Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 26 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Кредит-Дніпро" та відповідачем укладено договір про надання кредитної лінії № 261207-Л/1, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 300 000,00 доларів США, строком до 26 грудня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 відсотків на рік.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 09 квітня 2009 року у розмірі 2 499 868,97 грн. На виконання зазначеного рішення 23 липня 2010 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за вказаним кредитним договором за період з 08 квітня 2009 року по 21 вересня 2010 року у розмірі 1 002 091,61 грн. 10 лютого 2014 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровськ видано виконавчий лист з примусового виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 08 квітня 2011 року.

На момент звернення ПАТ "Банк Кредит Дніпро" із цим позовом заборгованість за кредитним договором не погашена та рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконані. У зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитними коштами за період з 01 лютого по 30 грудня 2015 року, які станом на 26 грудня 2017 року становлять 76 865,76 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 2 141 167,61 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції обгрунтував своє рішення тим, що пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором змінює строк виконання зобов`язання, тому нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором після звернення до суду банком з вимогою про дострокове стягнення заборгованості неможливо.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про припинення права банку нараховувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі передбаченому договором. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що ПАТ "Банк Кредит Дніпро" не заявляв у позовній заяві вимог про стягнення відсотків на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а просив стягнути відсотки за кредитним договором, дія якого припинилась з часу ухвалення рішень про дострокове стягнення боргу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове яким стягнути з відповідача заборгованість за користування кредитними коштами нарахованими за період з 01 лютого 2015 року по 30 грудня 2015 року, яка станом на 26 грудня 2017 року становить 76 865,76 доларів США.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє іншу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору, тому на підставі положень статті 625 ЦК України з відповідача слід стягнути суму заборгованості за несплаченими відсотками.

Відповідач своїм правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Кредит-Дніпро" (правонаступником якого є АТ "Банк Кредит Дніпро") та відповідачем укладено договір про надання кредитної лінії № 261207-Л/1, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 300 000,00 доларів США, строком до 26 грудня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % на рік.

23 липня 2010 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист з примусового виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" заборгованості за договором про надання кредитної лінії № 261207-Л/1 у розмірі 2 499 868,97 грн, судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250,00 грн, а всього - 2 501818,97 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2011 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за договором про надання кредитної лінії № 261207-Л/1 у розмірі 1 002 091,61 грн, судові витрати у розмірі 2 660,00 грн, а всього 1 004 754,61 грн.

10 лютого 2014 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист з примусового виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2011 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитними коштами за договором про надання кредитної лінії від 26 грудня 2007 року № 261207-Л/1 заборгованість відповідача по несплачених відсотках за користування кредитними коштами за період з 27 лютого по 30 грудня 2015 року становить 76 865,76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 2 141 167,61 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положенням частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи АТ "Банк Кредит Дніпро" у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що нарахування відсотків за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 261207-Л/1 за період із 01 лютого 2015 року по 30 грудня 2015 року, тобто після ухвалення судових рішень про дострокове стягнення з позивача заборгованості за вказаним договором, є безпідставним, оскільки, звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту позивач змінив строк дії кредитного договору, чим втратив можливість у подальшому нараховувати відсотки, оскільки нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди вирішуючи спір у порушення частини першої та другої статті 264 ЦПК України не застосували у спірних правовідносинах положення статті 625 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, звертаючись до суду з позовом, кожна особа сама визначає свої позовні вимоги для захисту своїх прав та інтересів, а суди розглядають справи виключно у межах заявлених вимог.

В поданій до суду позовній заяві у цій справі АТ "Банк Кредит Дніпро" просило стягнути з відповідача відсотки за користування кредитними коштами за період з 01 лютого по 30 грудня 2015 року, при цьому вимога про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України не заявлялася.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що при зверненні до суду з позовом банк заявив вимоги про стягнення відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов договору за період з 01 лютого 2015 року по 30 грудня 2015 року, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного позову.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Судді:	І. Ю. Гулейков

	О. В. Ступак

	Г. І. Усик