Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . На земельній ділянці за вказаною адресою, користувачем якої є він, його колишня дружина - ОСОБА_3 самочинно побудувала житловий будинок та гараж, право власності на які визнано

за нею рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня

2007 року. Зазначений будинок та гараж ОСОБА_3 побудувала без його згоди, а також відповідних проєктних документів та дозволів, вказане нерухоме майно не введено до експлуатації.

У ході розгляду справи за його позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення її у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованих споруд йому стало відомо,

що 09 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І., як державним реєстратором,

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено державну реєстрацію прав за ОСОБА_3 на житловий будинок літ. "В" та гараж літ. "Г", що розташовані по АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що вищевказані дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на самочинно збудоване нерухоме майно є протиправними, оскільки останньою не було надано документів на підтвердження прийняття житлового будинку до експлуатації та належності їй земельної ділянки. При цьому нотаріусом не було перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, що

призвело до неправомірної реєстрації права власності на житловий будинок й порушення його прав на земельну ділянку, на якій розташований належний йому житловий будинок.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І.щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно,

а саме: об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житловою площею 72,2 кв. м, по

АДРЕСА_1, від 16 грудня 2016 року, індексний номер 32971617; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житловою площею

72,7 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, від 16 грудня 2016 року, індексний номер 32971617.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. щодо прийняття рішення від 16 грудня 2016року, індексний номер 32971617, про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житловою площею 72,2 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32971617, від 16 грудня 2016 року, про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - вищевказаний житловий будинок. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приватним нотаріусом, як державним реєстратором, було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок та гараж на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства та не дають можливості встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Також приватним нотаріусом не було враховано, що за тією самою адресою знаходиться житловий будинок

з надвірними будівлями, що належать позивачу. При цьому суд виходив із того, що справа належить до розгляду судом цивільної юрисдикції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -

ОСОБА_6 - залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що при вчиненні оспорюваних реєстраційних дій приватним нотаріусом було порушено порядок державної реєстрації прав, визначений статтею 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок і гараж без документів, які підтверджують прийняття їх до експлуатації. При цьому за вищезазначеною адресою знаходиться житловий будинок, що належить позивачу, а ОСОБА_3 не має права користування земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -

ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення і як альтернативу - закрити провадження у справі з підстав порушення правил предметної та суб`єктивної юрисдикції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І., третя особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання дій приватного нотаріуса протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -

ОСОБА_6 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що право власності на житловий будинок та гараж по АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_3 рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1. Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 не заперечував проти позову, надавши суду нотаріально завірену заяву, в якій позовні вимоги повністю визнав. Крім того, суди не звернули уваги на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, визнано протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації 18 вересня

2013 року права власності на об'єкти нерухомості за ОСОБА_3

з підстав відсутності у пакеті документів, який надавався для державної реєстрації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Натомість за обставинами справи, яка переглядається, така декларація про готовність об'єкта до експлуатації була надана державному реєстратору, яку було враховано при прийнятті рішення державним реєстратором про державну реєстрацію прав. Також суди не врахували, що скасуванням державної реєстрації права власності на житловий будинок та гараж порушуються права ОСОБА_4, яка є власником цих об`єктів нерухомості на підставі договорів дарування від 09 лютого 2018 року та від 23 лютого 2018 року, укладених

з ОСОБА_3, яка не залучена відповідачем у справі.

Крім того, суди не врахували, що позивач просить суд загальної юрисдикції надати правову оцінку діям і рішенню державного реєстратора, якого держава наділила повноваженнями суб`єкта владних повноважень. Позивач просить визнати протиправними дії та скасувати рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень і такі позовні вимоги не є похідними від спору стосовно майна у розумінні ЦПК України (1618-15) , так як спору щодо нерухомого майна між сторонами не існує. Відтак, спір про право

у позові відсутній. Таким чином, наявні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку з підсудністю адміністративному суду спору із суб`єктом владних повноважень.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної

скарги - безпідставними. Позивач захищає свої порушені права щодо користування земельною ділянкою, оскільки через наявність на його земельній ділянці нерухомого майна, яке не є його власністю, а належить третій особі, він позбавлений можливості приватизувати земельну

ділянку. ОСОБА_3 вже вдруге незаконно, з порушенням

законодавства зареєструвала право власності на житловий будинок по

АДРЕСА_1, який побудований на земельній ділянці,

яка знаходиться у користуванні позивача, і всіма можливими способами намагається уникнути введення його до експлуатації як самочинно побудованого об`єкту. Питання підсудності спору вже було предметом судового розгляду, за наслідками якого було прийнято рішення, що цей спір є цивільно-правовим. Позивач звернувся до суду саме за захистом порушених цивільних прав щодо користування земельною ділянкою та порушенням відповідачем вимог законодавства в частині реєстрації прав власності на нерухоме майно, через які у сторін спору виникають цивільні права та обов`язки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником домоволодіння (житлового будинку

з надвірними будівлями), розташованого по АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня

1974 року - на 1/2 частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7

(а. с. 47), та на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києві

від 10 квітня 2007 року - на 1/2 частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 (а. с. 46, 40).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києві від 10 квітня 2007 року

за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок "В", площею 162,5 кв. м, та гараж "Г", площею 23,2 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 49).

Згідно з повідомлення Департаменту земельних ресурсів

виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 30 січня 2015 року земельна ділянка 579,03 кв. м

по АДРЕСА_2 обліковується за ОСОБА_8, земельна

ділянка 198,82 кв. м. по АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 обліковується

за ОСОБА_8 та ОСОБА_9, земельна ділянка 158,04 кв. м

по АДРЕСА_3 обліковується за ОСОБА_9 (а. с. 110).

З акту обстеження земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, проведеної спеціалістами Департаменту земельних ресурсів 27 жовтня 2016 року, на земельній ділянці. площею 579,03 кв. м, знаходиться: сарай - літ. "Б" та гараж - літ. "Г", на земельній ділянці, площею 198,82 кв. м, знаходиться одноповерховий житловий будинок - літ. "А" та прибудова до двоповерхового житлового будинку літ. "В", на земельній ділянці, площею 158,04 кв. м, знаходиться двоповерховий житловий будинок, який у технічному паспорті від 12 вересня 2008 року позначений літ. "В" (а. с. 108).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня

2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позовні вимоги

ОСОБА_10 до головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В., третя особа ОСОБА_3, про визнання протиправними дій та скасування рішення задоволено. Визнано протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житлова площа 72,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, від 19 вересня 2013 року. Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В. від 18 вересня 2013 року щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житлова площа, 72,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, від 19 вересня 2013 року

Зазначеною вище постановою Окружного адміністративного суду м. Києва встановлено, що позивач ОСОБА_1,відповідно до наданих доказів, зокрема копії свідоцтва про право на спадщину, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-0-5/07 є єдиним користувачем земельної ділянкиза адресою: АДРЕСА_1 .

Об`єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житлова площа 72,2 кв. м, здано до експлуатації 18 грудня 2015 року, що підтверджується копією Декларації про готовність об`єкту до експлуатації.

ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І., як до державного реєстратора, з метою державної реєстрації прав на житловий будинок та гараж, які розташовані

по АДРЕСА_1 .

Для вчинення відповідної реєстраційної дії ОСОБА_3 було

подано нотаріусу наступні документи: копію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1; копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року, копію технічного паспорту на житловий будинок, виданого 12 серпня

2013 року, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю "Проектант"; копію розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 "Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві, а також копію додатку до цього розпорядження - перелік (а. с. 151-174).

На підставі зазначених документів державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 грудня 2016 року було проведено державну реєстрацію на житловий будинок літера "В" та гараж літера "Г", розташовані у АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, індексний номер 32971617 (а. с. 95).

За змістом Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року, в інформації про об`єкт вказано: реконструкція приміщень житлового будинку та приміщень гаражу АДРЕСА_1 (категорія складності II) (а. с. 153-158).

Декларація не містить зазначень чи позначок літерами "В" та/або "Г" щодо об`єктів нерухомості, наявних за цією адресою.

Згідно схематичного плану земельної ділянки за вищевказаною адресою

(а. с. 160), наявного у доданому нотаріусу технічному паспорті, крім гаражу (літ. "Г"), весь будинок позначений літерою "В" (В-І, В 1-І, В2-І), що також відображено у плані першого поверху будинку (а. с. 161) та рішенні Дніпровського районного суду м. Києві від 10 квітня 2007 року, яким

за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок "В", площею 162,5 кв. м та гараж "Г", площею 23,2 кв. м, що знаходиться

по АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -

ОСОБА_6 - підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Щодо юрисдикції спору

Відповідно до нової редакції частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зокрема у постановах: від 11 вересня 2019 року у справі

№ 815/4789/16 (провадження № 11-143апп19), від 02 жовтня 2019 року

у справі № 826/11076/17 (провадження № 11-497апп19), від 28 серпня

2019 року № 752/8287/18-ц (провадження № 14-330цс19).

Крім того, з метою чіткого критерію визначення юрисдикції спорів

щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 814/2030/17 (провадження № 11-893апп19) відступила від своїх висновків, викладених раніше.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних

чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що

підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як установлено судами, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок "В", площею 162,5 кв. м, та гараж "Г", площею 23,2 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1, за яким знаходиться належний йому житловий будинок і він є єдиним користувачем земельної ділянки.

Отже, Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право. Такий спір не є публічно-правовим, а оскарження рішення про державну реєстрацію права на ім`я ОСОБА_3 безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права щодо земельної ділянки і такий спір має приватноправовий характер.

У зв`язку з викладеним підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає і цим спростовуються у відповідній частині доводи касаційної скарги.

Щодо суті спору

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши спір по суті за позовом

ОСОБА_1 до суб`єкта владних повноважень, за участю третіх осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не звернули уваги на таке.

09 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І., як державним реєстратором,

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п`ятої статті 3 зазначеного Закону).

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Спірні правовідносини у справі виникли між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою у справі ОСОБА_3 . На думку позивача, як убачається з позовної заяви, третя особа не мала правових підстав для набуття права власності на зазначене нерухоме майно.

Крім того, на підставі договорів дарування від 09 лютого 2018 року

і від 23 лютого 2018 року, укладених з ОСОБА_3, ОСОБА_4

є новим власником житлового будинку літ. "В" та гаражу літ. "Г", що розташовані по АДРЕСА_1 .

Наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права третіх осіб у справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Хоча позивач доводить неправомірність дій приватного нотаріуса, як державного реєстратора, проте питання правомірності підстави проведення державної реєстрації речового права обов`язково постане перед судом, який вирішуватиме цей спір (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17 (провадження № 14-396цс18).

Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 (провадження № 14-330цс19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Згідно з положеннями частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема: вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

При цьому визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача, проте перевірка належності відповідача до цього спору

є обов`язком суду. Крім того, процесуальні права та обов`язки відповідача

і третіх осіб є суттєво різними та впливають на належний захист порушених прав.

Проте суд першої інстанції всупереч наведеним вище нормам процесуального права не сприяв учасникам процесу в реалізації ними їхніх процесуальних прав, не використав усіх наданих суду процесуальних можливостей для вирішення справи, суду надано право остаточно визначити склад учасників судового процесу відповідно до вимог ЦПК (1618-15) України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.