 "Про скорочення чисельності штату науково-педагогічних працівників" роботодавець керувався рядом попередньо виданих наказів, які грунтувалися на нормах закону, не дослідили наявну причину скорочення штатної чисельності працівників, не встановили, які саме переваги і перед якими працівниками, що працевлаштовані на посади концертмейстера мала позивач.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 25 вересня 2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

18 вересня 1999 року на підставі наказу № 18-к позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду концертмейстера кафедри хорового диригування та постановки голосу Рівненського державного гуманітарного університету.

Наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 10 травня 2017 року № 81-01-01 "Про організацію і проведення розподілу ставок навчального навантаження науково-педагогічним працівникам Рівненського державного гуманітарного університету (у тому числі концертмейстерам) на 2017/2018 навчальний рік та зміну істотних умов праці з 01 вересня 2017 року" проректора з навчально-виховної роботи та начальника навчального відділу зобов`язано до 10 червня 2017 року подати у відділ кадрів кафедральні протоколи розподілу ставок навчального навантаження між штатними науково-педагогічними працівниками (у тому числі концертмейстерами) на 2017/2018 навчальний рік з особистими підписами НПП (у тому числі концертмейстрів), погодженими з навчальним відділом та складеними актами на тих працівників, які відмовилися від підпису і підлягатимуть звільненню з роботи згідно пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 26 травня 2017 року № 90-01-01 "Про попередній розподіл ставок навчального навантаження науково-педагогічним та педагогічним працівникам Рівненського державного гуманітарного університету на 2017/2018 навчальний рік" затверджено 14 ставок для кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу.

Згідно з протоколом від 20 червня 2017 року № 6 (а) засідання кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу працівникам повідомлено про зміну істотних умов праці з 01 вересня 2017 року, зокрема, ОСОБА_1 запропоновано 0 ставок, що становить 0 годин. Від підпису в цьому протоколі позивач відмовилася, про що було складено відповідний акт від 22 червня 2017 року.

Наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 16 червня 2017 року № 103-01-01 "Про скорочення чисельності та штату науково-педагогічних працівників (у тому числі концертмейстерів)" скорочено чисельність і штат науково-педагогічних працівників (у тому числі концертмейстерів) Рівненського державного гуманітарного університету на

181,65 ставок, і по кафедрі пісенно хорової практики та постановки голосу -

15,5 ставок, зобов`язано відділ кадрів видати працівникам, з якими припиняються трудові відносини, повідомлення про наступне увільнення з роботи 31 серпня 2017 року у зв`язку із скорочення чисельності та штату працівників.

29 червня 2017 року, позивача попереджено про звільнення із займаної посади з 31 серпня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Від отримання письмового попередження вона відмовилася, про що складений акт від 29 червня 2017 року. Але ОСОБА_1 не було звільнено з роботи в зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників, вона фактично продовжила трудові відносини на попередніх умовах трудового договору, при цьому жодна зі сторін не вимагала їх припинення.

Відповідно до протоколу від 06 вересня 2017 року № 7 засідання кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу проведено розподіл ставок навчального навантаження на 2017/2018 навчальний рік ОСОБА_1 розподілено 0, 2 ставки, що склало 120 годин. Від підпису у протоколі позивач відмовилася, про що було складено акт від 06 вересня 2017 року.

25 вересня 2017 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та запропоновано 0, 2 ставки концертмейстера в зв`язку зі зміною істотних умов праці. Від вручення письмового попередження вона відмовилася, про що складено акт.

Наказом від 26 вересня 2017 року № 183-04-01 ОСОБА_1 звільнено з посади концертмейстера кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету у зв`язку із скорочення чисельності штату і чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Рівненського державного гуманітарного університету не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач допустив порушення частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та обгрунтовано поновили ОСОБА_1 на посаді концертмейстера кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету з

27 вересня 2017 року, та стягнули на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, не урахували та не надали належної оцінки доводам та запереченням відповідача про те, що підставою для винесення наказу від 16 червня 2017 року № 103-01-01 "Про скорочення чисельності штату науково-педагогічних працівників" було припинення з 2017 року підготовки фахівців ОКР "Спеціаліст" та зміна істотних умов праці з 01 вересня 2018 року, а тому працівників, що не погодилися з цим наказом, у тому числі позивача, було належно повідомлено про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що складено відповідні акти, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки судами встановлено, що після спливу дати (01 серпня 2017 року), з якої ОСОБА_1 підлягала звільненню за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, трудові правовідносини між сторонами продовжувалися. Про зазначене свідчить протокол від 06 вересня 2017 року

№ 7 засідання кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу про розподіл ставок навчального навантаження на 2017/2018 навчальний рік, відповідно до якого ОСОБА_1 розподілено 0,2 ставки, що склало 120 годин. Наступне її попередження про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відбулося 25 вересня 2017 року, а тому її звільнення, що відбулося наступного дня на підставі наказу від 26 вересня 2017 року

№ 183-04-0 не можна вважати таким, що відбулося з дотриманням вимог частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, власником вважається належно виконаними, якщо власник запропонував працівникові наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Натомість матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_1 пропонувалися інші наявні у Рівненському державному гуманітарному університеті вакантні посади, які б вона могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими. Доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.