розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року у складі судді Нікітіна Н. Г. та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Локтіонової О. В., Кушнірової Т. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на Ѕ частину квартири.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2002 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, а 22 жовтня 2005 року вони зареєстрували шлюб.

28 липня 2004 року ОСОБА_3 уклав із забудовником - дочірнім підприємством "Будівельне управління № 3" відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" договір про дольову участь у будівництві 80-квартирного жилого будинку, розташованого на АДРЕСА_1 . Згідно умов договору забудовник взяв на себе зобов`язання побудувати двокімнатну квартиру площею 56,6 кв. м на АДРЕСА_2, вартістю 69 160,00 грн. Перший платіж у сумі 34 580,00 грн необхідно було сплатити до 29 липня 2004 року, залишок суми 34 580,00 грн, - починаючи з 01 січня 2005 року, щомісячними платежами протягом 84 місяців.

12 вересня 2005 року був укладений новий договір, за умовами якого ОСОБА_3 сплачує перший платіж у розмірі 32 820,00 грн одноразово, а другий платіж у сумі 32 820,00 грн повинен сплатити протягом 76 календарних місяців з дати укладення договору щомісячними платежами по 435,00 грн.

Позивач зазначала, що 28 липня 2004 року з сімейного бюджету та при фінансовій підтримці її батьків до каси підприємства забудовника був внесений перший платіж у сумі 32 860,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28 липня 2004 року. З вересня 2005 року до червня 2010 року щомісячно підприємство утримувало з заробітної плати ОСОБА_3 по 435,00 грн у рахунок виплати вартості квартири.

01 листопада 2005 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_3

31 березня 2008 року шлюб між нею та ОСОБА_3 був розірваний, але вони продовжували проживати разом однією сім`єю.

10 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував їй ( ОСОБА_1 ) Ѕ частки квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

21 січня 2016 року матері спадкодавця ОСОБА_2 державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 після смерті її сина ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що як у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, так і в період перебування у шлюбі вона та ОСОБА_3 вносили спільні кошти за спірну квартиру забудовникові і ця квартира є їх спільною сумісної власністю, позивачка просила:

- встановити факт проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року;

- визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 1 378,00 грн судових витрат, а також 416,00 грн судового збору в дохід держави.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав доведеним факт спільного проживання її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року та набуття ними у цей період у спільну сумісну власність спірної квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21липня 2017 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року змінено.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на Ѕ частину квартири задоволено частково.

Визнано недійсним в частині визначення складу спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 21 січня 2016 року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори як спадкоємцю ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначено, що спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з 53/200 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 47/200 частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 117, 47 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 275,50 грн судового збору.

Апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем, що з січня 2004 року до жовтня 2005 року вони з ОСОБА_3 мали сталі сімейні відносини, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та за рахунок спільної праці або спільних коштів здійснювали у цей період оплату на користь дочірнього підприємства "Будівельне управління № 3" відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" за договором про дольову участь в будівництві.

Крім того, суд зазначив, що у період з 22 жовтня 2005 року (дня укладання шлюбу) до 10 серпня 2007 року (день укладання договору дарування), що становить 22 місяця було сплачено 9 570,00 грн (22 місяця х 435 грн), тобто 14 % вартості квартири, що і є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . За договором дарування від 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 набула в особисту приватну власність Ѕ частку спірної квартири, в особистій власності ОСОБА_3 залишилось 3 % або 3/100 частки квартири. Отже, в спільному майні ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що становить 47 % або 47/100 частки спірної квартири, кожному із співвласників належить по 47/200 частки квартири. Таким чином, до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3, входили 3/100 частки у праві власності на квартиру, які належали йому на праві особистої приватної власності, та 47/200 частки цієї квартири, як частина у праві спільної сумісної власності. Позивачці у квартирі належить Ѕ частина на підставі договору дарування та 47/200 частки, як частина у праві спільної сумісної власності.

З огляду на це, суд визнав за позивачем право власності на 47/200 частини спірної квартири, визнавши відповідно недійсним щодо визначення складу спадкового майна, видане відповідачці свідоцтво про право на спадщину, та визначив, що спадковим майном є 53/200 часток квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_2 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним в частині визначення складу спадкового майна свідоцтва про право на спадщину за законом, щодо визначення, що спадщина, на яку видане це, свідоцтво складається з 53/200 частки в праві спільної часткової власності на квартиру та щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 47/200 частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у позові.

Касаційну скаргу також подала ОСОБА_1, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не звернули увагу на те, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 (22 жовтня 2005 року) ОСОБА_3 фактично став власником вищевказаної квартири, придбавши її за власні кошти (32 820,00 грн оплатив як перший платіж, отримавши цю суму коштів як позику).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми статті 74 СК України, що призвело до неправильного вирішення спору. Між тим, суд першої інстанції вірно встановив факт спільного придбання спірної квартири й ухвалив правильне по суті рішення.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року та 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання прав власності на Ѕ частину квартири. Витребувано вищезазначену справу з Заводського районного суду м. Миколаєва.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 487/3559/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 липня 2004 року між ОСОБА_3 (замовник) та дочірнім підприємством "Будівельне управління № 3" відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" (забудовником) укладено договір № 07-04/ДУ про дольову участь у будівництві 80-квартирного жилого будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .

Згідно умов договору забудовник взяв зобов`язання виділити замовнику в об`єкті будівництва квартиру № 38 у першому під`їзді на десятому поверсі загальною розрахунковою площею 56,6 кв. м, а замовник зобов`язався провести фінансування робіт забудовника у межах договору на загальну суму - 69 160,00 грн, з яких перший платіж в сумі 34 580,00 грн замовник зобов`язувався сплатити до 29 липня 2004 року, залишок суми 34 580 грн, - починаючи з 01 січня 2005 року, щомісячними платежами протягом 84 місяців.

12 вересня 2005 року між тими ж сторонами укладено договір про припинення зобов`язання шляхом зміни його новим зобов`язанням, за яким ОСОБА_3 зобов`язувався сплатити забудовнику 32 820,00 грн рівними частинами згідно графіку по 435,00 грн щомісяця протягом 76 календарних місяців з дати укладення цього договору.

Згідно квитанції від 28 липня 2004 року ОСОБА_3 на виконання зобов`язань за договором сплачено 32 860,00 грн.

Відповідно до акту взаємних розрахунків, підписаного між ВАТ транспортного будівництва "Одестрансбуд" та ОСОБА_3 13 вересня 2005 року, сторони договору не мають претензій щодо розрахунків за двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

22 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб.

01 листопада 2005 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3

10 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 Ѕ частку спірної квартири.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, заповіту за життя ним складено не було. Єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 за законом першої черги є його мати ОСОБА_2, якій 21 січня 2016 року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 після смерті її сина ОСОБА_3 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, у іншій справі № 487/8527/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2008 року до 2014 року, тобто після розірвання шлюбу.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для частково задоволення касаційних скарг.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3, оскільки набута за спільні кошти за час перебування у шлюбі та проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а після відчуження за договором дарування ОСОБА_3 Ѕ частини стала її особистою власністю.

Під час розгляду справи апеляційний суд установив, що договором, укладеним із забудовником 28 липня 2004 року, визначена повна вартість спірної квартири - 69 160,00 грн.

Згідно умов договору від 12 вересня 2005 року сторони домовились, що залишок суми на день укладання цього договору, що підлягала сплаті ОСОБА_3, становила 32 820,00 грн.

Відповідно до акту взаємних розрахунків, підписаного між ВАТ транспортного будівництва "Одестрансбуд" та ОСОБА_3 13 вересня 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу, ВАТ транспортного будівництва "Одестрансбуд" передав, а ОСОБА_3 прийняв відповідно до договору № 07-04/ДУ про дольову участь у будівництві житлового будинку від 28 липня 2004 року двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 51,7 кв. м, житловою - 28,5 кв. м. Сторони договору не мають претензій щодо розрахунків за вказану квартиру.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради 23 вересня 2005 року № 1801 "Про надання квартир у житловому будинку на АДРЕСА_1, видачу ордерів і погодження із виділенням у власність" передано у власність ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 28,5 кв. м (до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 ).

Свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру на ім`я ОСОБА_3 видано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 01 листопада 2005 року.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що спільним майном подржжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є 47/100 частки спірної квартири, не оцінив належності та допустимості кожного доказу, зокрема, не надав оцінки вищезазначеному акту взаєморозрахунків, не усунув протиріч, що містяться у долучених до матеріалів справи документах, та не встановив, коли ОСОБА_3 набув право власності на квартиру, що є предметом спору.

Крім того, апеляційний суд послався на те, що у період шлюбу та після його розірвання за рахунок спільних коштів позивачки та ОСОБА_3 відбувалося погашення позики, яка була витрачена для проведення остаточного розрахунку із забудовником. Суд послався на наявність зобов`язання з повернення коштів, узятих на підприємстві ОСОБА_3 для придбання спірної нерухомості в сумі 22 815,00 грн, та зазначив, що їх повернення проводились також за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

При цьому, не звернув увагу на те, що рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд може обґрунтувати своє рішення доказами лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред`явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами.

Між тим, договір позики, на який послався апеляційний суд у своєму рішенні, у матеріалах справи відсутній.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону не дослідив докази у справі у їх сукупності на предмет належності, допустимості та достатності; не встановив усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав оцінки доводам відповідачки щодо набуття її сином ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.

Отже судове рішення апеляційного суду в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відмовляючи у задоволені вимог про встановлення факту спільного проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довела, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_3, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, мала взаємні права та обов`язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції постановлено частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційні скарги, рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на Ѕ частину квартири скасувати з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд. В іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на Ѕ частину квартири скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий	В. І. Крат

Судді:	Н. О. Антоненко

	В. І. Журавель Є. В. Краснощоков
	М. М. Русинчук