розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Дзюбича В. Л. від 30 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І.,

Хоми М. В., від 30 жовтня 2019 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_4 про встановлення безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду до належного їм домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що проїзд до належної їм земельної ділянки, яку вони успадкували після смерті ОСОБА_5, можливий

лише через сусідню земельну ділянку, що належить ОСОБА_4, оскільки інші земельні ділянки, з якими межує їхня земельна ділянка, є землями сільськогосподарського призначення. Відповідно до генерального плану забудови їх земельної ділянки по АДРЕСА_1, виданого на підставі рішення Скоморохівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30 вересня 2003 року № 48 на ім`я попереднього власника - ОСОБА_5, заїзд до зазначеної ділянки здійснювався через сусідні земельні ділянки, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Крім того, неможливість влаштування іншого проїзду до належного

їм домоволодіння встановлено рішенням Тернопільського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2001 року у справі № 2-4-2001.

З метою укладення земельного сервітуту вони звернулися до голови Скоморохівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, а також до Тернопільської районної державної адміністрації. Проте, Скоморохівська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області у своєму листі від 27 лютого 2015 року повідомила, що

у добровільному порядку ОСОБА_4 відмовилась від укладення договору земельного сервітуту. 27 лютого 2015 року ними було направлено

ОСОБА_4 письмову пропозицію про укладення договору земельного сервітуту, яка залишилась без реагування.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд встановити безоплатний земельний сервітут на право

проходу та проїзду до належного їм житлового будинку, розташованого

по АДРЕСА_1, через земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, площею 0, 0018 га (18 кв. м) та розмірами по периметру 0.34; 25.14; 1.12; 25.09 п. м. на земельну ділянку ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (згідно додатку № 2 до висновку судової

земельно-технічної експертизи вiд 14 червня 2018 року № 3815/3816 Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 30 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість використання належного їм домоволодіння по АДРЕСА_1 у зв`язку

з відсутністю доступу до нього будь-яким іншим способом, окрім як шляхом встановлення земельного сервітуту на право проїзду через земельну ділянку відповідачки. Крім того, судом зазначено, що існують інші можливості проходу й проїзду до належного їм житлового будинку без обтяження земельної ділянки відповідачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено

без задоволення. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що преюдиційним судовим рішенням у 2001 році вже встановлено можливість проходу через земельну ділянку відповідачки. Крім того,

у позивачів є реально існуюча можливість як проходу, так і проїзду на транспортному засобі до належного їм житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 без використання земельної ділянки відповідачки, що розташована по АДРЕСА_1, а також можливість облаштувати собі додатковий проїзд через власну земельну ділянку, що підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи вiд 14 червня 2018 року № 3815/3816 Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. При цьому апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивована

тим, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено фактичні обставини справи та надано невірну оцінку поданим доказам.Із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо належної відповідачці земельної дiлянки вбачається відсутність будь-яких зареєстрованих обтяжень на її земельку дiлянку, яка знаходиться по

АДРЕСА_1, що свідчить про ненабрання чинності раніше встановленого сервітуту рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 листопада

2001 року. Таким чином, висновок суддів про вже встановлення на вказану земельну дiлянку сервiтуту на право проходу та його чинності станом на момент розгляду цієї справи є помилковим, так як встановлення сервітуту передбачено лише у ЦК України (435-15) та ЗК України (2768-14) і його не існувало станом

на 2001 рік. Також, суди не звернули належної уваги на доводи позивачів про те, що висновок судової земельно-технічної експертизи вiд 14 червня

2018 року № 3815/3816 щодо можливості для позивачів здійснювати

заїзд до належної їм земельної дiлянки без використання земельної

дiлянки вiдповiдачки є помилковим, так як влаштування проїзду транспортним засобом через земельну ділянку, яку позивачі використовують для ведення особистого селянського господарства, порушує вимоги земельного законодавства щодо використання земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення за їх цільовим призначенням. Крім того, суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання позивачів про призначення у справі повторної земельно-технічної експертизи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на касаційну скаргу позивачів, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги безпідставними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до частини другої статті 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Положеннями статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно з частинами першою, третьою статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Частинами першою та другою статті 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі

необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і в користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Крім наведених вище норм матеріального права, зазначене узгоджується

з пунктом 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , а також чинною судовою практикою Верховного Суду, наведеною апеляційним судом в оскаржуваній постанові.

Зазначене позивачами не спростовано.

Судами на підставі належним чином оцінених доказів установлено, що позивачі мають можливість проходу до належного їм житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим № 6125287400:03:001:0409 за цією самою адресою через земельну ділянку відповідачки шириною від 2,48 м

до 3,16 м, яким користуються на підставі діючого земельного сервітуту,

що встановлений рішенням Апеляційного суду Тернопільської області

від 13 листопада 2001 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 17 квітня 2002 року, за відсутності будь-яких перешкод з боку відповідачки.

Крім того, позивачі також мають можливість проїзду на транспортному засобі до належного їм житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки

з кадастровим № 6125287400:03:001:0409 за цією самою адресою без обтяження земельної ділянки відповідачки та здійснюють доїзд до свого господарства з тильної сторони належного їм будинковолодіння з ґрунтової дороги. Зазначеним шляхом позивачі безперешкодно користуються протягом тривалого періоду часу, тобто фактично з моменту ухвалення

13 листопада 2001 року Апеляційним судом Тернопільської області судового рішення. При цьому позивачі мають технічну можливість влаштувати автомобільний проїзд до свого господарства через належну їм земельну ділянку, яку вони використовують для ведення особистого селянського господарства.

Зазначені обставини підтверджуються висновком судової

земельно-технічної експертизи від 14 червня 2018 року № 3815/3816, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз

(т. 1, а. с. 158-163).

З огляду на викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що у позивачів

є реально існуюча можливість як проходу, так і проїзду на транспортному засобі до належного їм житлового будинку та земельної ділянки по

АДРЕСА_1 без використання земельної ділянки відповідачки, що розташована по

АДРЕСА_1, а також можливість облаштувати собі додатковий проїзд через

власну земельну ділянку, що підтверджується висновком судової

земельно-технічної експертизи вiд 14 червня 2018 року № 3815/3816 Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Отже, позивачами не доведено необхідності встановлення земельного сервітуту на право проїзду через обтяження земельної ділянки відповідачки, так як вони мають можливість задовольнити свої потреби щодо доступу

до свого домоволодіння у інший, менш обтяжливий для відповідачки, спосіб.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання позивачів про проведення у справі повторної

земельно-технічної експертизи безпідставні, так як суд першої інстанції розглянув зазначене клопотання у судовому засіданні та протокольною ухвалою від 12 червня 2019 року відмовив у його задоволенні за безпідставністю. При цьому суд касаційної інстанції не має права по-іншому оцінювати фактичні обставини справи.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, яким наведено аргументацію висновків, а тому додаткових правових висновків судом касаційно інстанції не потребують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 30 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.