розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Щавурської Н. Б.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до розписки від 29 вересня 1998 року він позичив відповідачу 10 000 доларів США строком повернення до 01 червня 1999 року.

Зазначав, що протягом 2000-2008 років ОСОБА_2 частково повернув борг у сумі 1 450 доларів США, а неповернутою залишилася сума у розмірі 8 550 доларів США.

Уточнивши позов, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 8 550 доларів США, що станом на 26 червня 2009 року еквівалентно 65 223, 67 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 червня 2009 року у складі судді Хоми М. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 65 223,67 грн боргу та 908,35 грн судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що позивачем доведено наявність непогашеного боргу згідно з розпискою від 29 вересня 1998 року у сумі 8 550 доларів США. При цьому районний суд відхилив твердження відповідача про те, що розписка написана ним під впливом психічного тиску з боку позивача чи інших осіб.

Районний суд зазначив, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачем платежів протягом 2000-2008 років.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 14 січня 2010 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 26 червня 2009 року залишено без задоволення та зазначено, що розгляд справи проводився у загальному порядку і у справі не ухвалювалося заочного рішення.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2009 року відмовлено.

Оскаржуваною ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2009 року повернуто скаржнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом розгляду у справі є правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу у зв`язку з невиконанням договору позики, а ОСОБА_3 не є безпосереднім учасником спірних правовідносин.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вказав, що стягнення боргу згідно з договором позики не може визнаватися порушенням прав тих осіб, які не є учасниками цього договору.

Ураховуючи те, що судовим рішенням у справі вирішений спір щодо стягнення боргу із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним судовим рішенням безпосередньо не вирішено питання щодо прав чи інтересів ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскільки вона та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 02 лютого 1985 року, відтак у них виник солідарний обов`язок з повернення коштів ОСОБА_1 на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2009 року.

Стверджує, що оскаржувана ухвала апеляційного суду виходить за межі процедурних питань та перешкоджає провадженню у справі, оскільки висновки суду про повернення апеляційної скарги є помилковими.

Зазначає, що обмеживши коло учасників правочину лише ОСОБА_2 та ОСОБА_1, апеляційний суд фактично вирішив справу по суті.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_3 про наявність боргу у ОСОБА_2 знала, отже, посилання на наявність солідарної відповідальності за порушення боргових зобов`язань не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до суду з апеляційною та касаційною скаргами, ОСОБА_3 зазначала, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 червня 2009 року порушені її права та інтереси, отже, вона має право на апеляційне оскарження.

Вважаючи, що при розгляді справи не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_3, апеляційний суд повернув її апеляційну скаргу.

З такою позицією Тернопільського апеляційного суду колегія суддів не погоджується та вважає, що оскаржуване судове рішення не ґрунтується на нормах процесуального права та підлягає скасуванню з огляду на таке.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені у частині п`ятій статті 357 ЦПК України, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання; скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції; скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Підстави відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Взаємний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19).

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд наведеного не врахував, неправильно застосував положення статті 357 ЦПК України, а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 10 вересня 2019 року про повернення апеляційної скарги допустив порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.