розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2017 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 у лютому 2015 року звернулася до суду із позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що, починаючи з березня 1999 року, вона почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 у належному йому недобудованому житловому будинку на АДРЕСА_1 . З того часу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та побут, поважали та підтримували один одного і мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю. За час їх спільного проживання вони добудували зазначений житловий будинок, втім не ввели його в експлуатацію через смерть ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також позивач зазначила, що за час спільного проживання вона та ОСОБА_2 за спільні сумісні кошти придбали житловий будинок на АДРЕСА_2, а також транспортні засоби: VOLKSWAGEN Transporter CC, р/н НОМЕР_1, 1991 року випуску, VOLKSWAGEN Transporter, р/н НОМЕР_2, 2003 року випуску, та VOLKSWAGEN легковий, р/н НОМЕР_3, 2006 року випуску.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на усе належне йому рухоме та нерухоме майно. Позивач звернулася у встановлений законом строк до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем і не відноситься до кола його спадкоємців за законом першої черги.

Посилаючись на наведене, позивач у своєму позові просила суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з березня 1999 року до дня його смерті; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 таке майно: 73/100 частин будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, використаних під час будівництва завершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а також будівельні матеріали, обладнання, вироби, конструкції, використані під час будівництва завершеної будівництвом будови господарського призначення за адресою: АДРЕСА_2, та автомобіль VOLKSWAGEN Transporter CC, р/н НОМЕР_1, 1991 року випуску; автомобіль VOLKSWAGEN Transporter, р/н НОМЕР_2, 2003 року випуску, та автомобіль VOLKSWAGEN легковий, р/н НОМЕР_3, 2006 року випуску; визнати за нею права та обов`язки забудовника на 73/200 частини будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, використаних під час будівництва завершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, крім літ. Г-2, літ. Д; та на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, використаних під час будівництва завершеної будівництвом будови господарського призначення за адресою: АДРЕСА_2, з усіма господарськими та побутовими спорудами; визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобілів: VOLKSWAGEN Transporter CC, р/н НОМЕР_1, 1991 року випуску; VOLKSWAGEN Transporter, р/н НОМЕР_2, 2003 року випуску, та VOLKSWAGEN легковий, р/н НОМЕР_3, 2006 року випуску.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2017 року до участі у справі як співвідповідача залучено ОСОБА_2 .

24 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт та заборону на відчуження нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_2 та житлового будинку АДРЕСА_1 .

Свою заяву позивач обґрунтовувала тим, що під час розгляду цивільної справи встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 вже відчужено, новим власником домоволодіння є ОСОБА_2 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову у справі та накладено арешт на житлові будинки АДРЕСА_4 ; заборонено відчуження житлових будинків АДРЕСА_4 .

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вважає, що має право на частину спірного майна, оскільки воно було набуто під час сумісного проживання з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, власники житлового будинку на АДРЕСА_2 під час розгляду справи двічі змінювалися. На підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2015 року право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_3, згодом на підставі договору дарування від 14 березня 2016 року - за ОСОБА_5, а з 19 липня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу - за ОСОБА_2 . Встановивши зазначене, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність забезпечення позову визначеним позивачем способом, оскільки реалізація спірного майна під час розгляду справи може призвести до неможливості виконання рішення суду та своєчасного розгляду справи, що є завданням цивільного судочинства.

Посилання ОСОБА_2 на неможливість накладення арешту на житловий будинок на АДРЕСА_1, оскільки відповідачі не є його власниками, тому що право власності зареєстровано за померлим, апеляційний суд визнав помилковими, зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями померлого, а отже відповідно до статті 1268 ЦК України спадщина їм належить з часу її відкриття. ОСОБА_2, за висновками апеляційного суду, не представила суду докази свого права на спірний будинок та наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав на цей будинок.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року, у забезпеченні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Заявник зазначає, що судами не враховано, що власник будинку АДРЕСА_1 помер, арешт може бути накладено лише на майно, що належить відповідачеві у справі. Вважає, що відсутні загрози зникнення майна, оскільки майно знаходиться у володінні позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи, необхідних для розгляду касаційної скарги.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2018 року № 122159699 власником житлового будинку на АДРЕСА_1 є померлий ОСОБА_2 .

Власники житлового будинку на АДРЕСА_2 під час розгляду справи двічі змінювалися. На підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2015 року право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_3, згодом на підставі договору дарування від 14 березня 2016 року - за ОСОБА_5, а з 19 липня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу - за ОСОБА_2 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час вирішення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції керувався ЦПК України (1618-15) 2004 року, а тому Верховний Суд перевіряє оскаржувані судові рішення на предмет їх відповідності вимогам процесуального закону в наведеній редакції.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження виникнення потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

За змістом частин першої та третьої статті 151 ЦПК України 2004 року суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 152 ЦПК України).

Згідно із частиною третьою зазначеної статті види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Оцінюючи співмірність, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, відповідність заявленій вимозі, їхній меті, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що предметом спору є будинки АДРЕСА_4, яке є предметом дійсного спору.

Наведені у касаційній скарзі доводи, що на будинок АДРЕСА_1 не може бути накладено арешт, оскільки його власником є померлий ОСОБА_2, відхилені Верховним Судом, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи досліджено та встановлено реальну загрозу вибуття спірного майна зі складу спадщини та з числа об`єктів, права власності на які позивач обґрунтовує.

Верховний Суд врахував, що на момент вирішення питання про забезпечення позову право власності у відповідачів на будинок АДРЕСА_1, що є предметом спору, не виникло, за ними у відповідному державному реєстрі не зареєстровано, апеляційний суд встановив лише звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачі мають спадкові права на житловий будинок АДРЕСА_1 та можуть їх реалізувати під час розгляду справи судом, зважаючи на відчуження іншого житлового будинку, який є предметом спору та входив до складу спадщини.

Верховний Суд також врахував, що на момент перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку чинною була нова редакції ЦПК (1618-15) України, відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України не виключає можливість накладення арешту на майно, що не належить відповідачу, якщо це питання становить предмет спору.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що з приводу зазначеного майна існує дійсний спір про право на нього, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів й обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції за правилами статті 400 ЦПК України, і висновків суду не спростовують.