розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року у складі судді Трухановича В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Харківська міська рада, про поновлення порушеного права шляхом знесення самочинного будівництва та відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 31 січня 1997 року відділом приватизації житла Мостозагону № 27, він є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 грудня 2009 року, виданого відділом приватизації житлового фонду виконавчого комітету Харківської міської ради відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності. Без урахування державних стандартів та будівельних норм, а також затвердженого проекту, передбаченого статтею 376 ЦК України, відповідачі самочинно провели реконструкцію квартири шляхом добудови до неї прибудови, внаслідок чого суттєво збільшилась загальна і житлова площа квартири. Не маючи змоги здати реконструйовану ними квартиру в експлуатацію та одержати свідоцтво про право власності на неї, вони були змушені звернутися з позовом до суду до Харківської міської ради про визнання за ними права власності, однак, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2016 року, в задоволенні їх позову відмовлено.

Будівництво прибудови призвело до часткового перекриття відтоку води з двору під час опадів та довготривалого затоплення належного йому льоху, що призвело до пошкодження господарських приміщень, знищення вуликів з бджолами, які знаходилися в одному з цих приміщень. Також, на деякий час, його квартиру було відрізано від електропостачання та порушено систему водовідведення, що призвело до затоплення його квартири.

Намагання вирішити конфлікт у позасудовий спосіб (добровільний ремонт відповідачами його квартири і порушених комунікацій, налагодження і відновлення системи водовідведення з двору з боку його квартири, відшкодування втрати вуликів та бджіл, ремонт порушеного даху над його квартирою) до позитивних результатів не призвели, відповідачі самоусунулися від будь-яких діалогів, продовжують користуватися прибудовою, що свідчить про порушення прав його та членів родини у користуванні квартирою та земельною ділянкою на якій розташований будинок.

Протягом восьми років він був змушений звертатися до судів різних інстанцій, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та прокуратури з метою поновлення порушеного права, що потребувало від нього додаткових зусиль та призвело до погіршення стану його здоров`я, зокрема з 19 квітня

2012 року він є інвалідом ІІ групи безстроково. При цьому його постійно переслідують думки про навмисно вчинені відповідачами дії щодо нього, що призводить до роздратованості, замикання в собі, погіршення відносин з оточуючими його людьми, що в сукупності завдає йому моральних страждань, на відшкодування яких просив стягнути з відповідачів 202 071,24 грн, виходячи з розрахунку середнього розміру його пенсії за місяць за три роки з урахуванням коефіцієнтів, та критеріїв, що впливають на її розмір.

Посилаючись на наведене, позивач просив поновити його порушене право шляхом зобов`язання відповідачів за власний рахунок знести самочинну прибудову до квартири АДРЕСА_2, та стягнути з відповідачів на його користь 202 071,24 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, зокрема, що самочинним будівництвом (прибудовою) порушені його права, свободи чи інтереси, доказів притягнення відповідачів до адміністративної чи кримінальної відповідальності, судового рішення про зобов`язання здійснити перебудову, неможливості проведення такої перебудови або відмови відповідачів від її проведення. Зважаючи на недоведеність порушення його прав неправомірними діями відповідачів, відсутні підстави і для задоволення його вимог про відшкодування моральної шкоди.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на пропуск позивачем позовної давності, суд вважав необгрунтованими, оскільки право на звернення до суду за захистом свого порушеного права у позивача виникло після набрання законної сили рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання права власності на самочинне будівництво.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року і постанову Харківського апеляційного суду

від 29 листопада 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, його зверненням до різних державних і контролюючих установ щодо порушення його прав внаслідок самочинного будівництва відповідачами прибудови до їх квартири, не звернули увагу на акт від 27 листопада 2012 року в якому підтверджено порушення його прав, зокрема зазначено: "сложен силикатный кирпич вплотную к стене сарая, выложена вновь строящегося здания стена на меже без согласия соседа, местами побита шиферная кровля на сарае, частично заложена лазейка на чердак, местами побита шиферная кровля на жилом доме, местами закисли обои в жилом доме площадью 2 кв. м", крім того, залишили поза увагою письмові пояснення Харківської міської ради, яка підтримувала його позовні вимоги у частині відновлення його порушеного права шляхом знесення самочинного будівництва.

Суди також не урахували, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розміщеного на ній, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, однак наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). Самочинне будівництво виконане одним із співвласників житлового будинку на спільній земельній ділянці, без погодження з іншим співвласником, що фактично призвело до збільшення частини будинку, а відповідно в подальшому - до збільшення частки у власності, є порушенням його прав.

Крім того, суди не урахували встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року обставини, що мають преюдиційне значення, а тому не потребують доказуванню, зокрема факт незаконного самочинного будівництва, виконаного відповідачами. Посилання судів попередніх інстанцій на ненадання ним доказів на підтвердження того, що за наслідками його звернень до органів МВС та прокуратури відносно відповідачів порушено кримінальне провадження, триває слідство або винесено вирок суду, є необгрунтованими, оскільки його звернення до органів внутрішніх справ слугували підтвердженням довготривалого намагання припинити порушення відповідачами його прав, та обгрунтуванням розміру відшкодування моральної шкоди. Безпідставними є і посилання судів на те, що відповідно до статті 376 ЦК України знесення самочинного будівництва є крайнім заходом впливу на забудовника, а тому можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень, коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови, оскільки відповідачі не вжили жодних заходів щодо законного оформлення самочинного будівництва.

Зважаючи на те, що протягом восьми років він був змушений звертатися за захистом порушеного права до органів місцевого самоврядування, органів поліції, прокуратури та суду, що потребувало від нього додаткових зусиль, та призвело до погіршення стану його здоров`я і в сукупності завдавало йому моральних страждань, суди безпідставно відмовили у задоволенні його вимог про відшкодування моральної шкоди, з підстав недоведеності ним порушення його прав.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому відповідач просив поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав лише 17 травня 2019 року, а тому не мав можливості надати відзив у встановлений судом строк, до 13 травня 2019 року.

Наведені відповідачами обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ОСОБА_3 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги не підтвердженні належними та допустимими доказами щодо порушення його прав самочинним будівництвом, а лише грунтуються на його власних припущеннях. Вказував на те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення його прав у 2011 році, а отже суди безпідставно не застосували позовну давність до його позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 23 квітня

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Позивач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_6 є власниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданого 31 січня 1997 року Мостозагоном № 27.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 04 грудня 2009 року, виданого відділом приватизації житлового фонду виконавчого комітету Харківської міської ради Гармашев А. С., ОСОБА_2, ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_2 .

Відповідачі самочинно здійснили реконструкцію зазначеної квартири, здійснивши до неї прибудову, внаслідок чого суттєво збільшилась загальна і житлова площа квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2013 року у справі № 639/7023/13-ц позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, задоволено. Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 жовтня

2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня

2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, відмовлено.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Отже, кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такої обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок проведеної відповідачами самочинної реконструкції квартири відбулося перекриття відтоку води з двору під час опадів, що призвело до затоплення належного йому льоху, пошкодження господарських приміщень, знищення вуликів з бджолами, які знаходилися в одному з цих приміщень, тимчасового припинення електропостачання до квартири та порушення системи водовідведення. Наданий ним акт обстеження від 27 листопада 2012 року не містить висновків про те, що наведені у ньому пошкодження даху та інші недоліки, як-то "сложен силикатный кирпич вплотную к стене сарая" виникли внаслідок неправомірних дій відповідачів чи здійсненої ними самовільної прибудови до їх квартири.

Відповідно до частини третьої статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, власниками квартир АДРЕСА_4

АДРЕСА_1, не встановлювався порядок користування земельною ділянкою (прибудинковою територією), позивач не зазначив яка частина (площа) земельної ділянки була використана відповідачами під самовільну прибудову, і яким чином це порушує його право користування прибудинковою територією.

Твердження заявника про те, що внаслідок самовільної прибудови збільшилася частка відповідачів у спільній власності є його власним припущенням, яке не грунтується на вимогах закону та обставинах справи, оскільки відповідачі не набули право власності на самочинно збудовану прибудову.

Аналіз положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Розглядаючи зазначені позови суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.

Судами установлено, що позивач не є одноосібним власником прибудинкової території на якій відповідачі здійснили прибудову, і не надав допустимих доказів (висновків відповідних органів чи експертів) на підтвердження того, що зазначена прибудова порушує його права на земельну ділянку чи інші права.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на його неодноразові звернення протягом восьми років до органів місцевого самоврядування, органів поліції, прокуратури та суду, за захистом порушеного права, що потребувало від нього додаткових зусиль, призвело до погіршення стану здоров`я та в сукупності завдавало йому моральних страждань, є необгрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надав висновків відповідних органів за результатами його звернень, які б свідчили про доведеність порушення його особистих чи немайнових прав.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог.

Наведені заявником аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені ним у апеляційній скарзі та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.