Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 463/4040/15-ц

провадження № 61-23441св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня 2016 року у складі судді Лакомської Ж. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від

15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Копняк С. М., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Франківського районного суду міста Львова від 12 березня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статі 286 КК України (2341-14) . Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з Державного територіального-галузевого об?єднання "Львівська залізниця", правонаступником якого є ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_2 200 000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об?єднання "Львівська залізниця" залишено без задоволення. Вирок в частині вирішення питання щодо цивільного позову залишено без змін.

Вказаним вище вироком встановлено, що ОСОБА_1 24 березня

2014 року приблизно о 17 год. 25 хв., керуючи вантажним автомобілем

"ЗІЛ 5301" реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись ним у місті Львові по вулиці Городоцькій зі сторони вулиці Кульпарківської в напрямку виїзду за місто Львів, порушив вимоги ПДР (1306-2001-п) України, під час руху не дотримав безпечної дистанції, позбавивши себе можливості зупинити вантажний автомобіль "ЗІЛ-3501" до моменту зупинки попутного легкового автомобіля, який рухався попереду, після чого втратив керованість вантажним автомобілем, виїхавши на зустрічну смугу, а в подальшому на тротуар, де в цей час перебував пішохід - потерпілий ОСОБА_2, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди - наїзду на пішохода ОСОБА_2 та притискання його до стіни будинку АДРЕСА_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжке тілесне ушкодження.

На день дорожньо-транспортної пригоди відповідач працював водієм відокремленого підрозділу "Львівська дистанція колії" ДТГО "Львівська залізниця". Згідно наказу № 195 ос від 05 липня 2013 року, моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн ОСОБА_2 відшкодовано позивачем. За таких обставин у позивача виникло право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 .

ПАТ "Укрзалізниця" просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь в порядку регресу шкоду в сумі 200 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Личаківського районного суду мста Львова від 14 червня

2016 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрзалізниця" шкоду в порядку регресу в розмірі 200 000,00 грн та 2 000,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача відповідно до приписів частини першої статті 1191 ЦК України виникло право на зворотну вимогу до ОСОБА_1, як винуватця дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення з нього на користь

ПАТ "Укрзалізниця" в порядку регресу шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня

2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

02 березня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповною мірою враховано положення статті 23 ЦК України, зокрема щодо врахування вимог розумності та справедливості, та роз`яснення надані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , із відповідними змінами та доповненнями. У зв`язку із чим суди попередніх інстанцій належним чином не обґрунтовують визначений розмір шкоди.

Крім того, заявник звертає увагу суду на те, що під час розгляду таких справ слід враховувати статі 130, 132 КЗпП України (322-08) .

Доводи інших учасників справи:

17 липня 2017 року ПАТ "Укрзалізниця" через засоби поштового зв`язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що на виконання рішення суду та постанови державного виконавця позивачем 13 липня 2015 року виплачено на користь ОСОБА_2 200 000,00 грн моральної шкоди, про що свідчить платіжне доручення від 13 липня 2015 року № 121. А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, законно та обґрунтовано дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав передбачених частиною першою статті 1191 ЦК України.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Личаківського районного суду міста Львова.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року зупинено виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У липні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається судами встановлено, що вироком Франківського районного суду міста Львова від 12 березня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статі 286 КК України (2341-14) . Цивільний позов ОСОБА_2 до Державного територіального-галузевого об?єднання "Львівська залізниця", правонаступником якого є ПАТ "Укрзалізниця", задоволено та стягнуто з Державного територіального-галузевого об?єднання "Львівська залізниця", правонаступником якого є ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_2 200 000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об?єднання "Львівська залізниця" залишено без задоволення. Вирок в частині вирішення питання щодо цивільного позову залишено без змін.

Вказаним вище вироком встановлено, що ОСОБА_1 24 березня

2014 року приблизно о 17 год. 25 хв., керуючи вантажним автомобілем

"ЗІЛ 5301" реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись ним у місті Львові по вулиці Городоцькій зі сторони вулиці Кульпарківської в напрямку виїзду за місто Львів, порушив вимоги ПДР (1306-2001-п) України, під час руху не дотримав безпечної дистанції, позбавивши себе можливості зупинити вантажний автомобіль "ЗІЛ-3501" до моменту зупинки попутного легкового автомобіля, який рухався попереду, після чого втратив керованість вантажним автомобілем, виїхавши на зустрічну смугу, а в подальшому на тротуар, де в цей час перебував пішохід - потерпілий ОСОБА_2, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди - наїзду на пішохода ОСОБА_2 та притискання його до стіни будинку АДРЕСА_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжке тілесне ушкодження.

На день дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 працював водієм відокремленого підрозділу "Львівська дистанція колії" ДТГО "Львівська залізниця".

Моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн ОСОБА_2 відшкодовано 13 липня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у позивача відповідно до приписів частини першої статті 1191 ЦК України виникло право на зворотну вимогу до ОСОБА_1, як винуватця дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення з нього на користь ПАТ "Укрзалізниця" в порядку регресу шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ "Укрзалізниця" на підставі положень статті 1191 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_1, який на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з позивачем, 200 000,00 грн моральної шкоди, що була виплачена ОСОБА_2, згідно вироку Франківського районного суду міста Львова від 12 березня

2015 року.

Таким чином, ПАТ "Укрзалізниця" фактично просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну підприємству злочином, що вчинений відповідачем.

Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Отже, відшкодування шкоди заподіяної працівником підприємству врегульовано нормами КЗпП України (322-08) , а не нормами ЦК України (435-15) .

Відповідно до статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У цій справі, вирок Франківського районного суду міста Львова від

12 березня 2015 року, який залишений без змін в частині цивільного позову ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року, набрав чинності 15 травня 2015 року.

13 липня 2015 року платіжним дорученням № 121 підприємство виплатило потерпілому ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн.

ПАТ "Укрзалізниця" звернулось до суду з позовом 2 серпні 2015 року, тобто в межах річного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на правила, встановлені КЗпП України (322-08) , оскільки на час вчинення ДТП, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем, а тому на нього покладається обов?язок з відшкодування завданої матеріальної шкоди позивачу за вчинення кримінального правопорушення, яке встановлено вироком суду.

Розглядаючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вирішили спір по суті, але неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, задовольнивши позовні вимоги застосували правила ЦК України (435-15) , які не розповсюджуються на дані правовідносини.

Доводи заявника щодо необґрунтованого розміру шкоди є безпідставними, оскільки за правилами диспозиції статті 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. У цій справі, розмір шкоди, який підлягає стягненню з працівника на користь позивача, встановлений вироком Франківського районного суду міста Львова від 12 березня

2015 року, залишеного без змін в частині цивільного позову ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року, в розмірі 200 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено застосування закону, який не підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року підлягають зміні в мотивувальних їх частинах з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого

2017 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.