суб?єкт оскарження - Старший державний виконавець Калуського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області Манелюк Наталії Ярославівни,

зацікавлена особа (стягувач)- ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.

Описова частина

Короткий зміст скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області Манелюк Н. Я., стягувач ОСОБА_2, про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, що винесена 20 вересня 2018 року у виконавчому проваджені № 14962291.

В обґрунтування скарги зазначив, що оскільки порушення зобов`язання зі сплати аліментів, яке призвело до виникнення заборгованості, допущено ним до набрання чинності законом, яким запроваджено відповідальність за прострочення сплати аліментів, то оскаржувана постанова є незаконною.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу від 20 вересня 2018 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2019 року скаргу задоволено. Скасовано постанову старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області Манелюк Н. Я. про накладення на ОСОБА_1 у виконавчому проваджені №14962291 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості, що складає 72490,40 грн.

Ухвала суду першої інстанції вмотивована тим, що державним виконавцем не було враховано те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (2475-19) , яким введено застосований виконавцем вид відповідальності, підстави та порядок його застосування, набув чинності 28.08.2018 року.

Водночас, порушення зобов`язання зі сплати аліментів, що призвело до виникнення заборгованості з сукупним розміром, який перевищує суму відповідних платежів за три роки, було допущено боржником за період до 17.03.2014 року з частковим погашенням боргу по вересень 2018 року, тобто до набрання чинності зазначеного закону.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу начальника Калуського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задоволено частково.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду від 24 січня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу має розглядатись за правилами адміністративного судочинства, оскільки це обумовлено спеціальною нормою, встановленою частиною другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року та направити справу для продовження розгляду в суд апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає положенням ст. 447, ст. 448 ЦПК України, згідно яких сторони виконавчого провадження мають право оскаржити дії державного виконавця в суді, який розглянув справу, як суд першої інстанції, а тому цей спір повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства.

На думку скаржника, прийняття оскаржуваної постанови здійснено апеляційним судом без врахування висновку щодо застосування норм права, зробленого Великою палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 279/2369/17.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що позов ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу вже розглянуто Івано-Франківським окружним адміністративним судом, рішенням якого вимоги скаржника задоволено. 10 липня 2019 року Калуським міськрайонним відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області подано апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк до 18 червня 2019 року для сплати судового збору та надання суду відповідних підтверджуючих документів.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 345/5395/18.

Згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 06 листопада 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що на виконанні в Калуському міськрайонному відділі ДВС знаходиться виконавчий лист №2-К-2, виданий 31.08.2009 Калуським міськрайонним судом Івано-франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 вересня 2018 року старшим державним виконавцем Калуського міськрайонного відділу ДВС Манелюк Н.Я. у зв`язку з наявністю у боржника заборгованості, скупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, винесена постанова про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 72490,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 431 ЦПК України).

При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

При цьому частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) встановлено спеціальний порядок судового оскарження постанов державного виконавця щодо накладення штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Стосовно обґрунтування касаційної скарги висновками щодо застосування норм права, зробленого Великою палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 279/2369/17, то колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі не розглядалась скарга на дії державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу. З огляду на це, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у зазначеній постанові.

Отже, оскільки обставини справи № 345/5395/18 відрізняються від справи №279/2369/17, на висновки Верховного Суду в якій звертає увагу скаржник, то касаційний суд вважає ці доводи неприйнятними з огляду на законодавство та судову практику.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі від 06 червня 2018 року № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), та від 27 березня 2019 року № 639/6868/17 (провадження № 14-87цс19).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу.