розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Венгерчук О. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Острозької районної державної адміністрації Рівненської області, Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, про визнання права власності на земельну частку (пай).

Позов обґрунтовано тим, що з 22 березня 1993 року по 30 серпня 1996 року ОСОБА_1 був членом колективного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" (далі - КСП "Хлібороб") села Почапки Острозького району Рівненської області.

25 вересня 1995 року КСП "Хлібороб" Почапківською сільською радою народних депутатів Острозького району Рівненської області було видано державний акт на право колективної власності на землю серії РВ № 00016, загальною площею 1436,8 га, призначену для сільськогосподарського використання.

ОСОБА_1 вважав, що оскільки на день видачі КСП "Хлібороб" державного акта на право колективної власності на землю серії РВ № 00016, він був членом колективного сільськогосподарського підприємства та був зазначений у списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, як такий, що має право на земельну частку (пай) в КСП "Хлібороб" села Почапки Острозького району Рівненської області у розмірі земельної частки (паю), що становить 3,67 в умовних кадастрових гектарах на одного члена господарства, то він має право на земельну частку (пай).

Однак, сертифікат на право на земельну частку (пай) чи державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не отримував.

Розпорядженням голови Острозької районної державної адміністрації Рівненської області від 18 вересня 2001 року № 513 "Про скасування державної реєстрації підприємницької діяльності КСП "Хлібороб" скасовано державну реєстрацію підприємницької діяльності КСП "Хлібороб". Проте, у зв`язку з виключенням ОСОБА_1 зі списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства Острозька районна державна адміністрація не має можливості виділити земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) КСП "Хлібороб" на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом та поновити його, посилаючись на те, що строк позовної давності ним пропущений з поважної причини, так як в період з 16 червня 2001 року по 29 вересня 2009 року, тобто в час видачі співробітникам КСП "Хлібороб" села Почапки Острозького району Рівненської області державних актів на право приватної власності на землю, він перебував на постійному лікуванні у зв`язку з перенесеною важкою відкритою черепно-мозковою травмою, переломом основи черепа, забоєм головного мозку важкого ступеня, субарахноїдальною гематомою правої півкулі головного мозку, та наслідками спричиненими ними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 3,67 в умовних кадастрових гектарах, у землі, яка перебувала у колективній власності КСП "Хлібороб" села Почапки Острозького району Рівненської області відповідно до державного акта від 25 вересня 1995 року серії РВ № 00016.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був членом КСП на час отримання державного акта про право колективної власності на землю КСП "Хлібороб", та внесений до списку осіб, що додається до державного акта 25 вересня 1995 року, в подальшому 18 грудня 1996 року виключений зі списку громадян-членів КСП "Хлібороб". Тому, право на позов у ОСОБА_1 виникло з моменту виключення його зі списку громадян-членів КСП "Хлібороб", оскільки він повинен був дізнатися про порушення свого права.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на день звернення до суду із цим позовом, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ) минув ще до набрання чинності Цивільного кодексу України (435-15) в редакції 2003 року (далі - ЦК України (435-15) ).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності, оскільки він довідався про своє порушене право після перегляду по телебаченню інтерв`ю Міністра юстиції України у грудні 2017 року і одразу ж звернувся до Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області .

Крім того, звертає увагу на те, що у період з 16 червня 2001 року по 29 вересня 2009 року він перебував на постійному лікуванні та об`єктивно не міг дізнатися про своє порушене право та вжити заходів для його захисту.

Також заявник зазначає, що суди застосували до спірних правовідносин закон, який не мали застосувати та не застосували положення пункту 6 "Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , оскільки вважає, що на момент пред`явлення ним цього позову, не сплив строк позовної давності, встановлений ЦК УРСР (1540-06) .

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 березня 2019 року цю касаційну скаргу призначено судді Лесько А. О.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з Острозького районного суду Рівненської області, та надано строк для подання відзиву сторонами.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2019 року № 1737/0/226-19 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 567/814/18 (касаційне провадження № 61-4841св19) 01 жовтня 2019 року призначено судді Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 березня 1993 року ОСОБА_1 був прийнятий у члени КСП "Хлібороб" села Почапки Острозького району Рівненської області та прийнятий на роботу різноробочим. 30 серпня 1996 року позивач був звільнений з роботи в КСП "Хлібороб", що підтверджується записами у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

25 вересня 1995 року Почапківською сільською радою народних депутатів Острозького району Рівненської області видано КСП "Хлібороб" державний акт на право колективної власності на землю серії РВ № 00016, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 14, відповідно до якого останньому передано у колективну власність для сільськогосподарського використання 1436,8 га землі на території Почапківської сільської ради.

Відповідно протоколу засідання комісії КСП "Хлібороб" Острозького району від 20 грудня 1996 року № 1 та списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, що є додатком № 1 до Державного акта серії РВ № 00016, ОСОБА_1 був зазначений під № 205 у списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства.

Згідно протоколу № 2 засідання комісії КСП "Хлібороб" Острозького району від 20 грудня 1996 року, додатку № 2 до протоколу комісії КСП "Хлібороб" від 18 грудня 1996 року "Зміни та доповнення в списках громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" Острозького району, додатку № 1 до Державного акту на право колективної власності на землю, серії РВ № 00016, виданого 25 вересня 1995 року", станом на 18 грудня 1996 року, позивач був виключений з списків, підстава виключення вказана як "вибув 05 червня 1996 року протокол № 5".

10 грудня 2001 року Почапківською сільською радою Острозького району Рівненської області прийнято рішення № 76 "Про виділення земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю", яким вилучено із земель КСП "Хлібороб" земельні ділянки та передані в приватну власність для ведення товарного сільськогогосподарського виробництва власникам сертифікатів у розмірах згідно додатку № 1 та видано їм державні акти на право приватної власності на землю. У додатку № 1 до вказаного рішення Почапківської сільської ради від 10 грудня 2001 № 76 ОСОБА_1 відсутній.

ОСОБА_1 сертифікат на право на земельну частку (пай) чи державний акт на право власності на земельну ділянку не отримував.

03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до голови Острозької районної державної адміністрації із заявою, в якій просив виділити йому земельну частку (пай) із земель, які перебували у колективній власності КСП "Хлібороб" села Почапки Острозького району Рівненської області.

Згідно з повідомленням Острозької районної державної адміністрації Рівненської області від 11 травня 2018 року № 208/01-49 позивачу роз`яснено, що у зв`язку з виключенням його зі списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства Острозька районна державна адміністрація не має можливості виділити земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) КСП "Хлібороб" на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України в редакції 1990 року (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України (435-15) у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР (1540-06) .

Згідно з статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (435-15) правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, будь-яких належних доказів перешкод звернення з позовом до суду з 1996 року по червень 2001 року не надав.

Твердження заявника про поважні причини пропуску ним строку для звернення до суду із позовом є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 81, 83 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення вимог позивача.

Не заслуговують на увагу і доводи з посиланням на норми ЦК України (435-15) 2004 року, зокрема на частину третю статті 267 ЦК, щодо відсутності підстав для застосування позовної давності. Обґрунтування скаржником своїх доводів нормами ЦК в редакції 2004 року є хибним, оскільки на спірні правовідносини поширюються норми ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, який діяв на час розпаювання та які суди правомірно застосували.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Судді:	І. Ю. Гулейков

	О. В. Ступак

	Г. І. Усик