Івано-Франківської області від 27 лютого 2018 року в складі судді Крилюк М. І. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2018 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Горейко М. Д., Томин О. О., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2018 року в складі судді

Крилюк М. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А.,

Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Кутське лісове господарство" (далі - ДП "Кутське лісове господарство") про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем, проте після звільнення був змушений протягом певного часу відстоювати свої права та законні інтереси у судовому порядку, у зв`язку із чим, ним були понесені витрати, пов`язані із явкою до суду, із пересилкою поштових відправлень під час розгляду справи за його позовом щодо стягнення компенсацій за час затримки розрахунку при звільненні, сплатою судового збору, а також витрати на написання скарг до державних установ. Крім того, вважав, що відповідач заперечуючи підставність його позовних вимог заподіяв йому моральних переживань, які виражалися у погіршенні його стану здоров`я та порушенні звичного способу життя, у зв`язку із чим він неодноразово проходив курс лікування, та ніс витрати щодо придбання ліків.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 7 350,00 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 10 000,00 грн - моральної шкоди.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП "Кутське лісове господарство" на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача щодо затримки виплат належних позивачу при звільненні, останньому було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у моральних стражданнях та необхідності додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Визнаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із характеру протиправної поведінки відповідача, глибини фізичних та душевних страждань позивача, їх тривалості, а також із урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог щодо відшкодування майнової шкоди, зокрема понесених позивачем витрат, пов`язаних із явкою до суду, витрат із пересилки поштових відправлень під час розгляду справи за його позовом до відповідача щодо стягнення компенсацій за час затримки розрахунку при звільненні, а також витрат на написання скарг до державних установ, суд виходив із того, що такі вимоги є фактично вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених позивачем під час розгляду його справи щодо стягнення компенсацій за час затримки розрахунку при звільненні, а тому такі вимоги повинні вирішуватися шляхом постановлення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 18 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 щодо ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено частково. Стягнуто із ДП "Кутське лісове господарство" на користь ОСОБА_1 1 366,84 грн судових витрат.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду цієї справи по суті судом не було вирішено питання про відшкодування судових витрат, хоча про це просив позивач, а тому є правові підстави для прийняття додаткового рішення та здійснення відповідного розподілу.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам у справі та враховуючи протиправну поведінку відповідача, глибину фізичних і душевних страждань позивача, їх тривалість й принципи розумності, виваженості та справедливості правильно визначив розмір заподіяної позивачу моральної шкоди.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що заявлені позивачем вимоги щодо заподіяння йому неправомірними діями відповідача майнової шкоди є фактично вимогами про стягнення з відповідача на його користь понесених ним судових витрат, пов`язаних із явкою до суду, витрат із пересилки поштових відправлень під час розгляду справи за його позовом до відповідача щодо стягнення компенсацій за час затримки при розрахунку, сплатою судового збору, а також витрат на написання скарг до державних установ, а тому такі вимоги повинні вирішувати шляхом постановлення додаткового рішення.

Також, посилався на те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди в сумі витрат, понесених останнім на придбання ліків під час проходження лікування є необґрунтованими, оскільки таке лікування позивач проходив у зв`язку із перенесеною ним 13 березня

2014 року черепно-мозговою травмою, а не у зв`язку із розглядом справи по суті про порушення трудових прав позивача.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення залишено без задоволення, а додаткове рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 18 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Визначаючи суму судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, ураховуючи подані позивачем відповідні квитанції, правильно визначив розмір понесених останнім зазначених витрат.

Разом з тим, посилався на те, що відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення витрат, понесених у зв`язку із написанням скарг до державних установ, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що такі витратами, які пов`язані із розглядом справи в розумінні частини третьої статті 133 ЦПК України, а тому не можуть бути компенсовані. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних із явкою останнього до суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження таких витрат.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених останнім на придбання ліків підчас проходження лікування, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що такі витрати не відносяться до таких, що пов`язані із розглядом справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Разом з тим, вважав, що зменшення розміру моральної шкоди, судами попередніх інстанцій відбувалось із порушенням вимог статті 454 ЦК УРСР, оскільки відповідачем не надано жодних документів на спростування своєї вини у заподіянні позивачу моральної шкоди, яка встановлена рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2016 року та 30 березня 2017 року.

Також, посилався на те, що апеляційним судом належним чином не було розглянуто питання про те, що судом першої інстанції під час вирішення справи по суті залишено поза увагою позовні вимоги щодо відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу у процесі відстоювання своїх законних прав щодо виплати йому належної суми розрахунку при звільненні.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Касаційні скарги мотивовані тим, що протягом тривалого часу він змушений був захищати свої права у судовому порядку, в зв`язку із чим ним були понесені майнові збитки, які заявник вважав, повинні бути відшкодовані йому в повному розмірі. Також посилався на те, що ним були надані належні та допустимі докази на підтвердження таких витрат, проте, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, неналежним чином дослідив надані докази у їх сукупності, не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо розподілу судових витрат не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (стаття 400 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2018 року, звільнено ОСОБА_1

від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Косівського районного суду Івано-Франківської області.

У грудні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського суду апеляційного суду

від 22 листопада 2018 року.

Відзив на касаційні скарги учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ДП "Кутське лісове господарство" про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача щодо проведення з ним повного розрахунку при звільненні.

Рішенням Косівського районного суду від 30 березня 2017 року вказаний позов задоволено та стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДП "Кутсьек лісове господарство" 316,10 грн за час роботи у період 12-13 березня 2014 року,

2 686,25 грн за час затримки видачі трудової книжки та 8 3353,75 грн як компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року рішення Косівського районного суду від 30 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ДП "Кутсьек лісове господарство" 265,60 грн ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за 12-13 березня 2014 року та 4 780,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У задоволенні вимог щодо стягнення коштів за затримку у видачі трудової книжки в сумі 2 686,25 грн та зобов`язання належно оформити трудову книжку відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Щодо розгляду справи по суті

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Неправомірність дій відповідача на які посилається позивач полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 зарплати за 12-13 березня

2014 року під час звільнення останнього з роботи в сумі 265,60 грн та відповідно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 4 780,80 грн.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При визначенні розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди судова колегія приймає до уваги розмір завданої моральної шкоди та її тривалість.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши, що сторони у справі перебували у трудових правовідносинах та під час звільнення позивача з роботи відповідачем не було здійснено з ним повного розрахунку, та ураховуючи те, що через порушення відповідачем прав позивача щодо отримання повного розрахунку при звільненні останній протягом певного часу захищав своє порушене право у судовому порядку, дійшов правильного та обґрунтовано висновку про покладення на відповідача обов`язку з відшкодування спричиненої моральної шкоди, визначивши розмір з урахуванням наявності фізичних і душевних страждань, наявності вини відповідача, а також враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог позивача щодо відшкодування йому відповідачем майнової шкоди, зокрема: понесених позивачем витрат, пов`язаних із явкою до суду, витрат із пересилки поштових відправлень під час розгляду справи за його позовом до відповідача щодо стягнення компенсацій за час затримки розрахунку при звільненні, сплатою судового збору, а також витрат на написання скарг до державних установ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що такі вимоги є фактично вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат понесених позивачем під час розгляду його справи щодо стягнення компенсацій за час затримки розрахунку при звільненні, а тому такі вимоги повинні вирішуватися шляхом постановлення додаткового рішення.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на придбання ліків під час проходження лікування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що такі витрати понесені позивачем у зв`язку із перенесеною ним 13 березня 2014 року черепно-мозковою травмою, а не у зв`язку із розглядом справи у суді про порушення трудових прав позивача, а тому відсутні правові підстави для задоволення цих вимог.

Щодо додаткового рішення

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, ухвалюючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що під час розгляду даної справи по суті та ухвалення відповідного рішення, всупереч вимогам статті 141 ЦПК України не було здійснено розподілу судових витрат між сторонами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є правові підстави для ухвалення додаткового рішення та розподілу судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, розмір яких підтверджено належними та допустимими доказами.

Проте, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем, пов`язаних із явкою до суду, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволення цих вимог. Також, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на придбання ліків підчас проходження останнім лікування, оскільки такі витрати не відносяться до таких, що пов`язані з розглядом справи.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що понесені позивачем витрати на написання скарг до державних установ не відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи в розумінні частини третьої статті 133 ЦПК України, а тому не можуть бути компенсовані позивачу.

Доводи касаційних скарг про те, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо позовних вимог про відшкодування відповідачем майнової шкоди, зокрема понесених позивачем витрат, пов`язаних із явкою до суду, витрат із пересилки поштових відправлень під час розгляду справи за його позовом до відповідача щодо стягнення компенсацій за час затримки розрахунку при звільненні, із придбанням ліків під час проходження лікування, а також витрат на написання скарг до державних установє ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком апеляційного суду щодо їх оцінки.

При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2018 року залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 18 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 22 листопада 2018 року в частині вимог ОСОБА_1 до державного підприємства "Кутське лісове господарство" про стягнення майнової шкоди, зокрема: стягнення витрат, понесених у зв`язку із написанням скарг до державних установ; витрат, пов`язаних із явкою до суду; витрат, понесених на придбання ліків підчас проходження лікування залишити без змін.