розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2016 року у складі судді Зарічної Л. А. та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

26 листопада 2016 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що згідно з кредитним договором № К-4073157, укладеним 05 жовтня 2011 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 останній було надано кредит в сумі 120 000,00 грн зі сплатою за користування кредитом 14,5 % річних та 19,5% річних у разі невиконання позивальником будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 5.9, 5.10 вказаного договору, щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,45% від суми кредиту, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 04 жовтня 2016 року.

ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконала, допустила утворення заборгованості, яка станом на 29 вересня 2016 року становить 946 451,31 грн, з яких: 95 921,13 грн - тіло кредиту, 23 982,73 грн - заборгованість зі сплати відсотків, 23 220,00 грн - комісія та 803 327,45 грн - пеня, яку банк просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2016 року у позові ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що у зв`язку з тим, що відповідач припинив виконувати зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим починаючи з вересня 2013 року у нього утворилась заборгованість. Однак, ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з вказаним позовом поза межами встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Рішенням апеляційного Чернігівської області від 28 лютого 2017 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач здійснила останню проплату 04 серпня 2013 року. Таким чином відповідач перервала перебіг позовної давності після чого він почався заново з 06 вересня 2013 року (частина перша, третя статті 264 ЦК України). Однак, банк всеодно звернувся до суду поза межами, передбаченого статтею 257 ЦК України строку, що відповідно положень частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року, ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги повністю задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що у кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення заборгованості до 04 жовтня 2016 року, а банк звернувся до суду у листопаді 2016 року, тобто в межах трирічного строку перебігу позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із Прилуцького міськрайонного суду міста Києва.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно з кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № К-4073157, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 банком було надано ОСОБА_1 кредит в сумі 120 000,00 грн зі сплатою за користування кредитом 14,5% річних та 19,5% річних у разі невиконання позивальником будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 5.9, 5.10 вказаного договору, щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,45% від суми кредиту з кінцевим терміном повернення заборгованості до 04 жовтня 2016 року (а. с. 5-14).

ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконала, з лютого 2013 року не сплачувала чергові платежі.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо внесення щомісячних платежів на погашення заборгованості та виникненням простроченої заборгованості в сумі 9 179,54 грн станом на 27 березня 2013 року, банком на адресу ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу від 29 березня 2013 року про погашення заборгованості у строки, передбачені договором та попереджено, що у разі незадоволення вимоги протягом зазначеного строку, банком будуть вжиті заходи примусового стягнення заборгованості та дострокового повернення частини позики, що залишилася, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу (а. с. 59).

Положеннями пункту 8.3 кредитного договору встановлено, що вимога про дострокове повернення кредиту має бути направленою позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання за адресою позичальника, а у випадку її невиконання протягом зазначеного строку, стягнення звертається на предмет застави будь-яким способом за вибором кредитора.

Оскільки письмову вимогу банку відповідачем виконано не було, ПАТ "Дельта Банк" звернулось до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису щодо звернення стягнення загальної суми заборгованості за позикою на нерухоме майно, зазначивши, що строк виконання зобов`язання настав 21 травня 2013 року. Відповідно до поданої банком заяви, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда І. В. 28 серпня 2013 року вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, зазначивши, що строк погашення заборгованості в сумі 117 133,21 грн настав 21 травня 2013 року (а. с. 78).

ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду повністю не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

29 березня 2013 року банком на адресу ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу про погашення заборгованості у строки, передбачені договором та попереджено, що у разі незадоволення вимоги протягом зазначеного строку, банком будуть вжиті заходи примусового стягнення заборгованості та дострокового повернення частини позики, що залишилася, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу (а. с. 59).

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом і встановив новий строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі. Досудова вимога банку від

29 березня 2013 року засвідчує такі зміни.

Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин наявність досудової вимоги про погашення заборгованості свідчить про відсутність підстав для нарахування процентів комісії та пені за користування кредитними коштами, оскільки строк кредитування закінчився.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення відсотків, пені та комісії, з підстав передбачених статтею 412 ЦПК України слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог з підстав, наведених у цій постанові.

Що стосується стягнення заборгованості за тілом кредиту, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.

Здійснивши 04 серпня 2013 року останню проплату на погашення заборгованості за кредитом в сумі 2 027,54 грн, відповідач перервала перебіг позовної давності, після чого він почався заново (частина перша, третя статті 264 ЦК України) з 06 вересня 2013 року, оскільки станом на 5 число наступного місяця після переривання перебігу позовної давності та в послідуючі періоди відповідач не здійснювала жодних платежів на погашення заборгованості за кредитом.

З урахуванням викладеного перебіг позовної давності за вимогами банку почався з 06 вересня 2013 року, в той час, коли з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 26 листопада 2016 року, тобто поза межами загального строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги про те, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки кредитний договір укладено до 04 жовтня 2016 року необґрунтовані з огляду на вищевикладене.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_1 про стягнення процентів, комісії та пені скасувати.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун
	В. П. Курило