розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 28 січня 2016 року, ухвалене у складі судді Кулікова В. В., та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 березня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Постолової В. Г., Санікової О. С., Канурної О. Д.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс"

(далі - ТОВ "Агрофірма "Агротіс") про розірвання договору оренди землі.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,808 га кадастровий номер 1420387000:01:000:0261. Земельна ділянка передана у користування відповідачу згідно договору оренди землі, укладеного з попереднім її власником ОСОБА_3

24 вересня 2008 року (дата реєстрації договору14 березня 2012 року).

На початку 2015 року їй стало відомо, що відповідач не здійснює господарську діяльність на території Веселогірської сільської ради Олександрівського району Донецької області та не використовує орендовану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а спірна земельна ділянка без відповідних на те правових підстав використовується ТОВ "Олександрівка-Агро" відповідно до договору про виконання комплексу сільськогосподарських робіт, який було укладено з ТОВ "Агрофірма "Агротіс".

На думку позивача, дії відповідача щодо припинення використання орендованої ділянки та фактична передача її іншій юридичній особі є грубим порушенням умов договору оренди землі.

За таких обставин просила розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 4,808 га (кадастровий номер 1420387000:01:000:0261), укладений

24 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма "Агротіс", повернути їй земельну ділянку та привести земельну ділянки у первісний, придатний для використання за цільовим призначенням стан і відшкодувати судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 28 січня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Агрофірма "Агротіс" використовує надану в оренду земельну ділянку кадастровий номер (1420387000:01:000:0261) за цільовим

призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та у відповідності з умовами договору оренди землі, зареєстрованого відділом Держкомзему в Олександрівському районі Донецької області 14 березня 2012 року. Факту передачі ТОВ "Агрофірма "Агротіс" земельної ділянки (кадастровий номер 1420387000:01:000:0261) у користування іншій особі (суборенду) не встановлено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 28 січня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підтвердження підстав для розірвання договору оренди землі, позивачем не надано належних доказів, а відповідач надав докази на підтвердження належного виконання умов договору оренди землі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 05 квітня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 28 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 березня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 240/896/15-ц з Олександрівського районного суду Донецької області.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 23 травня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)

(далі - ЦПК України (1618-15) ), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

11 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 240/896/15-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року зупинено провадження у справі № 240/896/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 133/158/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року поновлено провадження у справі № 240/896/15-ц.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що відповідач припинив використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та передав орендовану земельну ділянку для використання іншій юридичній особі без згоди на те власника земельної ділянки. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідач не платить позивачу орендну плату за договором, чим порушує умови договору.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2008 року між ТОВ "Агрофірма "Агротіс" та ОСОБА_3 строком на 12 років укладено договір оренди землі на земельну ділянку площею 4,81 га, яка належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯГ №362922.

14 березня 2012 року вказаний договір оренди землі зареєстровано у відділі Держкомзему в Олександрівському районі Донецької області за

Також суди встановили, що після смерті ОСОБА_3 вказану земельну ділянку успадкувала ОСОБА_1 .

Цільовим призначенням наданої в оренду земельної ділянки кадастровий номер 1420387000:01:000:0261 є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду для вирощування товарної сільськогосподарської продукції.

Судами встановлено, що відповідач використовує надану в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 1420387000:01:000:0261) за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У зв`язку з відсутністю відповідної сільськогосподарської техніки в Олександрівському районі Донецької області між ним та

ТОВ "Олександрівка-Агро" 02 березня 2012 року, 28 серпня 2012 року були укладені договори № 6655а, № 6965а про надання послуг сільськогосподарського характеру (вирощування ранніх зернових та озимих культур, збір врожаю зернових культур, кукурудзи та соняшника комбайном ДОН-1500).

Крім того, суди встановили, що 15 березня 2013 року, 02 вересня 2013 року та 10 липня 2014 року між відповідачем та ТОВ "Олександрівка-Агро" укладені договори на виконання комплексу сільськогосподарських робіт, зокрема робіт з внесення мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, тощо.

Зі змісту вказаних договорів суди встановили, що ТОВ "Олександрівка-Агро" зобов`язувалося виконати комплекс робіт, направлених на вирощування та збір врожаю на земельних ділянках, які знаходилися в користуванні у ТОВ "Агрофірма "Агротіс", при цьому, отриманий врожай в результаті виконання комплексу робіт був власністю ТОВ "Агрофірма "Агротіс" та передавався останньому.

Також суди встановили, що у ТОВ "Агрофірма "Агротіс" фактично відсутня заборгованість з орендної плати перед ОСОБА_1, оскільки вона нарахована і позивач може її отримати за умови підтвердження того, що вона є спадкоємцем вказаної земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Кодексу, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відносини, пов`язані з орендою землі врегульовані зокрема Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства

(стаття 13 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди та інші.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України ).

Частиною першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За положеннями статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (стаття 774 ЦК України).

За правилом частини шостої статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Частиною першою статті 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом).

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором .

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (стаття 25 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судами попередніх інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них.

За умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відмовляючи у задоволенні, суд першої інстанції, з висновками якогопогодився апеляційний суд, встановивши обставини справи, дослідивши докази і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог статей 10, 60, 61, 212 ЦПК України 2004 року, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час апеляційного перегляду справи перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що відповідач припинив використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та передав орендовану земельну ділянку іншій юридичній особі без згоди на те власника земельної ділянки, як на підставу для розірвання договору відхилені касаційним судом, оскільки відповідно до змісту укладених між ТОВ "Агрофірма "Агротіс" та ТОВ "Олександрівка-Агро" договорів, останнє зобов`язалося виконати комплекс сільськогосподарських робіт для замовника ТОВ "Агрофірма "Агротіс", при цьому продукція, яка буде вироблена виконавцем, належатиме замовнику на праві приватної власності і саме про такий результат виконання договорів свідчать акти здавання-приймання виконаних робіт.

Таким чином суди попередніх інстанцій правильно вважали, що вказані договори не свідчать про передачу орендованої земельної ділянки в користування третім особам (суборенду), а земельна ділянка використовується за призначенням.

Докази передачі орендарем іншій особі свого обов`язку по виплаті передбачених договором платежів судам не надані.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи касаційним судом.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення відповідачем умов договору оренди в частині невиплати орендної плати та інших платежів передбачених договором, то необхідно врахувати, що відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту позову ОСОБА_1 встановлено, що єдиною підставою для розірвання договору оренди позивач зазначала припинення відповідачем використання земельної ділянки за цільовим призначенням та передачу її в користування іншим особам без згоди власника.

Суди попередніх інстанцій встановивши відсутність підстав для розірвання договору оренди землі на які посилалась ОСОБА_1 в позові, обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Систематична несплата орендної плати, у разі доведеності такого діяння, є самостійною підставою для припинення права користування земельною ділянкою, однак у даній справі позовні вимоги заявлені не з цих підстав.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.