розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Бібіка О. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Маміної О. В., Бурлака І. В., Колтунової А. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

(далі - АТ "Ощадбанк", банк) про захист прав споживача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 квітня 2005 року між АТ "Ощадбанк" та акціонерним товариством "Харківобленерго" в особі філії Харківське обласне управління (далі - АТ "Харківобленерго") укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався приймати платежі за електричну енергію від побутових споживачів міста Харкова і Харківської області, а

АТ "Харківобленерго" зобов`язалося сплачувати відповідачу комісійну винагороду в розмірі 1,5 % від загальної суми прийнятих платежів за електричну енергію.

За таких обставин позивач вважав безпідставним покладення на нього, як побутового споживача, обов`язку зі сплати комісійної винагороди банку від прийнятих платежів за спожиту електричну енергію.

Просив суд зобов`язати відповідача не стягувати з нього комісійну винагороду при оплаті платежів за спожиту електричну енергію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 25 квітня

2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, як споживач, є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що відповідає положенню частини другої

статті 17 Закону України "Про захист прав споживачів". Маючи інформацію щодо розміру комісійної винагороди, яка розміщена у відділеннях та на офіційному сайті АТ "Ощадбанк", ОСОБА_1 самостійно обрав банк для здійснення оплати за спожиту електроенергію, погодився із запропонованими умовами та не відмовився від проведення операції зі встановленою комісійною винагородою.

Крім того, суд виходив з того, що позивачем не надано договір, укладений між АТ "Харківобленерго", як постачальником електричної енергії, та ним, як споживачем, в якому було б визначено порядок і спосіб оплати за спожиту електричну енергію, що унеможливлює встановлення факту чи дійсно умови договору укладеного між АТ "Харківобленерго" та АТ "Ощадбанк", порушують умови договору між АТ "Харківобленерго" та позивачем.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки позивач, як споживач послуг, є вільним в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору та маючи інформацію щодо розміру комісійної винагороди, яка розміщена у відділеннях та на офіційному сайті АТ "Ощадбанк", самостійно обрав банк для здійснення оплати, та будучи ознайомленим із запропонованими умовами не відмовився від оплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області

від 25 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 25 червня 2019 року і направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали зі Зміївського районного суду Харківської області.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що відповідно до умов укладеного між АТ "Харківобленерго" та

АТ "Ощадбанк"останнє зобов`язалось приймати платежі від побутових споживачів Харківської області за спожиту ними електричну енергію без комісії, за що відповідач отримує комісійну винагороду від

АТ "Харківобленерго"в сумі 1,5 % від прийнятих платежів.

Заявник вказує, що АТ "Ощадбанк" не виконує умови вказаного договору, внаслідок чого безпідставно стягує зі споживачів комісійну винагороду у розмірі 5 грн за кожний платіж, які за умовами вказаного договору повинні бути сплачені АТ "Харківобленерго".

На думку заявника, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без встановлення фактичних обставин справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник АТ "Ощадбанк" - адвокат Солдатенко А. М. посилається на те, що подана ОСОБА_2 касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства. Судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Просив врахувати, що умови договору укладеного між АТ "Харківобленерго" та АТ "Ощадбанк" не містять заборони банку встановлювати комісійну винагороду за прийняття платежів від побутових споживачів та перерахування коштів на рахунки АТ "Харківобленерго". Встановлення комісійної винагороди ґрунтується на положеннях статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Також зазначив, що АТ "Ощадбанк" не є стороною договору укладеного між постачальником електричної енергії та його споживачем, тому положення такого договору не можуть поширюватись на відносини між банком та клієнтом.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив АТ "Ощадбанк", однак в порушення вимог частини п`ятої статті 178 та частини третьої

статті 179 ЦПК України до відповіді на відзив не додані документи, що підтверджують його надіслання (надання) іншим учасникам справи, тому суд касаційної інстанції не враховує вказану відповідь на відзив при розгляді касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 квітня 2005 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго", правонаступником якої є АТ "Харківобленерго" ("замовник"), та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" ("виконавець"), правонаступником якого є АТ "Ощадбанк", укладено Договір № 1/18/04 на прийняття платежів за електричну енергію від населення (далі - Договір).

Пунктом 2.2.1 Договору визначено, що замовник зобов`язаний сплачувати виконавцю комісійну винагороду в розмірі 1,5% від загальної суми, що перерахована виконавцем та його структурними підрозділами на рахунок замовника по платежах за електричну енергію, що прийняті від населення Харківської області та зараховані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

Із листа Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 118.34-05/П-374/2931/2018-20/с від 07 червня 2018 року, адресованого ОСОБА_1, суди встановили, що банк пропонує своїм клієнтам приймання комунальних платежів без комісії на адресу постачальників комунальних послуг, які мають прямі договори з банком: в інформаційно-платіжних терміналах, розраховуючись безготівково-карткою банку; в інтернет-сервісі "Ощад 24/7". Крім того держателі пенсійних карток Ощадбанку можуть оплатити комунальні платежі через каси без комісії, розрахувавшись пенсійною карткою Ощадбанку.

Судами встановлено, що статутом АТ "Ощадбанк", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 (261-2003-п) , погодженим Національним банком України 22 січня 2018 року, передбачено, що метою діяльності банку є одержання прибутку від надання банківських та інших фінансових послуг, провадження іншої діяльності відповідно до законодавства, створення сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника, насамперед суб`єктів господарювання малого і середнього підприємництва, здійснення

кредитно-фінансової підтримки процесів структурної перебудови, сприяння зміцненню та реалізації виробничого і торгового потенціалу галузей економіки, забезпечення розвитку ощадної справи, здійснення всебічного банківського обслуговування юридичних і фізичних осіб. З метою забезпечення конкуренції в банківській сфері банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Також суди встановили, що комітетом тарифної та продуктової політики

АТ "Ощадбанк" прийняті рішення № 34 від 25 жовтня 2017 року та № 40

від 29 листопада 2017 року, з урахуванням змін внесених рішенням цього ж Комітету від 20 лютого 2018 року № 6, про затвердження (встановлення) комісійної винагороди на рівні 5 грн за платіж за приймання платежів за житлово-комунальні та телекомунікаційні послуги на користь суб`єктів господарювання, з якими укладені договори, при сплаті платежів через каси установ банку.

Пунктом 1.3 Положення про комітет тарифної та продуктової політики, затвердженого постановою правління АТ "Ощадбанк"від 28 вересня

2012 року № 528 визначено, що даний комітет є органом, якому делеговано повноваження правління банку з визначення тарифної та продуктової політики банку в частині встановлення розмірів комісійних та інших винагород щодо банківських продуктів і послуг (операцій).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин за приписами статті 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", визначено, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно зі статтею 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку забороняється встановлювати комісійну винагороду на рівні нижче собівартості банківської послуги в цьому банку.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною другою статті 17 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов`язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що операція із приймання платежів від фізичних осіб за житлово-комунальні послуги з постачання електричної енергії є окремою банківською операцією, яка здійснюється за комісійну винагороду, встановлену банком самостійно, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання банку не стягувати з нього комісійну винагороду при оплаті платежів за спожиту електричну енергію.

АТ "Ощадбанк" у доступній формі поінформувало ОСОБА_1 про способи здійснення платежів за житлово-комунальні послуги без комісії.

Судами вірно враховано, що ОСОБА_1 маючи право вільно обирати спосіб сплати за житлово-комунальні послуги самостійно обрав АТ "Ощадбанк" та погодився із запропонованими банком умовами.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що стягнення з нього банком комісійної винагороди при сплаті платежів за електричну енергію суперечить положенням договору укладеного 18 квітня 2005 року між

АТ "Харківобленерго" та АТ "Ощадбанк" відхилені касаційним судом, оскільки вказаний договір передбачає обов`язки АТ "Ощадбанк" з надання послуг

АТ "Харківобленерго" (пункти 2.1.1 - 2.1.13 договору) та плату

АТ "Харківобленерго" за надані послуги, яка розрахована у процентному відношенні від загальної суми, що перерахована банком та його структурними підрозділами на рахунок замовника по платежам за електричну енергію, що прийняті від населення Харківської області та зараховані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

При цьому положення договору від 18 квітня 2005 року не забороняють

АТ "Ощадбанк" встановлювати плату (комісію) за приймання через каси банку від фізичних осіб (побутових споживачів) платежів за житлово-комунальні послуги АТ "Харківобленерго" з постачання електричної енергії.

За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що за нього комісійну винагороду АТ "Ощадбанк" за приймання через касу банку платежів за житлово-комунальні із постачання електричної енергії вже сплатило

АТ "Харківобленерго" є помилковими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до

уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити

в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"

від 18 липня 2006 року).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень без змін.

Судді:	В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта