Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК (1618-15) України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 16 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36, 00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, підтвердивши свою згоду на те, що підписана нею заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між нею та банком договір. Також вказувало, що згідно з умовами договору позичальник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту та оплачувати комісії. Зазначало, що відповідно до умов вказаного договору кредитний ліміт встановлювався за рішенням Банку і клієнт своїм підписом в договорі давав згоду та право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Також Банк звертав увагу, що відповідно до пункту 9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін. Банк свої зобов`язання за вказаним договором виконав належним чином та надав позичальникові кредитні кошти, однак остання в порушення норм законодавства та умов кредитного договору свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконала, тому станом на 30 травня 2014 року має заборгованість у розмірі 35 100,25 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 7 399,26 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 27 700,99 грн. Також у грудні 2016 року Банком було уточнено позовні вимоги та зменшено розмір стягуваної ним заборгованості на суму 10 288,52 грн, з яких: 7 399,26 грн - заборгованість за тілом кредиту та

2 889,26 грн - заборгованість за процентам за користування кредитом, оскільки вказані кошти були стягнуті з позичальника на користь Банку судовим наказом Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2007 року у справі № 2-н-44/2007 р.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 552,32 грн, з яких: 24 811,73 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 1 240,59 грн - штраф процентна складова.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 травня 2017 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 09 червня 2006 року № б/н в розмірі 16 627,90 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідач належним чином не виконувала своїх обов`язків за кредитним договором, то позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафів (фіксована та процентна складова) в межах позовної давності є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, поданій адвокатом Супруном Л. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Супруном Л. В., на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Онуфріївського районного суду Кіровоградської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 399/865/14-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили всіх обставин справи. Зокрема вказувала, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, незаконно стягнув з неї відсотки за вказаним кредитним договором після 22 липня 2010 року, оскільки після вказаної дати Банк не мав права їх нараховувати, так як тіло кредиту нею вже було погашено. Звертає увагу на те, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки її доводам щодо відсутності кредитної заборгованості, а саме: довідці Банку щодо відсутності фінансової заборгованості; судовому наказу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2007 року; постанові Відділу державної виконавчої служби Онуфріївського районного управління юстиції від 30 липня 2010 року. Вказує, що нею повністю було виконано судовий наказ, виданий судом першої інстанції 20 серпня 2007 року та 22 липня 2007 року було сплачено на користь Банку останні кошти за вказаним кредитним договором. Вказувала також про те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не надало належних та допустимих доказів стосовного того, шо воно оскаржувало постанову Відділу державної виконавчої служби Онуфріївського районного управління юстиції від 30 липня 2010 року про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з повною сплатою коштів боржником. На її думку, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 212- 213 ЦПК України 2004 року. Також наголошувала на тому, що виконавче провадження щодо виконання судового наказу від 20 серпня

2007 року було закінчене у зв`язку з тим, що кошти боржником були сплачені повністю, тому не зрозуміло на яке тіло кредиту Банк нараховував відсотки та штрафи.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили,що 09 червня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого він складається з заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою та тарифами банку, на що відповідач погодилась та була ознайомлена з умовами кредитування, що підтверджується її підписом в заяві та дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт (а. с. 8-14).

Також судами було встановлено, що при укладанні договору сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до укладеного договору відповідач отримала кредит у сумі

7 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов`язувалась надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, що включає в себе проценти за користування кредитом та частину заборгованості по кредиту.

Також судами було встановлено, що Банк звертаючись до суду з вказаним позовом посилався на розрахунок заборгованості станом на 30 травня

2014 року, згідно якого відповідач мала заборгованість за кредитним договором в розмірі 35 100,25 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 399,26 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 27 700,99 грн,

500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 1 240,59 грн - штраф процентна складова (а. с. 228-229 том 1).

Судовим наказом Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від

20 серпня 2007 року з відповідача на користь Банку (а. с. 200 том 1) стягнуто заборгованість за вказаним кредитом в розмірі 10 288,57 грн, з яких:

7 399,26 грн - заборгованість за кредитом; 2 889,26 грн - заборгованість за процентами(а. с. 200 том 1).

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Онуфріївського районного управління юстиції від 05 листопада 2009 року було повернуто виконавчого документа стягувачу, а саме судовий наказ Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2007 року, у зв`язку з відсутністю майна боржника на яке можна звернутися стягнення та відсутністю самого боржник за адресою вказаною у виконавчому документі, не проживає (а. с. 241 том 1).

Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Онуфріївського районного управління юстиції від 30 липня 2010 року було закінчено виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу від 20 серпня 2007 року у зв`язку з тим, що кошти боржником сплачено повністю, стягнуто борг в розмірі 9 004,44 грн (а. с. 201 том 1).

Також судами було встановлено, що після виконання боржником судового наказу від 20 серпня 2007 року, різниця заборгованості відповідача (після виконання судового наказу) перед позивачем становить 26 552,32 грн, з яких:

24 811,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;

500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 1 240,59 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 228-229).

З інформації викладеній в довідці ПАТ КБ "ПриватБанк" від 04 жовтня 2016 року № AHDH-HTSH-5NF8-7HRV судами також було встановлено, що у

ОСОБА_1 станом на 04 жовтня 2016 року відсутня заборгованість перед ПАТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 176 том 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Супруном Л. В., підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають з огляду на таке.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами обох інстанцій було встановлено, що 09 червня 2006 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого позичальник отримала 7 400 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки.

У серпні 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За наслідками розгляду вказаної заяви судовим наказом Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2007 року у справі

2-н-44/2007 р. з ОСОБА_1 на користь Банку була стягнута заборгованість за кредитним договором від 09 червня 2006 року № б/н.

Вказаним судовим наказом встановлено, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору від 09 червня 2006 року щодо повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих відсотків станом на 06 серпня 2007 року у неї утворилася заборгованість в розмірі 10 288,52 грн, яка підлягає стягненню на користь Банку.

Отже зверненням у 2007 році до суду з заявою про видачу судового наказу про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, ПАТ КБ "ПриватБанк" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом та використало своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та штрафів, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та штрафів, нарахованих після пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України є необґрунтованими.

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі вимог та доводів касаційної скарги.

За таких обставин, оскільки у позивача було відсутнє право стягувати відсотки та штрафи після пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, банк не заявляв, тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за його безпідставністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.