провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 6 жовтня 2016 року, ухвалене у складі судді Ладиченко С. В., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позивач зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 проживає поверхом вище у квартирі № 95 цього ж будинку. 18 червня 2013 року квартиру, що належить їй, було затоплено. 20 червня 2013 року комісією Комунального підприємства "ЖЕО-105 Голосіївського району м. Києва" (далі - КП "ЖЕО-105 Голосіївського району м. Києва") у складі майстра ремдільниці ОСОБА_4, інженера ОСОБА_5 та майстра ОСОБА_6 складено акт про залиття квартири № 93, яким у вказаній квартирі відбувся витік води з раковини на кухні, що призвело до залиття підлоги з ламінату. Причиною витоку води є проведення ремонтних робіт, заміна каналізаційного стояка у квартирі № 95 її власником.

25 червня 2013 року відбулось повторне залиття квартири позивача, що підтверджується актом комісії у такому ж складі, яким зафіксовано замокання у ванній кімнаті, на стелі, навколо вентиляційного отвору і вмонтованої лампочки, сліди на унітазі, тримачі для туалетного паперу, на підлозі. Замокання відбулось внаслідок самостійної заміни власником квартири № 95 каналізаційних стоків під час проведення ремонтних робіт у квартирі. Розмір майнової шкоди, завданої майну позивача у зв`язку із залиттям її квартири, оцінений суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 і відповідно до звіту про оцінку від 26 липня 2013 року складає 24 012 гривень, яку відповідач у добровільному порядку не відшкодував. Враховуючи зміну вартості ремонтно-відновлювальних робіт на момент звернення позивача з позовом до суду, ОСОБА_1 повторно звернулася до суб`єкта оціночної діяльності для визначення актуального розміру завданої шкоди у зв`язку із залиттям її квартири і станом на 20 травня 2016 року розмір такої шкоди становить 38 676 гривень.

Крім того, позивачем понесені витрати за замовлення таких звітів та виготовлення їх засвідчених копій у загальному розмірі 1 900 гривень.

Також позивач посилається на те, що внаслідок неодноразового залиття її квартири відповідачем їй завдано моральну шкоду, що полягає у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодженого майна, зіпсованої відпустки, яку вона та її чоловік проводили поза межами Києва, порушенні звичайного способу її життя, необхідності докладати зусилля для його нормалізації, тривалій відмові відповідача добровільно погасити спричинену шкоду, що спричинило ряд незручностей та проблем, позивач згаяла час, який могла б витратити на себе та свою сім`ю.

З огляду на вказані обставини ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок залиття її квартири, у розмірі 38 676 гривень, 1 900 гривень - у відшкодування понесених нею витрат на оцінку вартості ремонтно-відновлюваних робіт, та 25 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 6 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на її користь 38 676 гривень майнової шкоди, 5 000 гривень моральної шкоди, 1 900 гривень - у відшкодування вартості витрат на проведення оцінки ремонтно-відновлюваних робіт та визначення розміру збитків, 1 921 гривень - у відшкодування судового збору. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведення позивачем заподіяння майнової шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, що полягали у самоправному, без погодження та залучення спеціалістів з експлуатуючої організації, проведенні робіт з переобладнання каналізаційних мереж, які двічі спричинили залиття квартири позивача. Також позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено розмір заподіяної майнової шкоди, надано докази на понесення витрат з оцінки розміру завданої шкоди. Врахувавши обставини спричинення моральної шкоди, суд дійшов висновку, що моральна шкода у розмірі 5 000 гривень відповідає вимогам розумності та справедливості.

Ухвалою того ж суду від 6 березня 2017 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2016 року залишена без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, вказав, що такі висновки відповідають обставинам справи та положенням закону. При цьому доводи відповідача не спростовують його вину у завданні шкоди позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2017 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції, у порушення процесуальних норм, розглянув справу та постановив заочне рішення без участі відповідача, який не з`явився тільки на одне (перше) судове засідання, тоді як заочний розгляд можливий у разі повторної неявки відповідача у судове засідання. На думку заявника, судами неповно з`ясовані обставини справи, оскільки він є не єдиним власником квартири АДРЕСА_2, співвласниками є ще три особи, а саме його дружина та дві повнолітні дочки, які судом не залучені до участі у справі. Апеляційна інстанція безпідставно відхилила клопотання відповідача про виклик до суду як свідків членів комісії, що складали акти за фактами залиття, на які посилається позивач, а також клопотання відповідача про призначення експертизи. Вважає зазначені акти неналежними доказами, оскільки вони ґрунтуються виключно на огляді квартири позивача, без обстеження квартири відповідача, пояснень у якого комісія не відбирала.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2017 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", подало заперечення на касаційну скаргу, у яких посилається на безпідставність її доводів. Вказує, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" є балансоутримувачем комунального майна, зокрема, житлового будинку АДРЕСА_3 . Згідно укладених договорів між балансоутримувачем та КП "ЖЕО-105 Голосіївського району м. Києва" останнє до 30 квітня 2015 року здійснювало функції виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, нежитлових приміщень, інших споруд, прибудинкових територій житлових будинків комунальної власності, зокрема, будинку АДРЕСА_3 . З травня 2015 року такі функції здійснює безпосередньо балансоутримувач. Вказує на те, що акти, складені представниками КП "ЖЕО-105 Голосіївського району м. Києва" та затверджені директором комунального підприємства, є належними доказами та підтверджують факт залиття квартири позивача з вини відповідача. У процесі апеляційного перегляду справи відповідачем не спростовано його вину у спричинені шкоди майну позивача.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 3 грудня 2009 року та витягом про державну реєстрацію прав № 27860298. ОСОБА_2 проживає поверхом вище у квартирі № 95 того ж будинку.

18 червня 2013 року квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, залито.

19 червня 2013 року проявилися наслідки залиття: розбухли фасади кухні та відпали накладні дверцята посудомийної машини, здувся ламінат, розійшлися стики столешниці, відшарувався шпон на полицях.

20 червня 2013 року комісія у складі майстра ремдільниці ОСОБА_4, інженера ОСОБА_5 та майстра ОСОБА_6 склала акт про залиття квартири АДРЕСА_1, в якому зафіксувала витік води з раковини на кухні, що призвело до залиття підлоги з ламінату. Витік води з раковини відбувся внаслідок проведення ремонтних робіт у квартирі № 95, що поверхом вище, власник якої самостійно проводив заміну каналізаційного стояка.

20 червня 2013 року у ванній кімнаті квартири позивача з`явилося засмічення з піску, про що також було зазначено в акті.

25 червня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 повторно залито, про що тією ж комісією складено акт, за яким залиття відбулося внаслідок проведення ремонтних робіт у квартирі № 95, власник якої самостійно проводив заміну каналізаційних стояків.

26 липня 2013 року суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 складено звіт про оцінку пошкодженого майна № 93/13, у якому розрахована вартість ремонтно-відновлювальних робіт та зроблено висновок про те, що загальний розмір збитків, завданих ОСОБА_1 внаслідок залиття 18 червня та повторного залиття 25 червня 2013 року, складає 24 012 гривень.

ОСОБА_1 повторно звернулася до суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 для розрахунку суми збитку на момент пред`явлення позову, оскільки відповідач ухилився від відшкодування завданої шкоди, який у звіті про оцінку майна № 51/16 від 26 травня 2016 року загальний розмір збитків, завданих залиттям 18 червня та повторним залиттям 25 червня 2013 року, станом на день оцінки визначив у розмірі 38 676 гривень.

За підготовку вказаних звітів щодо оцінки розміру завданої шкоди та виготовлення засвічених копій таких звітів позивачем сплачено 1 900 гривень.

Крім того, діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження майна, зіпсованої відпустки, порушенні звичайного способу її життя, необхідності докладання зусиль до його відновлення. Врахувавши характер та ступінь спричинених моральних страждань, з додержанням принципів розумності та справедливості, суд визначив відшкодування за спричинені моральні страждання у сумі 5 000 гривень.

Відповідачем не наведено та не надано суду доказів, що свідчать про відсутність його вини у шкоді, спричиненій майну позивача, як і не спростовано розмір такої шкоди.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана особі і її майну або завдана майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка завдавача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності своєї вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведення позивачем на підставі належних та допустимих доказів завдання шкоди її майну внаслідок неправомірних дій відповідача із заміни каналізаційних труб та стояків без залучення спеціалістів КП "ЖЕО-105 Голосіївського району", а також доведено розмір спричиненої майнової шкоди та витрат, понесених у зв`язку з її спричиненням. Натомість відповідачем не надано доказів, що свідчать про відсутність його вини у завданні такої шкоди, як і не спростовано її розмір. Такі встановлені обставини надали судам попередніх інстанцій підстави для обґрунтованого висновку про покладення на відповідача, власника квартири з якої відбулося залиття, обов`язку з відшкодування шкоди, оскільки власність зобов`язує (статті 319 ЦК України).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок дій відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження майна, зіпсованої відпустки.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій визначили суму, стягнену у відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та ступеня спричинених моральних страждань з додержанням вимог розумності та справедливості, і цей розмір відповідачем не спростований, судові рішення у цій частині є законними.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням частини четвертої статті 169 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, а саме після першої неявки відповідача, а не повторної, як встановлено зазначеною нормою, не є підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Вказане порушення норми процесуально права, допущене судом першої інстанції, не створило перешкод для встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, оскільки відповідачем подана та розглянута судом першої інстанції заява про перегляд заочного рішення, а також апеляційна скарга, що свідчить про наявність у нього процесуальної можливості подати всі наявні докази для спростування обставин, на які посилається позивач. З огляду на неподання таких доказів відповідачем, судом першої інстанції відмовлено у задоволені його заяви про перегляд заочного рішення, а судом апеляційної інстанції - у задоволенні апеляційної скарги.

Зазначене порушення також не входить до переліку підстав, встановлених частиною першою статті 411 ЦПК України, за яких судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, проте таке судом касаційної інстанції не встановлено.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено клопотання заявника про виклик свідків - членів комісії, які складали акти про залиття квартири позивача, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Як вбачається з журналу судового засідання, у суді апеляційної інстанції суд розглянув відповідне клопотання відповідача про виклик свідків та відхилив його як необґрунтоване.

Відповідно до частини першої статті 136 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) у заяві про виклик свідка, зокрема зазначають обставини, що може підтвердити такий свідок.

Враховуючи, що відповідач заявив про виклик у якості свідків осіб, які складали акти про залиття, та вказав, що такі особи мають бути викликані для підтвердження неможливості залиття квартири позивача, вказане клопотання залишено судом апеляційної інстанції без задоволення як необґрунтоване, оскільки саме цими особами підтверджено факт залиття квартири позивача.

При цьому відповідач не заперечує факт проведення ним ремонтних робіт із заміни каналізаційних труб без залучення до цих робіт відповідних спеціалістів який, як встановлено судами попередніх інстанцій, призвів до залиття квартири позивача.

Заявник також зазначає у касаційній скарзі, що судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено його клопотання про призначення експертизи для визначення можливості залиття квартири позивача, однак, як вбачається з матеріалів справи та журналу судового засідання суду апеляційної інстанції, таке клопотання відповідач не заявляв.

Доводи касаційної скарги про те, що акти від 20 та 25 червня 2013 року є неналежними доказами його вини у залитті належної позивачу квартири, безпідставні, оскільки такі акти повністю відповідають формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" (z0927-05) , містять дату та місце їх складання, прізвища членів комісії, що склали акти; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також його причини.

Посилання відповідача на те, що він є не єдиним власником квартири АДРЕСА_2, не вливає на законність рішень судів попередніх інстанцій, оскільки не спростовує наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідач, у разі відшкодування завданої шкоди, не позбавлений можливості звернутись до інших співвласників із регресною вимогою.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.