розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Пікуль А. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саманта-Схід" (далі - ТОВ "Саманта-Схід"), Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (далі - ПАТ "Банк Золоті Ворота"), третя особа - Закрите акціонерне товариство "Валенте" (далі - ЗАТ "Валенте"), про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 08 червня 2004 року між ним та ПАТ "Банк Золоті Ворота" укладений договір про надання споживчого кредиту № 511, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 276 000,00 грн на строк до 18 червня 2004 року, зі сплатою 29 процентів річних за користування кредитом. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 червня 2004 року між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ЗАТ "Валенте" укладений договір іпотеки № 04-186. Додатковою угодою до договору споживчого кредиту

від 18 червня 2004 року змінено строк повернення кредиту на 30 червня

2004 року. 02 липня 2004 року між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ТОВ "Саманта-Схід" укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "Банк Золоті Ворота" відступило, а ТОВ "Саманта-Схід" прийняло на відплатній основі право вимоги виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 08 червня 2004 року № 511, укладеного між ним та ПАТ "Банк Золоті Ворота".

Вважав, що договір про відступлення права вимоги від 02 липня 2004 року за своєю правовою природою є договором про надання фінансових послуг, а тому, відповідно до діючого на час укладення оспорюваного правочину законодавства, фінансові послуги мали право надавати виключно фінансові установи, зареєстровані у Державному реєстрі фінансових установ та які мають відповідне свідоцтво та ліцензію на здійснення фінансової діяльності, виданих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Разом з тим, ТОВ "Саманта-Схід" у Державному реєстрі фінансових установ не зареєстроване, свідоцтва та ліцензії на здійснення фінансової діяльності, виданих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України не має, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що основним видом діяльності товариства було будівництво житлових і нежитлових будівель.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір суперечить вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , Положенню про Державний реєстр фінансових установ та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 02 липня

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги не передбачає надання фінансових послуг жодною стороною, а тому до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) . Ураховуючи відсутність доказів, які б свідчили про надання ТОВ "Саманта-Схід" фінансових послуг позивачеві та порушень його прав внаслідок укладення оспорюваного договору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційний суд виходив з того, що під час укладення договору про відступлення права вимоги сторони, відповідно до положень статей 512, 513, 514 ЦК України, дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а отже з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Відповідачами під час укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 02 липня 2004 року дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Відхиляючи доводи позивача про те, що оспорюваний договір порушує його права, виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною зазначеного договору, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, і згода боржника на укладення такого договору законодавством не передбачена. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги порушені його права, заявник не надав, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 15 листопада 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд необгрунтовано послався на рішення Господарського суду Харківської області від 14 квітня 2005 року у справі за позовом ЗАТ "Валенте" до ТОВ "Саманта-Схід", Комунального підприємства "ХМБТІ" про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, та за зустрічним позовом ТОВ "Саманта-Схід" до ЗАТ "Валенте", третя особа - Комунальне підприємство "ХМБТІ", про визнання державної реєстрації права власності на нерухоме майно дійсною, оскільки він, як позивач, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі про зазначене рішення господарського суду не вказував та його копію не надавав, що свідчить про порушення апеляційним судом статей 81 та 83 ЦПК України. Поза увагою апеляційного суду також залишилося й те, що він не був залучений до участі при розгляді справи в господарському суді, а отже зазначене рішення не має юридичних наслідків для розгляду справи за його позовом.

Висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний договір не порушує його права так як він не є його стороною, є помилковим, оскільки предметом цього договору є його заборгованість за кредитним договором. Майнові права (інтереси) не обмежуються правом власності на фізичні речі та є незалежними від формальної їх класифікації у законодавстві України у розумінні частини першої статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року. До майнових прав та інтересів особи належать також і інші права та інтереси, зокрема активи такої особи та її борги, а тому вони мають автономне значення і вважаються майном, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, а саме, рішеннями у справі "Броньовські проти Польщі" (заява № 31443/96) та у справі "Сук проти України" (заява №10972/05).

Вказував на те, що договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором про надання фінансових послуг, а обумовлені ним правовідносини є правовідносинами з надання фінансових послуг з огляду на те, що цей договір передбачає здійснення операції з фінансовими активами фізичної особи, зокрема її борговими зобов`язаннями. Фінансові послуги можуть надаватися виключно фінансовими установами, тоді як ТОВ "Саманта-Схід" не зареєстровано у Державному реєстрі фінансових установ та не має свідоцтва Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про належність його до фінансових установ. Апеляційний суд на зазначені обставини увагу не звернув та не урахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2389цс15, від 16 березня

2016 року у справі № 6-2629цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-2531цс15, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, провадження № 12-97гс18.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 28 січня

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

08 червня 2004 року між АКБ "Золоті ворота", правонаступником якого є ПАТ "Банк Золоті Ворота", та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 511, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 276 000 грн, строком користування по 18 червня 2004 року, зі сплатою 29 процентів річних.

Цього ж дня, 08 червня 2004 року між АКБ "Золоті ворота", правонаступником якого є ПАТ "Банк Золоті Ворота", та ЗАТ "Валенте" укладений договір іпотеки № 04-186, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., відповідно до якого з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 08 червня 2004 року № 511 та всіма додатковими угодами, що виникатимуть в майбутньому, ЗАТ "Валенте" передало в іпотеку АКБ "Золоті ворота" нежитлову будівлю літ. Х-5 (гуртожиток) загальною площею

2 470.1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

18 червня 2004 року між АКБ "Золоті ворота", правонаступником якого є ПАТ "Банк Золоті Ворота", та ОСОБА_1 укладений договір про зміни до договору про надання споживчого кредиту від 08 червня 2004 року № 511, яким у договорі слова в пункті 1.1 "...Позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит у строк "18 червня 2004 р..." замінено на слова "..Позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит у строк "30" червня 2004 р....".

02 липня 2004 року між АКБ "Золоті Ворота", правонаступником якого є ПАТ "Банк Золоті Ворота", та ТОВ "Саманта-Схід" укладений договір про відступлення права вимоги за яким АКБ "Золоті Ворота" відступає, а ТОВ "Саманта-Схід" приймає на відплатній основі право вимоги виконання

ОСОБА_1 зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту

від 08 червня 2004 року № 511, укладеного між АКБ "Золоті ворота" та

12 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг з вимогою про надання інформації щодо ТОВ "Саманта-Схід". Листом від 29 червня

2017 року за № 4608/16-12 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг повідомила позивача, що ТОВ "Саманта-Схід" статусу фінансової установи не набувало, ліцензій та інших дозвільних документів Нацкомфінпослуг не отримувало.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, у ЦК України (435-15) проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу (статті 512, 1077 ЦК України).

З аналізу статей 512- 518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України (435-15) передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження

Судами встановлено, що під час укладення оспорюваного договору сторонами були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання заявника в касаційній скарзі про те, що ТОВ "Саманта-Схід" не мало свідоцтва та ліцензії на здійснення фінансової діяльності виданих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, а тому не мало права укладати оспорюваний правочин, є безпідставними, оскільки свідоцтво та ліцензія на здійснення фінансової діяльності необхідна при укладенні кредитного валютного договору, тоді як між відповідачами був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором у національній валюті (цесії).

Доводи заявника щодо не застосування положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , є необгрунтованими, оскільки Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб`єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб`єктів договору про відступлення права вимоги, правовідносини яких регулюються нормами статей ЦК України (435-15) .

Установивши, що оспорюваний правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, та не порушує прав і законних інтересів позивача, оскільки за цим договором мало місце відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, на укладення якого згода боржника не вимагається, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.