розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання недійсними умов кредитного договору.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк") про визнання недійсним кредитного договору.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") за його клопотанням було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

04 липня 2017 року ОСОБА_1 зменшив заявлені ним позовні вимоги, з урахуванням чого просив суд визнати недійсними умови кредитного договору № 691-Ф від 28 вересня 2006 року, укладеного між ним та закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" (правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк"), а саме: підпункт 7.4.1 (7.41) пункту 7.4, підпункт 7.4.2 пункту 7.4, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 договору в редакції пункту 1.2 Додаткового договору № 1, підпункт 7.4.5 пункту 7.4 договору в редакції пункту 1.3 Додаткового договору № 2, підпункт 7.4.6 пункту 7.4 договору в редакції пункту 2 Додаткового договору № 3, пункт 4.1 кредитного договору.

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, задоволено клопотання ТОВ "Кредитні ініціативи" про процесуальне правонаступництво та, з урахуванням того, що ПАТ "Омега Банк" відступив право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" замінив відповідача правонаступником ТОВ "Кредитні ініціативи".

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 28 вересня 2006 року між ним та закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" був укладений кредитний договір № 691-Ф, предметом якого є надання позичальнику кредиту в розмірі 298 500 доларів США зі строком повернення 27 вересня 2026 року та сплатою 13 % річних.

10 січня 2007 року між сторонами був укладений Додатковий договір №1 до кредитного договору, яким змінено спосіб забезпечення виконання зобов`язання та встановлено додаткову комісію за внесення змін структури застави за ініціативою позичальника в розмірі 200 грн.

27 червня 2007 року сторони договору уклали Додатковий договір № 2 до кредитного договору, умовами якого було збільшено розмір кредиту на споживчі цілі на 50 000 доларів США та встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 1 % від суми збільшення кредиту, що склало 500 доларів США.

30 січня 2009 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" укладено Додатковий договір №3 до кредитного договору, згідно якого було затверджено новий графік погашення кредиту, встановлено нову комісію за управління кредитом в частині зміни графіку погашення кредиту (в розмірі 0,05 % щомісячно від суми основного боргу по кредиту, по якому вносяться зміни, що становить 56,94 долари США), визначено досудовий порядок врегулювання спору, передбачено можливість передачі спору постійно діючому Третейському суду при Асоціації українських банків.

Позивач зазначав, що умовами кредитного договору в редакції Додаткових договорів № 1-3 передбачено обов`язок позичальника сплачувати 6 комісій, а саме: комісію за надання кредиту (2 комісії), за управління кредитом, за внесення змін до структури застави, за управління кредитом в частині зміни графіку погашення основного боргу та за дострокове повернення кредиту.

Посилаючись на наведене вказував, що положення кредитного договору № 691-Ф від 28 вересня 2006 року (підпункти 7.4.1 (7.41), 7.4.2 пункту 7.4, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 (в редакції пункту 1.2 Додаткового договору № 1), підпункт 7.4.5 пункту 7.4 (в редакції пункту 1.3 Додаткового договору № 2), підпункт 7.4.6 пункту 7.4 (в редакції пункту 2 Додаткового договору № 3), пункт 4.1) є несправедливими в розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", що є підставою їх недійсності, у зв`язку із тим, що банки не наділені правом встановлювати платежі за послуги, які вони здійснюють на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2018 року у складі судді Ткаченко Н. В. позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсними умови кредитного договору № 691-Ф від 28 вересня 2006 року, укладеного між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ОСОБА_1, а саме:

- підпункт 7.4.1 (7.41) пункту 7.4 кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту,

- підпункт 7.4.2 пункту 7.4 кредитного договору про сплату комісії за управління кредитом,

- підпункт 7.4.4 пункту 7.4 кредитного договору в редакції пункту 1.2 Додаткового договору № 1 про сплату комісії за внесення змін структури застави за ініціативою позичальника у розмірі 200 грн, що сплачується в гривнях по курсу НБУ на день сплати,

- підпункт 7.4.5 пункту 7.4 кредитного договору в редакції пункту 1.3 Додаткового договору № 2 про сплату комісії за надання кредиту,

- підпункт 7.4.6 пункту 7.4 кредитного договору в редакції пункту 2 Додаткового договору № 3 про сплату комісії за управління кредитом в частині зміни графіку погашення основного боргу за ініціативою позичальника,

- пункт 4.1 кредитного договору про сплату комісії за дострокове повернення кредиту.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення у кредитному договорі (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 1-3) обов`язку позичальника по сплаті комісії за надання кредиту, комісії за управління кредитом та інших ніж плата за користування кредитними коштами є несправедливим, незаконним та суперечить постанові Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (z0541-07) .

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності, місцевий суд врахував доводи позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності та вказав, що в обґрунтування заперечень щодо вимог первісного позову та зустрічних позовних вимог у справі № 201/12959/13-ц ОСОБА_1 посилався на інші обставини та правові підстави порушення його прав. Так, у справі, що переглядається, позивач зазначав, що не маючи спеціальних знань та належного розуміння умов кредитного договору, про те, що банк з нього стягує щомісячну комісію за обслуговування кредиту він дізнався після ухвалення Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення від 04 грудня 2014 року у справі № 201/129/13-ц.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звернувшись до суду із позовом у січні 2017 року ОСОБА_1 пропустив позовну давність, оскільки він дізнався про порушення своїх прав у 2006 році - при укладенні кредитного договору, у 2007 році - при укладенні Додаткових угод № 1 та № 2 до кредитного договору, у 2009 році - при укладенні Додаткової угоди № 3 до кредитного договору, у 2013 році - при отриманні вимоги про досудове врегулювання спору, з 2012-2014 років - в межах розгляду судової справи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Лесько А. О. та визначено суддів, які входять до складу колегії: Штелик С. П., Мартєв С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 201/1351/17.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 грудня 2019 року визначено склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на неправильність зробленого апеляційним судом висновку щодо пропуску ОСОБА_1 встановленого приписами цивільного законодавства строку звернення до суду з позовом для захисту своїх прав, які він вважає порушеними.

Заявник стверджує, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги те, що ненадання йому банком інформації, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) перед укладенням кредитного договору позбавило його можливості здійснити свідомий вибір, а також реально оцінити свої можливості для належного виконання кредитного договору. Таким чином про порушення своїх прав як споживача при укладенні та виконанні кредитного договору позивачу стало відомо тільки у 2017 році після звернення до кваліфікованих юристів та адвокатів за правовою допомогою.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" (правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк") був укладений кредитний договір № 691-Ф, предметом якого є надання позичальнику кредиту в розмірі 298 500 доларів США зі строком повернення - до 27 вересня 2026 року та сплатою 13 % річних за користування кредитом.

10 січня 2007 року укладений Додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким було доповнено пункт 7.4 кредитного договору новим підпунктом 7.4.4, умови якого визначали встановити комісію за внесення змін структури застави за ініціативою позичальника в розмірі 200 грн, що сплачується в гривнях по курсу НБУ на день сплати.

27 червня 2007 року укладений Додатковий договір № 2 до кредитного договору, згідно якого було збільшено розмір кредиту на 50 000 доларів США, цільове призначення кредиту: придбання приміщень та споживчі потреби, а також доповнено пункт 7.4 кредитного договору новим підпунктом 7.4.5, умови якого визначали встановити комісію за надання кредиту у розмірі 1 % від суми збільшення кредиту, що становить 500 доларів США і сплачується у день надання коштів кредиту за курсом НБУ.

30 січня 2009 року сторони уклали Додатковий договір № 3, згідно якого було затверджено новий графік погашення кредиту, доповнено пункт 7.4 новим підпунктом 7.4.6, а саме, позичальник сплачує комісію за управління кредитом в частині зміни графіку погашення основного боргу за ініціативою позичальника в розмірі 0,05 % щомісячно від суми основного боргу по кредиту, що становить 56,94 доларів США, що сплачується у гривнях за курсом НБУ в день підписання додаткового договору.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2014 року у справі № 201/12959/13-ц за результатами перегляду в апеляційному порядку рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2014 року за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи", ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс", ПАТ "Сведбанк" про визнання недійсним договору факторингу та зобов`язання вчинити пені дії, було скасовано частково рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості зі ОСОБА_1 та в цій частині винесено нове рішення суду про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості за кредитним договором № 691-Ф від 28 вересня 2006 року станом на 16 липня 2013 року, а саме: заборгованість за кредитом - 2 486 014,83 грн, заборгованість по відсоткам - 1 335 678,82 грн, комісії - 218 520,31 грн, пені -100 000 грн. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Оскільки кредитні кошти банком надано ОСОБА_1 на придбання приміщень та споживчі потреби, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Крім того, відповідно до пункту 3.6 постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (z0541-07) , чинної на момент укладення додаткових договорів № 2, 3 до кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Виходячи зі змісту укладених між сторонами додаткових угод № 1-3 до кредитного договору, кредитором встановлено комісію за надання кредиту (підпункт 7.4.1 (7.41) пункту 7.4), комісію за управління кредитом (підпункт 7.4.2 пункту 7.4), комісію за внесення змін до структури застави (підпункт 7.4.4 пункту 7.4), комісію за надання кредиту (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 кредитного договору в редакції пункту 1.3 Додаткового договору), комісію за управління кредитом в частині зміни графіку погашення основного боргу (підпункт 7.4.6 пункту 7.4 кредитного договору в редакції пункту 2 Додаткового договору № 3, комісію за дострокове повернення кредиту (підпункт 4.1 кредитного договору).

Аналіз наведених вище законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13.

Таким чином, сплата комісії за надання кредиту, комісії за управління кредитом призводить до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, право, за захистом якого позивач звернувся до суду, в цій частині є порушеним.

Разом з тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

У листопаді 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало до суду клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 121).

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15.

ОСОБА_1 є стороною кредитного договору, який містить оспорювані умови про сплату комісії за управління кредитом, комісії за внесення змін до структури, комісії за надання кредиту та комісії за дострокове повернення кредиту, тобто обізнаний щодо змісту кредитного договору з моменту його вчинення, а тому перебіг трирічного строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним відповідних пунктів кредитного договору розпочався з моменту підписання сторонами додаткових угод до кредитного договору, останню з яких було укладено у січні 2009 року.

Таким чином, звернувшись до суду із позовом у січні 2017 року, ОСОБА_1 пропустив позовну давність, що має наслідком відмову у задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Відхиляючи посилання заявника на те, що про порушення свого права він дізнався лише у 2017 році, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що виходячи із юридичної необізнаності споживача, як слабшої сторони кредитних правовідносин, позивач міг довідатись про порушення своїх прав принаймні з моменту звернення ТОВ "Кредитні ініціативи" з позовом про стягнення з нього боргу за кредитним договором, тобто з 2013 року.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Головуючий Судді:	В. С. Висоцька А. І. Грушицький
	І. В. Литвиненко В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська