розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року у складі судді Гвоздика А. Є. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 941863 сім`я ОСОБА_1 є власниками земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель площею 0,15 га, розташованої на АДРЕСА_1 . Через дорогу на сусідній земельній ділянці проживає ОСОБА_2, який всупереч нормам чинного законодавства України утримує домашніх тварин (коней) не в закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі).

ОСОБА_1 вважає, що через географічно-природну специфіку розташування земельних ділянок, у зв`язку із неналежним утриманням ОСОБА_2 домашніх тварин (коней), не в закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі), специфічні запахи відчуваються у його будинку, куди він разом із своєю сім`єю приїздить відпочивати.

Також неналежне утримання домашніх тварин є причиною скупчення комах-переносників бактерій та різних хвороб. За цих обставин сім`я ОСОБА_1 та він не можуть повноцінно реалізувати свої законні права на відпочинок, на чисте довкілля, на цільове використання своєї земельної ділянки та будинку, оскільки вони постійно знаходяться у небезпеці зараження інфекційними хворобами.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 шляхом утримання домашніх тварин (коней) у закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі) й очищення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 від забруднення, як постійного джерела специфічних запахів і небезпеки інфекційних хвороб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) шляхом утримання домашніх тварин (коней) у закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі) й очищення земельної ділянки на АДРЕСА_1 від забруднення та постійного джерела специфічних запахів і небезпеки інфекційних хвороб, тим самим припинивши неприпустимий вплив.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. ОСОБА_1 підтвердив належними та допустимими доказами на підтвердження свої вимоги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження факта, перешкоджання йому та його сім`ї користуватися власною земельною ділянкою і порушення його права на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Разом з тим, ОСОБА_2 надав суду докази, які спростовують доводи ОСОБА_1 про порушення його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року змінити в частині стягнення суми судових витрат за надання правової допомоги із 1 000 грн на 7 040 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає критеріям законності та обґрунтованості. При ухваленні рішення суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вимоги статті 103 ЗК України, відповідно до якої власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. Також відповідно до статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистого селянського господарства з-поміж іншого зобов`язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог і не встановив факт порушення прав ОСОБА_1 та причетності до цих порушень ОСОБА_2, який використовував свою земельну ділянку не за цільовим призначенням.

У порушення вимог частини третьої статті 60 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи докази, які не було надано відповідачем до суду першої інстанції і взяв їх до уваги під час ухвалення рішення.

Суд першої інстанції у порушення вимог статей 56, 213, 214 ЦПК України 2004 року, постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) зменшив розмір суми судових витрат за надання правової допомоги.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, тому рішення не підлягає скасуванню.

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року і витребувано із Диканського районного суду Полтавської області цивільну справу № 529/586/17.

У травні 2018 року цивільну справу № 529/586/17 передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 941863 земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель площею 0,15 га на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 дружині позивача.

Згідно із державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 043905 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства площею 0,36 га на АДРЕСА_1 .

Сім`я ОСОБА_1 під час літніх відпусток проживає у дачному будинку, який розташований на АДРЕСА_1, через дорогу від їхнього будинку мешкає ОСОБА_2, який на своїй земельній ділянці на території свого господарства утримує домашніх тварин (коней) не в закритому спеціально-обладнаному приміщенні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) передбачено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ураховуючи викладене, у цій справі позивач має довести факт порушення свого права зі сторони відповідача, в тому числі порушення його права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, і за його доведеності вимагати усунення порушення свого права, в тому числі шляхом зобов`язання власника земельної ділянки вчинити певні дії.

Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) передбачено, що відповідно до пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК України 2004 року апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року, щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

У цій справі з метою встановлення належності доказу, від якого залежить встановлення фактичних обставин для справи, було досліджено наданий представником відповідача витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтво про атестацію та статут Державного управління "Полтавський обласний лабораторний цент Держсанепідемслужби України", проти залучення яких до матеріалів справи сторони не заперечували. Апеляційним судом встановлено, що ця установа відповідає критеріям атестації і атестована на проведення вимірювань, результати яких використовуються під час контролю якості та безпеки продуктів харчування, контролю безпеки умов праці, контролю стану навколишнього природного середовища та під час робіт із забезпечення охорони здоров`я.

Відповідно до протоколу Державного управління "Полтавський обласний лабораторний цент Держсанепідемслужби України" про дослідження повітря населених місць від 07 липня 2017 року № 74, відбір повітря здійснювався безпосередньо біля джерела його забруднення на АДРЕСА_1, там, де концентрація забруднювальних речовин найвища, тоді як земельна ділянка позивача знаходиться на більшій відстані від джерела забруднення, а, отже, вміст забруднюючих речовин в атмосфері повітря, спричинених утриманням домашніх тварин (коней), не перевищував нормативних показників.

Крім того, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що 13 червня 2017 року комісією Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області здійснено обстеження умов утримання домашніх тварин ОСОБА_2, за наслідками якого встановлено, що домашні тварини (коні) утримуються на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Також на цій земельній ділянці ведуться роботи з улаштування території для утримання домашніх тварин (коней) на відстані близько 60 м від проїжджої частини. При візуальному огляді домашніх тварин останні знаходилися в задовільному стані.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_4 використовує свою земельну ділянку за цільовим призначенням, домашні тварини утримуються у задовільному стані, на земельній ділянці ведуться роботи з улаштування території для їх утримання. Підстави вважати, що домашні тварини є джерелом надмірного забруднення повітря чи можуть спричинити шкоду здоров`ю позивача та його сім`ї, відсутні.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів перешкоджання ОСОБА_2 йому та його сім`ї користуватися власною земельною ділянкою, порушення права на безпечне життя і здоров`я довкілля.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.